Зірка приїздить! Післязавтра. Це ясно!.. І привіт йому передала. А дід від нього передав. І сказав так, наче й він, Дениско, скучив за Зіркою. От же!..
Коли дід пришкандибав у кімнату, Дениско сидів розгублений і червоний.
— Чув? Зірка прилітає! Післязавтра! — Дід не приховував радості.
Треба було щось говорити.
І Дениско спитав те, що давно вже кортіло спитати:
— А чому в неї таке ім’я — Зірка? Це й повністю так?
— Ні. Повністю — Зоряна. То інтересна історія. Розумієш, батьки її, мій онук Володька і Галочка, його дружина, познайомилися у Болгарії під час молодіжної поїздки по "Супутнику". І так сталося, що познайомила їх там болгарська дівчина Зоряна, Зірка. Подружилися вони. Й досі листуються. І от коли народилася в них донечка, вони й назвали її на честь болгарської дівчини Зіркою. Мені дуже подобається. Хороше ім’я. І в небі — зірки, і на прапорах наших, і — взагалі… Хороше ім’я!
— Хороше, — повторив за ним Дениско і ще більше почервонів.
От тобі й секрет міжнародного листа!
Таємниць квартири номер сім ставало все менше й менше.
Лишався, мабуть, один тільки Дід Мороз.
20. ТАЄМНИЦІ НЕ ПОВИННІ ЗНИКАТИ
Зірка прилітає післязавтра!
У Дениска так калатає серце, що аж вуха позакладало.
Він ходить з кутка в куток по квартирі і нервово смикає головою. Він завжди смикає головою, коли дуже хвилюється. А зараз Дениско просто місця собі не знаходить від нервового збудження.
Післязавтра прилітає Зірка!..
Як він її зустріне?.. Вона сказала, що він "молоток". Отже вона вважає, що він справді на щось здатний. А що він такого зробив? Нічого особливого.
Якщо ти "молоток", то ти мусиш довести це чимось несподіваним, незвичайним, по-справжньому героїчним.
От якби була пожежа — винести когось з вогню… Або повінь — витягти з води… Або ще щось таке..-.
Оно по телевізору у програмі "Час" майже щодня показують якісь незвичайні події — стихійні лиха, нещасні випадки, злочинні напади…
От якби…
Дениско зітхає.
Даремні сподівання!
Він сам це прекрасно розуміє.
Навіть якби й сталася якась надзвичайна подія — що він, другокласник, міг би зробити?
Ні з вогню нікого винести він, чесно кажучи, не в змозі — хіба що кицьку. Ні з води витягти — бо плаває ще поганенько. Ні тим паче захистити когось від збройного злочинного нападу.
Все це, як каже мама, — нереально.
Але бажання щось вчинити не проходить.
В уяві виникає раптом Пірат Вася.
Перша з ним зустріч. Як грали вони ото у футбол цілушкою хліба…
Стало відразу соромно. Перед дідом Кирилом.
І остання зустріч. На сходах. Отой замашний потиличник сердитої матері, коли Пірат мало носом не заорав у підвіконня….
І одразу стало жаль сердешного Пірата.
Дениско аж здригнувся, згадавши той епізод.
І враз подумалося: треба було б щось зробити. Щоб у футбол хлібом не грав більше. Це — раз. І — щоб потиличників більше від матері не одержував. Це — два.
Як то часто буває, рішення виникло несподівано і раптово. Блискавкою спалахнуло у голові.
Написати листи!
І самому Пірату Васі. І його матері.
Хай їм стане соромно!
Піратові що хлібом у футбол грає. А матері його — що вона так брутально, так не по-людському ставиться до свого сина,
Секретні, таємничі листи.
Хай думають, хай ламають голови, хто написав.
Скринька з секретом повинна діяти!
Таємниці не повинні зникати!
Дениско так чогось зрадів від цієї раптової ідеї, що навіть засміявся уголос.
Здорово! Здорово він придумав!
Цілком секретно!
І єдина, кого він утаємничить у свій секрет, буде Зірка.
Першого листа Дениско складав Піратові.
Довго думав, що ж його написати, і нарешті написав:
"Цілком секретно!
Тільки в одному примірнику.
Розголошення карається законом.
Кілька тижнів тому було помічено, що ти грав хлібом у футбол. Оскільки у світі є країни, де діти вмирають з голоду, цей факт набуває серйозного значення. Політичного!.. Міжнародного!.. За тобою стежить іноземний агент. Наступного разу тебе буде сфотографовано і фото буде надруковано в закордонних газетах. Опозориш рідну країну.
Д. 005".
Зашифрований підпис мав означати — Дениско з п’ятої квартири.
Листа Дениско написав друкованими літерами — щоб не можна було встановити почерк.
Потім почав думати над листом до Піратової матері.
Думав-думав, але нічого путящого чомусь придумати не міг.
Все-таки одна справа писати листа хлопцеві, майже ровеснику, а зовсім інша — дорослій людині, його матері.
Написати, що дітей б’ють тільки імперіалісти, як говорив своєму батькові герой однієї з дитячих книжок, — навряд чи подіє це на Піратову маму… Погрожувати, страхати — теж треба вміти…
До того ж Дениско раптом згадав анонімки, про які чув колись з дорослих розмов. І тато, і мама одностайно засуджували ті анонімки, тобто листи без підписів. Правда, анонімками називали скарги та наклепи на когось у різні інстанції. А якщо пишеться людині на неї ж саму — може, то називається зовсім по-іншому… Але при згадці про анонімки писати листа Піратовій матері Дениско вже розхотів.
А щоб вона Пірата більше не била, — вони з Зіркою щось придумають. Разом. Удвох. Потім.
Полегшено зітхнувши, Дениско порвав аркуш, на якому вже було виведено друкованими літерами "Шановна Ліно Захарівно", — і тільки подумав, що даремно він дізнавався, як її звуть.
Листа Піратові він акуратно вклав у конверт з маркою, який лежав у мами в шухлядці, заклеїв, написав адресу й замислився.
Опустити, як положено, щоб ішло поштою?
Довго чекати.
Підкинути просто під двері, як Зірка йому записку?
Несерйозно. Пірат одразу зрозуміє, що це дитячі вигадки.
І, вийшовши на сходи, він спустився вниз до поштових скриньок.
Кришки з дірочками прилягали до скриньок не дуже щільно, і тонкий конверт легко просунувся у шпарку.
Все!
Ніхто й не подумає, що це не поштарка вкинула…
…На другий день надвечір, коли Дениско вийшов у двір, він одразу побачив Пірата. Пірат був без велосипеда, і Дениско зрозумів, що він чекає його.
І справді…
— Гей ти! Нуль-нуль-п’ять! А йди-но сюди! — усміхнувся Пірат.
Дениско похолов. Він уже шкірою відчував, як зараз болітиме. Але з місця не зрушив.
Пірат сам підійшов до нього. Вийняв з кишені листа, покрутив у руках.
— "Розголошення" пишеться з двома "н". Грамотій! — Пірат знову усміхнувся. — А ти, виявляється, хлопець з фантазією!