— Я вам казав, що ви не знаєте Грифа, якщо думаєте втекти з Соломонових островів, не заплативши йому. Гриф — справжній чорт, але чесний. Я його знаю. Я вам казав, що він може викинути тисячу фунтів на забаву, а за шість пенсів битиметься, як волоцюга за іржавий казанок. Кажу вам: я його знаю. Хіба він не віддав свою "Балакулу" Квінслендській місії, коли вона втратила "Вечірню Зорю" коло Сан-Крістобалю? А "Балакула" варта добрих триста тисяч. Чи хіба він не надухопелив Строзерса, аж той пролежав у ліжку два тижні, тільки за те, що рахунок не сходився на два фунти десять шилінгів, а Строзере почав нахабно сперечатись і пробував його обдурити?
— Очі б мої його не бачили! — закричав Грифіс у безсилій злості.
А помічник розповідав далі:
— Я вам кажу, що з такою чесною людиною, як він, може змагатися тільки чесна людина, а де ти її знайдеш на Соломонових островах? Такі люди, як ми з вами, не годні його подолати. Ми надто зіпсовані, прогнилі наскрізь. У вас приховано внизу більше, ніж тисяча двісті фунтів. Заплатіть йому, та й годі.
Але Грифіс заскреготів зубами й міцно стиснув тонкі губи.
— Я з ним упораюся, — буркнув він радше сам до себе та до розпеченого сонця, ніж до помічника. Він повернувся і вже був рушив униз, та раптом спинився. — Слухайте,
Якобсене. Він буде тут не раніш, як за чверть години. Ви станете на моєму боці? Підтримаєте мене?
— Звичайно, я стоятиму за вас. Хіба ні я не випив усе наше віскі? А що ви думаєте робити?
— Я його не вб'ю, якщо можна буде обійтися без цього. Але платити я не збираюся. Щоб ви знали.
Якобсен знизав плечима, мовчки скоряючись неминучій долі, а Грифіс пішов до східців і спустився вниз.
II
Через низький риф Якобсен стежив за човном, що наблизився до траверсу й повернув у протоку. Грифіс з чорнильними плямами на пальцях правої руки повернувся на палубу.
П'ятнадцять хвилин потому човен підплив до них. Чоловік у брилі підвівся.
— Агов, Грифісе! — гукнув він. — Агов, Якобсене! — Поклавши руку на поруччя, він обернувся до своєї тубільної команди: — Ви, хлопці, залишайтеся в човні всі чисто.
Коли він перестрибував через поруччя й ступав на палубу, його важке на око тіло зраджувало котячу гнучкість. Як і ті двоє, він був одягнений легко. Дешева сорочка та біла обгортка на стегнах не могли втаїти гарної будови тіла. В нього були міцні м'язи, але вони не випиналися гудзами. Вони були округлі й ніжно-шовково ворушилися під гладенькою, засмаглою шкірою. Палюче сонце так само присмалило йому обличчя, і воно стало темне, як в іспанця. Жовті вуса ніби не личили до такої засмаги, а очі просто таки вражали ясною блакиттю. Важко навіть було уявити, що в того чоловіка була колись біла шкіра.
— Звідки вас привіяло? — спитав Грифіс, вітаючись, — Я гадав, що ви десь біля островів Санта-Крус.
— Я саме звідти, — відповів прибулець. — Але ми швидко пливли. Тепер "Диво" спинилося в затоці коло Гуми її чекає на вітер. Від лісовиків я довідався, що тут стоїть кеч, то й заїхав подивитись. Ну, як справи?
— Кепсько. Копрові повітки здебільшого порожні, а кокосових горіхів не набереться й шести тонн. Жінки геть усі заслабли на пропасницю й покинули працю, і чоловіки ніяк не заженуть їх знов у багно. Кволе плем'я. Я б вас почастував чаркою, але мій помічник допив останню пляшку. Ох, господи, аби це дмухнув вітер!
Гриф, безжурно й пильно дивлячись то на одного, то на другого, засміявся.
— А я радий, що стало безвітря, — сказав він. — Воно дало мені змогу заїхати до вас. Мій помічник викопав оцю вашу розписку, от я й привіз її із собою.
Якобсен увічливо відступив убік, залишивши шкіпера самого викручуватися з халепи.
— Шкодую, Грифе, дуже шкодую, — сказав Грифіс. — Але в мене нема грошей. Ви мусите дати мені ще трошки часу.
Гриф сперся об східці, його обличчя було вражене й журливе.
— Ну й дивина! — зауважив він. — Як швидко люди навчаються брехати на Соломонових островах! Хоч би тобі крихта правди. От, наприклад, капітан Єнсен. Я б заприсягся, що він правдивий чоловік. А тільки п'ять днів тому він мені сказав… хочете знати, що саме?
Грифіс облизнув губи:
— А що?
— Сказав, що ви геть усе чисто порозпродували й виїжджаєте до Нових Гебридів.
— От брехун триклятий! — з серцем вигукнув Грифіс.
Гриф кивнув:
— Я теж так гадаю. Він, нахаба, навіть заявив, ніби сам купив у вас дві ваші факторії: Маурі та Кагулу. Казав, що заплатив тисячу сімсот фунтів золотом за весь реманент, крам, кредит, копру та інше.
Грифісові очі звузились і спалахнули; то була мимовільна зміна, але Гриф, ліниво скинувши оком, не пропустив її.
— І Парсонс, ваш довірений у Гікімаві, казав мені, що Фулькрумське товариство купило у вас ту факторію. Але чого б то він брехав?
Виснажений спекою та хворобою, Грифіс більше не стримувався. Усе, що накипіло йому на серці, проступило тепер на обличчі, рот глумливо скривився.
— Слухайте-бо, Грифе, навіщо вам здалося отак гратися зі мною? Я знаю, що вам усе відомо. Гаразд. Я справді все розпродав і справді виїжджаю. Ну, і що ви гадаєте зробити?
Гриф знизав плечима. Обличчя його і далі було незворушне. Він такий мав вираз, ніби й сам не знав, що зробити.
— Тут ніякий закон не чинний, — доводив Грифіс свою перевагу. — До Тулагі звідси сто п'ятдесят миль. Я придбав усі митні папери й пливу на власному судні. Ніщо не може затримати мене. Ви не маєте права спинити мене тільки через те, що я вам винен трохи грошей. Далебі ж, ви не затримаєте мене. Затямте собі добре.
На Грифовім обличчі поглибшав вираз сумного подиву.
— Тобто ви хочете привласнити собі ті дванадцять сотень, Грифісе?
— Ніби так, голубе. Лайкою ви теж нічого не досягнете. Здається, дмухнув вітер. Ви б краще вшивалися, поки ми не рушили, а то ще й човна вашого затягнемо під воду.
— Справді, Грифісе, ви начебто маєте слушність. Я не годен затримати вас. — Гриф засунув руку в гаманець, що висів у нього на поясі, там де й револьвер, і витяг зім'ятого папірця з печаткою. — Та, може, вас оце спинить? Отже, й вам доведеться дещо добре собі затямити.
— Що це таке?
— Адміралтейське попередження. Ви не врятуєтесь, тікаючи до Нових Гебридів. Воно скрізь має силу.