Співочі товариства

Страница 7 из 19

Винниченко Владимир

Анатолій Олександрович. Ну, просимо... Тільки, будь ласка...

Д р и м б а. Панове! Я кілька слів. Я, розуміється, світлі промені, так мовити, розумію. Розумію і. той... і почуваю, як сказано, усім серцем. Це факт безперечний. (Ще більше спішить). І коли приймемо, що співочі товариства, так я можу сказать, що вся Україна заспіває. Зараз: семінаристи, учителі. Це — регенти. Я зараз маю більше двох сотень знайомих учителів.

Кіндрат Пилипович. Бреше, стерво. .

Дримба (до нього гаряче). Накажи мене бог! От чудак. Потім попи. Я вам скажу, що попи... Ну, та я бачу, що задержую. Ну, так нехай живе Україна! От і більше нічого. ( Сідає).

Кіндрат Пилипович. А коли так, то й я скажу. Хай загине кацапня, ляхи, жиди і всі вороги України, воша б їм у потилицю! Урра!

Проходить ніяковість.

Анатолій Олександрович. На великий жаль, такого тосту піддержать не можна, шановний Кіндрате Пилиповичу.

Кіндрат Пилипович. А то ж чому? Ну? Боїтесь?

Голосний дзвінок. Всі затихають.

Оксана (зривається й біжить у сіни). Я спитаю. Анатолій Олександрович (тривожно). Хто б це міг бути? Нікого, здається, більше не ждемо.

Чути голос Оксани: "Хто там?"

Оксана (в дверях). Поліція. (Зникає знов у сінях).

Якийсь мент всі недвижно сидять, потім зразу схоплюються, метушаться,

разом говорять.

Косоглядов. Позвольте, господа! Как же так? Меня приглашали на учёное заседание, и вдруг — полиция. Я знать не знаю никаких ваших программ, Украин, политики. Это чёрт знает что! Это свинство!

Секлетія Лазарівна. Оце, господи! Отакої ще не бачили...

Анатолій Олександрович (біжить у сіни, перелякано шепоче). Оксано Спиридонівно! Скажіть, що зараз одчинимо. (До всіх). Панове, тікайте в ті двері!

Кіндрат Пилипович (злісно). Куди тікать, чорту в пельку? Вони вже весь двір оточили. Давайте співать, немов ми гуляємо. (Страшно голосно починає співати). Гей,не шуми, луже.

Голоси. Та цитьте! Куди там співать. Тікаймо! Подивіться, чи є на дворі. (Підбігають до вікон, дивляться). Нема. Тікаймо.

Ксенія Андріївна (до Анатолія Олександровича). Вот, вот... Теперь вы видите? Что? Я не говорила?

Захар Назарович (здивовано, вже довгий час хоче сказать). Панове! Та що ж тут такого? Ну, хай ідуть! Що ж ми робимо? Панове!

Кендюх (розтеряно до нього). Е-ге, ви не знаете, як у нас... Зараз же марш, га-га! Секлето! Секлето! (Озирається й біжить управо).

Дзвінок ще голосніший. Оксана (в дверях). Ломать двері хочуть.

Крики й шамотня побільшуються. Усі тікають. Зостаються тільки Анатолій Олександрович, Захар Назарович, Карпо, Таїся, яка щось розказувала Карпові й боязко посміхалась.

Анатолій Олександрович (рішуче, з одчаєм). Ну що ж, хай ідуть. (Іде в сіни).

Оксана хутко входить, затуливши рота од реготу, вибігає в вітальню.

Анатолій Олександрович (вертаючись, непо-розуміло). Там нікого нема.

Захар Назарович. Як?

Анатолій Олександрович. А так. Ніякої поліції.

Захар Назарович (добродушно). Надокучило ждать, то й пішла додому.

Анатолій Олександрович (схаменувшись). Ну, що? Де ж комітет?

Захар Назарович. Еге, пізно вже!..

Оксана (виходячи, серйозно). Ну що? Де ж комітет?

Ася (вбігаючи, злякано). Що тут таке? Чого то всі побігли через двір?

Оксана. Поліція була... (Обидві прискають реготом).

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Вітальня у Кендюхів. Просто, в задній стіні, двері в їдальню. В правій — у сіни; в лівій — у інші кімнати. На стінах портрети Шевченка, Драгома-нова і інш. в українських рушниках. Темно. Нікого нема. В розчинені двері в їдальню видно Захара Назаровича, Оксану, С е к л е т і ю Лазарівну, Гаврила Івановича й

Тихенького. Входить Секлетія Лазарівна.

Секлетія Лазарівна (гукає). Євмене Симоновичу! А йдіть-но, дайте мені сірників засвітити лампу.

Тихенький (входить, торохтить сірниками). Прошу. Секлетія Лазарівна (коло столу). Світіть.

Тихенький світить.

Секлетія Лазарівна (тихо). Примушена зробити вам деякі питання. Дозвольте спитаться вас: ви мужчина чи тільки помилка природи?

Тихенький (змішано). Я не розумію...

Секлетія Лазарівна. Отже, й я не розумію, моє серце. їй-богу, не розумію. Мужчина поводиться з жінотою трохи інакше, ніж ви. Таким поводженням ви й мокрої курки не завоюєте, а не то що Оксану. Ви хоч би стида-лися!

Тихенький. Секлетіє Лазарівно! Я, їй-богу, не розумію... Це така справа... Це моє особисте життя.

Секлетія Лазарівна. Вибачайте. Це не тільки ваше особисте, а й наше загальне. Бо коли ми випустимо Оксану, то вся справа загине. Отож більше енергії, бо жидки й тут нас одіпхнуть. (Підтягує губи і йде до дверей в їдальню. До всіх). Панове! Переходьте вже сюди, тут ніби затишніше та од прислуги трохи далі. Прошу.

Входять.

Гаврило Іванович. А щось нікого більше нема. Мабуть, позалазили з страху на печі та й сидять, га-га!

Захар Назарович. Прийдуть ще, напевне.

Секлетія Лазарівна. Прошу сідати. Ох, боюсь я, що не прийдуть більше. Отакі, як бачите, у нас люди. Полохливі, себелюби, ледачі... Ой, господи! Я вам кажу, треба великої душі, щоб з такими людьми працювати.

Захар Назарович. Скажіть на милість! А мені вчора всі здались такими енергічними... Я вже не кажу про добродія Михалевича. Це стовп. Дуже хороший чоловік! Дуже хороший!

Секлетія Лазарівна (підтягує губи). Та... звичайно...

Гаврило Іванович. Як спить, то без палиці можна пройти, га-га!

Тихенький (потупивши очі). Він справді людина енергічна. З цим треба згодитись.

Секлетія Лазарівна (не витримавши). Та до чого енергічна? До чого? Щоб про нього говорили, щоб грати ролю голови, щоб... А, дайте мені спокій! А що він зробив для справи? Ну? Чи він дав хоч копійку на газету?

Коли не звернуться, усе в нього нема, усе просить через місяць, через півроку. "Стовп"!..

Захар Назарович. Та невже? От не подумав би!

Секлетія Лазарівна. А от справтеся по книжках, від кого маємо гроші, от і побачите, який він енергічний на чужий кошт.

Гаврило Іванович. От іменно, га-га!

Секлетія Лазарівна. А жіночка його? Золото. Чули, як чеше по-кацапському? Та мало того, ще й сміється з вас. Ви думаєте, вони з вас не сміються? Думаєте, вашу прекрасну, велику ідею вони не закидали вже брудом?

Тихенький (потупивши очі, нетвердо). Це ж не відомо, Секлетіє Лазарівно.