— Кожен кантор,— кажу я на це,— співає так, як уміє, а кожен проповідник проповідує на свій лад. Коли хочете знати, який ви проповідник, побалакайте спершу із своєю матір'ю, вона вам,— кажу,— все достеменно пояснить...
— Ви маєте мене,— каже він,— очевидно, за хлопчиська, що мусить у всьому питатися неньки?
— Авжеж,— кажу,— ви повинні спитати в непьки, а ненька вам напевне скаже, що ви недоумкуватий, і матиме рацію...
— І матиме рацію? — запитує він.
— Авжеж,— кажу,— матиме рацію, бо який ви наречений для Шпринці? Хіба вона вам рівня? А головне,— кажу,— який я кум і сват для вашої матері?
— Коли так,— каже він мені,— то ви, реб Тев'є, дуже помиляєтесь! Я не хлопчик вісімнадцяти років і не шукаю сватів для моєї матері. Я знаю, хто ви і хто ваша дочка. Вона мені подобається, і так я хочу, і так воно буде!
— Пробачте,— кажу,— що перебиваю вас. Ви, бачу я, з однією стороною вже порозумілися, а чи певні ви,— кажу,— щодо другої сторони?
— Я не знаю,— каже він мені,— що ви маєте на увазі?..
— Я маю на увазі,— кажу,— мою дочку Шпринцю, чи ви вже з нею розмовляли? І що вона,— кажу,— відповіла вам?
Він навіть трохи образився і відповідає мені з усмішкою:
— Дивне запитання! Авжеж,— каже,— ми з нею розмовляли, і не один раз — кілька разів. Я,— каже,— приїжджаю сюди щодня...
Чуєте? Він приїздить сюди щодня, а я й не знав! "Дурна твоя вісляча голова! Тобі ж, Тев'є, треба давати сіно жувати! Коли так дозволятимеш водити себе за ніс, тебе купить і продасть хто схоче, йолопе ти!.." Так я собі вичитую, ідучи назад з Арончиком. А він попрощався з моїми дівчатами, скочив на коня — і гайда до Бойберика...
Тепер облишмо, як ви кажете в своїх книжках, царевича і візьмемось до царівни, до моєї Шпринці...
— Скажи мені, доню, я ось що хочу в тебе спитати, з'ясуй-но мені,— кажу,— як це Арончик домовився з тобою про таку річ без мого відома?..
Оце дерево коли-небудь відповідає? Так відповідає і вона! Почервоніла, опустила очі, як наречена під шлюбом, немов набрала повний рот води і ні мур-мур!.. "Ба! — міркую я собі.— Не хочеш говорити зараз, заговориш трохи згодом... Тев'є не баба, він має час". І я чекаю. Настане, як то кажуть, щаслива хвилина. Дочекавшися, коли ми з нею залишилися в хаті, озиваюсь до неї:
— Шпринцю, хочу в тебе ще спитати... Чи ти принаймні знаєш отого Арончика?
— Авжеж, знаю,— каже вона.
— Чи знаєш,— кажу,— що він свистун?
— Що таке свистун? — запитує вона.
— Порожній горішок,— кажу,— що свистить.
— Помиляєшся,— каже вона мені,— Арнольд гарна людина.
— Він уже зветься,— кажу,— у тебе Арнольд, а не Арончик-шарлатан?
— Арнольд,— відказує вона,— не шарлатан, він має добре серце. Арнольд,— каже вона,— живе серед черствих людей, що одно тільки й знають — гроші і гроші...
— Он як,— кажу,— ти вже, Шпринцю, теж стала великорозумною філозофкою і теж уже зненавиділа гроші?
Одним словом, бачу з цієї розмови, що справа в них зайшла далеченько і тягти назад уже трохи запізно. Бо я знаю своїх дочок. Я вже вам казав колись, Тев'єві дочки, бодай їм не лиха година, коли вони вподобають людину, то всім серцем, усім єством, усією душею! І я думаю собі: "Дурню! Навіщо тобі, Тев'є, бути розумнішим від усього світу? Може, це від бога? Може, так судилося, щоб саме через оцю тихеньку Шпринцю ти здобув визволення, розраду і винагороду за всі свої невдачі і болі, яких ти досі зазнавав? Може, тобі тепер судилося мати дочку мільйонщицю? А що, хіба тобі це не личить?.. Де сказано, що Тев'є мусить бути завжди злидарем, завжди тягатись на своїй кобилі грязькими шляхами з маслом та сиром для єгупецьких багатіїв, щоб ті мали що жерти?.. Хто зна, може, так накреслено перстом божим, щоб я на схилі віку щось міг зробити на цьому світі, став, добродійником, давав притулок убогим, а може, зовсім сів би разом з ученими людьми та вивчав Біблію?"
І ще багато таких принадних, золотих мрій лізуть мені в голову, як сказано в молитві: "Багато думок у людському серці",— чи як люди кажуть: "Дурень думкою багатіє!.." І я повертаюсь додому, беруся до своєї старої та починаю з нею розмову:
— Що було б, припустимо, наприклад,— кажу я,— коли б наша Шпринця стала мільйонщицею?
— А що таке мільйонщиця? — запитує вона мене.
— Мільйонщиця,— кажу,— це мільйонщикова жінка...
— А що таке,— питає вона в мене,— мільйонщик?
— Мільйонщик,— кажу я їй,— це людина, яка має мільйон...
— А скільки це,— питає вона в мене,— мільйон?
— Коли ти,— кажу,— така дурна і не знаєш навіть, що таке мільйон, тоді навіщо ж мені з тобою балакати?
— А хто тебе просить,— каже вона,— щоб ти балакав?
Вона таки має рацію...
Одне слово, минає день, повертаюсь я додому:
— Був Арончик?
— Ні, не було його....
Минає ще день.
— Приїздив хлопець?
— Ні, не приїздив...
Може, зайти до вдови під якимсь приводом? Але цього мені не дозволяє гордість: я не хочу, щоб вона подумала, ніби Тев'є набивається із сватанням... А до того ж відчуваю, що для неї це, "як троянда між будяками", мов те п'яте колесо до воза. Хоч, правду кажучи, не розумію, чому саме? Тільки тому, що в мене немає мільйона? Але ж у мене є тепер сваха мільйонщиця! А вона? Кого вона має за свата? Бідняка, злидаря, Тев'є-молочаря! Тепер скажіть самі: кому більше пишатися — мені чи їй?.. Скажу вам чисту правду, мені захотілося цього шлюбу і не так самого шлюбу, як захотілося зробити на злість багатіям. "Трясця їх батькові і матері, нехай вони знають, оті єгупецькі багатії, хто такий Тев'є!.. Досі знали тільки: Бродський і Бродський, неначе інші зовсім навіть не ті люди!"
Так думаю собі, вертаючи одного разу з Бойберика. Приїжджаю додому, а мені назустріч виходить моя стара з радісною звісткою:
— Посланець був щойно з Бойберика, від удови, щоб ти якомога швидше приїхав туди, хай навіть увечері. Завертай негайно коня та їдь туди, ти там дуже потрібний.
— А що таке,— питаю,— що їм так припекло? Чого це вони,— кажу,— так поспішають?
Я зиркаю на мою Шпринцю — вона мовчить, тільки очі її промовляють. Ой, як промовляють! Ніхто не розуміє її серця так, як я... Я весь час побоювався — всяке буває,— що з цього вийде пшик, і тому я на того Арончика клепав, лихословив про нього, як тільки міг,— він, мовляв, такий, він сякий. Проте я бачив, що це наче горох об стінку, моя Шпринця тане, як свічка.