Герасим. Знову жид!.. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна... Всі знають.
Герасим. Невже всі? (Набік.) От тобі й чирва світить. (До Гершка.) А вас як звуть?
Гершко. Грігорій Мойсєєвіч.
Герасим. Ага! Сідайте, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?
Гершко. Боже меня сохрани, настоящій єврей...
Герасим. Грігорій Мойсєєвіч, а жид!
Гершко. Ето мода теперички... Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечке от вас... Ми з папашею у Кукліновського землю держимо... то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у папаші пару лошадей купили на середопостя.
Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Разві можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.
Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко. Єсть гендель — хотітє купить землю?
Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини та карасі — можна грошики лупить у городі.
Гершко. Ну, і ви хочете покупать цю землю?
Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.
Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму біг дасть.
Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум.
Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звесно, що він уже п'ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте єму п'ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк — і земля ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.
Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим. Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим. А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?
Гершко. Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.
Герасим. Помилуйте... Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п'ять...
Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.
Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?
Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п'ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко — аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.
Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.
Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту — як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.
Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.
Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.
Гершко. Ну, що робить?.. Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші.) Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим. Найбільше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам). От збіглися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, — гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.
Входе Савка. Кум! Слава богу, діждався, думав—умру. Що?..
ЯВА V
Савка і Герасим.
Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.) Ідіть сюди, куме!
Герасим підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.
Герасим. Не мучте, куме! Кажіть...
Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)
Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози.) Куме, соколе мій... Куме, вашими устами бог говоре... (Цілує його.) Я кращого слова від роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме.