Почувши таке, Боксер скинув бриля, під яким ховав від гедзів свої вуха, і з насолодою швиргонув його у полум'я.
Руйнувати все, що нагадувало про Джонса, довго не довелося. Після цього Наполеон відвів підопічних у засіки й кидав кожному подвійну порцію їжі, а собакам ще й по два бісквіти. Потім тварини сім разів натхненно проспівали "Тварини Англії" й заходилися вкладатися на ніч. Спалося їм, як ніколи, солодко.
Прокинувшись, як завжди, на світанку, вони згадали вчорашню блискучу перемогу й разом потрюхикали на пастівень. Неоддалік був пагорб, з якого відкривалася вся панорама ферми. В першому сонячному промінні худоба видерлася на вершечок і оглянула свої володіння, — все, що забирало око, належало їм! У захваті від такого відкриття вони гасали колами й вицибували, качалися по траві й набивали пащі солодкою літньою травою, спушували лапами та ратицями землю й мліли від її пахощів. Трохи заспокоївшись, вони обійшли всі фермерські угіддя, споглядаючи ниви, пастівні, фруктовий сад, ставок і гайок так, ніби раніш нічого цього не бачили, бо ніяк не могли повірити, що все їхнє.
Потім вони повернулися до будівель і збентежено зупинилися на порозі Джонсового житла. Тепер і воно належало їм, однак заходити до покоїв було лячно. Якусь хвилю повагавшись, Сноубол і Наполеон розчахнули двері, й тварини вервечкою потягнулися за ними, стараючись нічого не зачепити. На цирлах вони пройшли з кімнати до кімнати, затамувавши віддих, приголомшені неймовірними довколишніми розкошами — ліжками з пуховими перинами, дзеркалами, софою з кінського волосу, брюссельськими килимами, літографією королеви Вікторії над вішаком у вітальні. Вони вже спускалися східцями, коли з'ясувалося, що Моллі зникла. Виявили її в одній із спалень. Вона взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика місіс Джонс, перекинула через плече й тепер милувалася собою в дзеркалі — вигляд у неї був дурний далі нікуди. Всі тварини засудили її й полишили дім. Кілька окостів, які висіли на кухні, вирішили зняти й поховати; в буфетній Боксер розсадив копитом діжечку з пивом — інше лишилося неторканим. З житла ухвалили зробити музей — всі дійшли згоди, що жодна тварина не повинна тут мешкати.
Після сніданку Сноубол і Наполеон знов зібрали худобу. — Товариші, — сказав Сноубол, — уже по п'ятій і на нас чекає довгий день. Сьогодні ми розпочнемо жнива. Але перед тим ми повинні зробити щось важливе.
І свині повідомили, що протягом останніх трьох місяців вони вчилися читати й писати за старим букварем, який колись належав дітям містера Джонса, а потім його викинули. Наполеон послав по слоїчки з чорною та білою фарбами і попрямував до воріт, за якими починався великий шлях. Затим Сноубол (саме Сноубол, бо в нього був найкращий почерк) узяв своїми ратичками пензлик, заквацяв слова "Ферма "Садиба"" на воротях, натомість написав: "Скотохутір". Віднині так називалася ферма. Після цього всі повернулися до будинку, де вже стояла прихилена до затилля драбинка, принесена за наказом Сноубола й Наполеона. Вони оголосили, що протягом останніх трьох місяців їм, ученим свиням, принципи Анімалізму вдалося сформулювати в Семи Заповідях. Ці Сім Заповідей будуть увічнені на стіні, й вони стануть залізним законом, за яким віднині й довіку житимуть усі мешканці хутора. Не без труднощів (свині не так просто збалансувати на приступці) Сноубол видерся нагору і взявся до роботи; трохи нижче Верескун тримав відерце з фарбою. Заповіді були написані на темній проолієній стіні великими білими літерами, помітними з тридцяти метрів. Ось що вони проголошували:
СІМ ЗАПОВІДЕЙ
1. Кожний, хто ходить на двох ногах, — ворог.
2. Кожний, хто ходить на чотирьох ногах або має крила, — друг.
3. Тварини не вбираються.
4. Тварини не сплять у ліжках.
5. Тварини не споживають алкоголю.
6. Тварина не вбиває іншу тварину.
7. Всі тварини рівні.
Кожна літера була ретельно виведена, от хіба що замість "друг" вийшло "дург", а одне "с" дивилося в інший бік, але в цілому все справляло бездоганне враження. Аби товариство добре взяло в голову написане, Сноубол голосно прочитав заповіді. Всі схвально кивали, а найкмітливіші вже почали їх заучувати напам'ять.
— А тепер, товариші, — сказав Сноубол, кидаючи пензлик, — на лани! Хай буде для нас справою честі впоратися з урожаєм скоріш, аніж Джонс та його раби!
Але в цей час три корови, котрі давно вже неспокійно товклися, голосно замукали: їх не доїли цілу добу, і вим'я в них боліло. Трохи подумавши, свині послали по відра й пречудово видоїли корів, ніби для цього й народилися зі своїми роздвоєними ратичками. Незабаром п'ять відер наповнилися густим парним молоком, на яке інші тварини позирали з неприхованим інтересом.
— І що будемо з ним робити? — спитав хтось.
— Джонс колись підливав його нам у годівнички, — сказала котрась курка.
— Не про молоко треба думати, товариші! — вигукнув Наполеон, затуляючи собою відра. — Про нього подбають. Врожай — ось що головне! Товариш Сноубол поведе вас. Я наздожену за кілька хвилин. Вперед, товариші! Жнива не ждатимуть.
Коли пізнього вечора тварини повернулися додому, то побачили, що молоко десь поділося.
Розділ III
Як же вони пітніли на ланах!
Часом виникали неабиякі проблеми: техніка ж була розрахована на людей, а з тварин ніхто не вмів працювати, стоячи на задніх лапах. Але свині знайшли, як обійти ці перешкоди… Що ж до коней, то вони знали кожну западинку на полях, а на косовиці та жнивах розумілися краще від Джонса та його наймитів. Власне, свині не працювали, а організовували та направляли, на що, звичайно, мали право завдяки своїм видатним здібностям. Отож Боксер та Кловер впрягалися в жниварку або ж механічні граблі (про якусь там вуздечку чи пугу й мови не могло бути!) й ретельно обробляли поле. Позаду ж ступала свиня й залежно від ситуації керувала: "Натисни, товаришу!" або "Крок назад, товаришу!" Збираючи врожай, усі викладалися до краю, навіть кури та качки цілий день снували, тягаючи в дзьобах колоски. Врожай зібрали на два дні раніш, аніж це виходило у містера Джонса. І який же він був щедрий, той врожай! Не пропало жодного зернятка, птиця навіть мерву попереносила, й за час збиральних робіт ніхто не дозволив собі з'їсти більше від жменьки.