Знов не було відповіді на цей аргумент. Дійсно, тварини не бажали собі повернення Джонса. Якщо недільні ранкові дебати були пов'язані з Джонсовим поверненням, то дебати ці треба було припинмити. Гнідко, що мав уже час продумти справу, висловив загальні почування у словах: "Коли товариш Наполеон так каже, то це мусить бути правильно." З цього часу він прийняв приповідку "Наполеон має завжди рацію" як додаток до власного вислову "Працюватиму дужче."
Тимчасом повернуло на весну і почалася весняна оранка. Шопу, де Білан креслив свої пляни, закрито; всі припускали, що їх стерто з підлоги, У кожну неділю вранці тварини збиралися у великій клуні для вислухання розпорядків на цілий, тиждень. Череп Старого Марка відкопали в саду і примістили на пні під щоглою, біля рушниці. Після піднесення прапора тварини, заки ввійти у клуню, мусіли проходити шанобливо повз череп. Тепер вони вже не сиділи усі гуртом, як у давні часи. Наполеон з Квікуном, та іншою свинею на ім'я Мінім, що мала неабиякий хист складати пісні й поеми, — сидів попереду на підвищеному помості; дев'ять молодих собак лежали довкола них півколом, а інші свині вміщались позаду них: решта тварин, звернена до них обличчями сиділа у головній частині клуні. Наполеон відчитував похмурим вояцьким стилем розпорядки на тиждень, після чого тварини, проспівавши раз "Звітів Англії", розходились.
На третю неділю після прогнання Білана тварин трохи здивувала Наполеонова заява, що вітряк таки мають будувати. Він нічим не пояснив зміни у своїх поглядах, лише застеріг тварин, що це додаткове завдання вимагатиме богато важкого труду; можливо навіть доведеться зменшити пайки. Проте пляни були аж до найменшої подробиці готові. Спеціяльний свинячий комітет працював над ними на протязіостанніх трьох тижнів. Передбачалось, що будова вітряка та ріжних інших поліпшень потриває два роки.
Цього вечора Квікун пояснив від себе іншим тваринам, що Наполеон по суті ніколи не протиставився вітрякові. Навпаки, це він агітував за нього спочатку, а плян, що його Білан накреслив на підлозі інкубатора був у дійсності викрадений зпоміж Наполеонових паперів. Поправді вітряк був Наполеоновим твором. Чому ж тоді, спитав хтось, він так рішуче висловлювався проти нього? Тут Квікун глипнув дуже лукаво. Це, сказав він, є Наполеонові хитрощі. Він лише прикинувся ворогом вітряка; це був маневр як позбутися Білана, що мав небезпечний характер і помирював шкідливі впливи. Тепер, коли Білан щез уже з обрію, можна буде без його втручання приступити до виконання пляну. Це, казав Квікун, є річ, що називається тактика. Він повторив декілька разів, підскакуючи довкола, махаючи різко хвостиком та втішно підсміхаючись: "Тактика, товариші, тактика"! Тварини не мали певности, яке значення цього слова, але Квікун промовляв так переконливо, а троє собак, що випадково були з ним, гарчали так загрозливо, що вони прийняли це пояснення без дальших запитів.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ.
УВЕСЬ цей рік тварини працювали мов раби: але вони були щасливі за працею. Вони прикладали усі зусилля та Жертвували собю, розуміючи ясно, що вся їхня праця — для добра їхнього та прийдешніх поколінь, а не для зграї лінивих, грабіжницьких людських істот.
Протягом весни і літа вони працювали шістдесят годин на тиждень, а в серпні Наполеон проголосив, що будуть працювати і в неділю по обіді. Ця праця була цілком добровільна, та кожній тварині, що не з'явилася б на неї, зменшили б пайку на половину. Та проте з'ясувалося, що доведеться залишити деякі завдання невиконаними.
Жнива були трохи менш успішні як минулого року, а два поля, що мусіли раніш літом засіяти корневищами, лишились незасіяні, бо не закінчено вчасно оранки. Можна було вже передбачити що йде важка зима.
Вітряк спричиняв непередбачені труднощі. В колгоспі була добра каменярня, де добували вапняк; в одній із прибудов знайшлося досить піску й цементу, отже будівельні знадоби були під рукою. Та тварини спочатку не могли розв'язати проблеми як бити камінь на шматки відповідньої величини. Здавалось, що це можна зробити тільки з поміччю оскардів і плешень; та жодна тварина не вміла їх вживати, бо жодна не могла стояти на задніх ногах. Тільки після кількатижневого даремного труду прийшла комусь щасдива думка — а саме, використати силу тяжіння. Величезні брили, надто великі для безпосреднього вжитку, лежали розкидані на дні каменярні. Тварини закидали на них линви і тоді усі гуртом: корови, коні, вівці, кожна тварина, що могла схопити за линву — навіть свині нераз приєднувались у критичних хвилинах — розпучливо поволі волікли брили вгору по узбіччю, аж на вершок каменярні; там, на краю їх звалювали вниз і вони разбивались на шматки. Транспортування розбитого каменю було відносно нескладне. Коні відвозили його повними возами, вівці волікли окремі брили, навіть Дереза з Беніяміном запрягались у стару, легку бідку і виконували свою частку. Пізнім літом звезли вже доволі каміння; тоді під доглядом свиней почалось будування.
Та все посувалось вперед поволі, з трудом. Нераз треба було цілої днини, щоб витягти одну однісіньку брилу на вершок каменярні, а коли її перекидали крізь край, вона часом не разбивалась. Без Боксера тварини не досягли б нічого; здавалось, що його сила дорівнює силі усіх інших тварин укупі. Коли брила починала зсовуватись, а тварини кричали в розпуці, бо бачили, що й вони з нею зсовуються вниз, Гнідко завжди напружувався, линва напиналась і брила затримувалась. Кожен був сповнений подиву, коли дивився на нього, як він спинався по узбіччю п'ядь за п'яддю, дихаючи уривчасто і швидко, з покритими потом боками, впинаючись у грунт гаками підков. Конюшина перестерігала йогонераз, щоб він був обережний і не виснажувався, та Гнідко не слухався її ніколи. Два його кличі "Працюватиму дужче" і "Наполеон має завжди рацію" здавались йому задовільною відповіддю на всі проблеми. Він домовився з півнем, щоб той будив його вранці на три чверті години раніше, а не, як досі, на пів години. А у вільні хвилини, що їх було тепер небагато, ішов він до каменярні, набирав повен вантаж каміння і волік його без нічиєї допомоги на місце, де мав стати вітряк.