Пузань забрав свою рибу і подався геть. "Ну що ж,— подумав Борис.— Хтось інший візьме з собою. І попливу я далеко, що й берега не побачу. І було б добре не повернутись... І таки не повернусь".
— Здрастуй! — сказали за спиною.
Він сквапно обернувся — ззаду стояла Людмила і посміхалася. Йому стало приємно, губи самі розтягнулися в усміху, але він примусив себе бути серйозним і нічого не відповів.
— Ти сердишся на мене? — запитала вона.
— Ні! — збрехав Борис.
— От і сердишся! — заперечила вона.— Інакше б ти не розкидався крабами, яких приносиш мені.
— А чому він казав, що краб дохлий?
— Він пожартував.
Борис хотів запитати, чому ж тоді вона не заступилася за нього, а потішалась разом з отим чорнявим брехуном. Але він не зважився. Він подумав, що тоді вона по-справжньому гніватиметься на нього. І не запитав. Тим більше, що ось зараз вона сама підійшла до нього.
— А хто він такий? — запитав Борис.
— Так... Один знайомий...
— Хочеш, я тобі завтра зловлю бичка?
— Хочу. Тільки ти злови мені малого собаку.
— Добре. Завтра я піймаю для тебе собаку... А сьогодні я хотів попливти на човні далеко...
— Навіщо?
— Щоб більше не зустрічатися з тобою.
Вона засміялася.
— Я зловлю для тебе собаку,— сказав дуже серйозно.
IV
Він нашвидкуруч з'їв рагу з ріжками, вихлебтав рідку манну кашу, проковтнув, пирхаючи, півсклянки какао — і зслизнув із їдальні. Ні батько, ні мати не гукнули йому навздогін жодного слова. Вони, звичайно, помітили його маневр, але якраз були зайняті бесідою з молодою художницею, з якою сиділи за одним столиком.
Далеченько від берега блищав камінь, що з нього Борис любив рибалити. Він добрів до каменя, всівся на ньому, насадив на гачок черв'яка... Зловився першим бичок. Борис викинув його. Потім довго нічого не клювало. "Можливо, тут, де я сиджу,— подумав Борис,— немає жодної риби і треба перейти в інше місце". Але в інше місце не перейшов, бо скоро йому попався ще один бичок, який був схожий на першого. Борис навіть подумав, що то клюнув той самий.
Коли маленьку, з настовбурченими плавниками, собачку було піймано,— на камені він не знайшов Людмили. Тоді подався на пляж, де купалося і смалилося на сонці багато людей. Людмила стояла біля лінії прибою і босою ногою пробувала воду. Біля неї був отой знайомий хлопець. Однією рукою він тримав її за плечі. Борис хотів уже повернути назад, щоб його й не помітили, але несподівана злість повела його вперед.
— Я зловив для тебе собаку,— сказав він Людмилі, простягуючи їй захлялу без води, непоказну рибку.
— Ох, яка гарна собака! — сказав чорнявий хлопець.
Людмила дивилась на Бориса і жалісливо усміхалась.
— Ти її сам зловив, таку кляту? — спитав чорнявий.
— Візьми,— сказав Борис.— Однаково я більше для тебе нічого не ловитиму. Ти не матимеш жодного краба. Жодної собаки!..