— З убивствами теж треба покінчити. Пам'ятаєте, як усі ми з цим погодилися. Але спосіб вибрали негодящий!
— Що ви пропонуєте? — запитав представник президента.
Гелсен глибоко вдихнув, зібрав усю свою мужність і промовив:
— Почекаємо, поки сторожові птахи самі вийдуть з ладу.
Відповіддю йому став вибух обурення. Представник уряду ледве його вгамував.
— Нехай ця історія буде нам уроком, — наполягав Гелсен. — Ми повинні визнати, що помилялися, намагаючись вирішувати проблеми людства механічними засобами.
Почнімо спочатку. Машини потрібні, безперечно, але не в ролі суддів, вчителів та наставників.
— Це просто смішно, — сухо сказав представник. — Ви перевтомилися, містере Гелсен. Спробуйте опанувати себе. — Він відкашлявся. — Згідно з розпорядженням президента вам усім доручено реалізувати запропонований вами план. — Він пронизливо поглянув на Гелсена. — Відмова прирівнюється до державної зради.
— Я зроблю все, що в моїх силах, — сказав Гелсен.
— Гаразд. За тиждень складальні конвеєри мають видати продукцію.
Гелсен вийшов на вулицю. Його знову мучили сумніви. Чи мав він рацію? Може, в нього надто бурхлива уява? І, звісно, він не зумів докладно пояснити, що його тривожить.
А сам він це розуміє?
Гелсен тихо вилаявся. Чому він ніколи не буває хоч у чому-небудь впевнений? Чи є якісь цінності, на які можна було б спертися?
Він поквапився до аеропорту, треба швидше на завод...
Тепер сторожовий птах діяв не так стрімко й точно. Від неперервної роботи багато делікатних елементів його механізму спрацювалися й розрегулювалися. Але він мужньо відгукнувся на новий сигнал.
Павук напав на муху. Сторожовий птах кинувся на допомогу.
Одночасно він відчув щось вгорі над собою. Сторожовий птах повернув назустріч.
Почувся тріск, по крилу сторожового птаха ковзнув електричний розряд. Він відповів гнівним ударом, але нападник збільшив швидкість і ухилився, завдаючи нового нищівного удару.
Сторожовий птах упав, але встиг надіслати повідомлення побратимам. Терміново! Нова небезпека для життя живих організмів небезпечніша від усіх, знаних раніше!
Сторожові птахи по всій країні прийняли повідомлення, їхній мозок запрацював, шукаючи відповіді.
— Отже, шефе, сьогодні збили п'ятдесят штук, — сказав Макінтайр, заходячи до кабінету Гелсена.
— Добре, — відгукнувся Гелсен, не підводячи очей.
— Не надто добре. — Інженер опустився на стілець. —Господи, як я втомився! Учора збили сімдесят два.
— Знаю, — сказав Гелсен.
На його столі лежали кілька десятків позовів, які він у розпачі пересилав урядові.
-Думаю, вони незабаром надолужать, — впевнено пообіцяв Макінтайр. — Ці Яструби чудово пристосовані до полювання на сторожових птахів. Вони сильніші, моторніші й краще захищені. Швидко ми налагодили їхнє виробництво, авжеж?
— Так...
— Але й сторожові птахи теж не дурні, — додав Макінтайр. — Вони вчаться знаходити укриття. Хитрять, вивертаються, випробовують фігури вищого пілотажу. Кожний збитий птах встигає щось підказати іншим.
Гелсен мовчав.
— Але все, що вміють сторожові птахи, Яструби роблять ще краще, — вів далі Макінтайр. — У них вмонтовано спеціальні системи самонавчання полюванню. Вони гнучкіші, ніж сторожові птахи, і вчаться швидше.
Гелсен хмуро підвівся, потягнувся й підійшов до вікна. Небо було порожнє. Гелсен подивився у вікно й раптом зрозумів: з ваганнями покінчено. Правильне чи ні, але рішення прийнято.
— Послухайте, — запитав він, усе ще вдивляючись у небо, — а на кого полюватимуть Яструби, коли переб'ють усіх сторожових птахів?
— Тобто як? — розгубився Макінтайр. — Н-ну... так, адже...
— Ви б краще заради безпеки сконструювали що-небудь для полювання на Яструбів. Про всяк випадок.
— Ви гадаєте...
— Я знаю одне: Яструб — механізм самокерований. Так само як і сторожовий птах. Свого часу всі доводили, що, коли керувати сторожовим птахом дистанційно, він буде надто повільним. Думали лише про те, як зробити його якомога швидшим. Жодних стримуючих центрів не передбачили.
— Ми щось вигадаємо, — спроквола сказав Макінтайр.
— Ви випустили в повітря машину-агресора. Машину-убивцю. Перед цим була машина проти убивць. Наступний апарат так чи інакше доведеться зробити ще самостійнішим — так?
Макінтайр не відповів.
— Я вас не звинувачую, — сказав Гелсен. — Це моя провина і всіх інших.
За вікном у небі промайнула блискуча цятка.
— От що виходить, — сказав Гелсен, — коли ми доручаємо машині справи, за які повинні відповідати самі.
Високо в небі Яструб знищив сторожового птаха. Броньована машина-вбивця за кілька днів багато чому навчилася. її єдиним призначенням було убивати. Зараз вона спрямована проти певного виду живих організмів, металевих, як і сам Яструб.
Але щойно Яструб зробив відкриття: існують й інші види живих організмів...
Їх теж треба знищувати.