Леся Воронина, Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку №9, повість. Художник Володимир Штанко
Край неба поволі ставав рожевим, потім з-за обрію вигулькнуло пурпурове сонце, і над пустелею розвиднілося. Картина, що постала перед нашими очима, була фантастична. Скільки сягало око, пустеля була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що лежали на піску догори черевами й голосно хропли.
— Оце так непереможні космічні завойовники! – зареготав Заєць.
— Страшна загроза людству! – зневажливо докинув Жук.
— Вони просто обжерлися і впали в сплячку, – пояснив тато.
— Треба скоріше їх знешкодити, бо вічно грати на дримбі наш тато не зможе, – по-діловому промовила мама.
— А головне: скоріше дізнатися, куди синьоморди заховали нашу бабусю, – озвався я. – Гадаю, найбільше про це нам може розповісти ось цей мухожер, – я показав на мого давнього знайомого синьоморда, що лежав, розкинувши лапи, посеред майданчика. Нападника легко було впізнати, адже після того, як він гнався за мною на екскаваторі й перекинувся, на лобі в ненажери вискочила велика синя ґуля.
– Цікаво, як довго синьоморди спатимуть? – замислено промовив тато. – Якщо кожен із них проковтнув щонайменше сотню комах, то годин зо п’ять вони хроптимуть. Що з ними робити далі, я поки що не знаю, але головне їх чимшвидше знешкодити.
Я підійшов до чужинця з ґулею на лобі й обережно поторсав його за плече. В ту ж мить у голові в мене залунало:
– Як смачно! Як поживно! Земні комахи – найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. її тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати буде нікому. Наш десант окупує всю цю планету. Спротиву аборигени не чинитимуть – всі вони заражені нашим вірусом. А хто не піддався, тому силоміць зробимо щеплення. І ніяка протиотрута не допоможе. Ось тільки б допастися до їхньої секретної лабораторії... Цивілізація блакитних жаб – найвеличніша цивілізація Всесвіту! Ми нездоланні! Люди стануть нашими рабами й працюватимуть на мушиних фермах – вирощуватимуть комах-бройлерів. Ми експортуватимемо чудові комашині консерви в кожен куточок галактики!
Я отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я так перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком.
Оговтавшись, я коротко переповів усе, про що довідався, вступивши в телепатичний контакт із космічним хижаком, і побачив, як мої батьки й Жук із Зайцем захвилювалися.
Стало зрозуміло, що святкувати перемогу ще зарано.
ПІРАМІДОСЕРФІНҐ
— Ну що ж, час вирушати в дорогу, – звелів тато, – тепер не можна гаяти ані хвилини.
Я вже збирався лізти крізь люк усередину піраміди, а потім знову долати тисячі й тисячі сходинок, спускаючись донизу, але виявилося, що це не потрібно. Тато й мама показали нам чудовий спосіб пересування. Подумки я назвав його "пірамідосерфінґ". Для того, щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібні були лише легенькі пластикові санчата. Точніше, не санчата, а кругла пластинка з ручкою.
— Ви сідаєте на цю пластинку-санчата й просто з’їжджаєте з піраміди, як зі снігової гірки, – пояснила нам мама.
— Головне, щоб стіни піраміди були достатньо гладенькими, бо на котромусь горбочку чи ямці ви можете перекинутися й полетіти додолу сторч головою, – застеріг тато.
— А тепер вибирайте собі санчата, – і тато показав на купу складених один на одного пластикових кружечків. – Саме для таких екстремальних спусків ми їх тут і тримаємо.
Спершу треба було транспортувати при-чмелених комахожерів, і ми заходилися прив’язувати синьомордів спеціальними ременями до санчат.
— Я повезу ось цього, – показав я на прибульця з ґулею. – 3 нього ні на мить не можна спускати очей. Він ватажок передового загону прибульців і, певно, знає найбільше.
Ми посідали на пластини-санчата так, як сідають діти, коли вдвох спускаються з гірки. Попереду в нас були сплячі прибульці, а ми сиділи ззаду і керували санчатами.
На наше щастя, піраміда, яку досліджували мої батьки, мала досить пологі стіни, і жоден з нас не перекинувся.
– Розповім комусь, як я на санчатах з’їжджав з піраміди – не повірять, – захоплено вигукнув Заєць, коли ми успішно спустилися на землю.
— Головне, щоб на Землі ще залишилися ті, хто зможе вислухати твої розповіді, – понуро завважив Жук.
Було видно, що нашестя синьомордів і прозорі космічні капсули, які все ще висіли над самісінькою пірамідою, справляли на Жука гнітюче враження. Мені навіть почало здаватися, що до нього повертається страх. Певно, оті вправи, за допомогою яких хлопці лікувалися від переляку, потроху втрачали силу. Що там вигукували хлопці, коли я вперше побачив їх у садку за старовинною брамою? "Засіб від переляку номер один! Засіб від переляку номер сім! Засіб від переляку номер чотири!"
Цікаво, скільки є тих засобів від переляку і як довго вони діють? Як тепер я зрозумів, усі їх винайшла моя бабуся. А без неї та її чудодійної протиотрути ми ніколи не врятуємо людство від вірусу страху.
Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А на нас попереду чекала тяжка робота – треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.
* * *
РОЗДІЛ 29
НЕХАЙ СИНЬОМОРДИ ПОСПЛЯТЬ
— Друзі, – замислено мовив тато, – дивлячись на вкриту сплячими синьомордами пустелю, – якщо зараз ми почнемо перетягати цих пузатих довголапів до нашої піраміди, то не впораємося й до вечора.
— А що ти пропонуєш? – схвильовано запитала мама, поглядаючи на годинник.
— Просто заблокувати їх за допомогою часольоту.
Я здивовано поглянув на тата. Адже, як мені здавалося, я вже досить добре вивчив усі властивості бабусиного винаходу. Але про якесь там блокування я не знав нічого.
— Усе дуже просто, – пояснив мені тато. – Річ у тім, що часоліт має універсальні властивості. Він мусить захищати мандрівника у часі й просторі від будь-яких небезпек. Тому в нього закладено безліч програм.
— А звідки ти про все це знаєш? – не витримав я й підозріливо глянув на тата.
— Климе, про це я дізнався від своєї мами, а твоєї бабусі, ще тоді, коли мені було стільки ж років, як тобі зараз. Просто усі представники роду Джур втаємничені у прадавні секрети характерництва. Але пані Соломія, як її називають учні й прихильники, змогла поєднати чудодійні сили з найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому "Запорожці". Погодься, хіба комусь спаде на думку шукати машину часу в цій іржавій консервній бляшанці?