Ні! Ні! Ні! (істеричне сяєво Михайлових очей, перейшовши межу невротичної краси, ставало бридким). Я не вірю Микиті. Нехай простує шляхом, сповненим ганебного індивідуалізму, котрий веде в нікуди і нізвідки. А я шукатиму, навіть відречений і покинутий всіма, не яфетичних зір на українському хуторі, не шароварницької філософії раба, не просвітянської дидактичної тоги. Я буду довічно йти за рідною манливою зіркою, такою холодною і високою. Нехай навіть мені суджено стати попелом від її смертоносного (для рабів!) світла. Карфаген новітнього малоросійства повинен бути зруйнованим!
66
Йти чи не йти? Бути чи не бути? Померти чи жити?
З однієї сторони — йти, не бути, померти, а з іншої — не йти, бути, жити. Я вже навіть не ненавиджу його, не відчуваю обридження, тільки жах.
...Вночі з-під мармурових плит вилазять привиди. Вони займаються некрофілією і порфіризмом. Ці збоченці-женоненависники затягують на цвинтар одиноких жінок, проводячи потім з ними канібальсько-сексуальні ритуали. Вдень привиди зникають, лише неосвячена хрестом ніч — пора переступів і крику — кличе цих інкубів і сукубів, окропляючи їх чорною водою, до розбійницьких танців на кістках покійників. Свят, свят, свят—серед них я впізнаю Віктора...
Ні! Ні! Ні! Не йти, бути, жити! Я не боятимуся його, викличу міліцію, винайму... нікого я не винайму, але на його поріг вже не ступлю ніколи.
Треба десь підробляти (Віктор, до речі, кілька разів забирав мої останні кишенькові гроші). Вчора випадково потрапила на презентацію однієї крутої фірми, а потім підходила до їхнього представника, питаючи про можливість працевлаштування. Червоніла, була такою нервовою і переляканою (що він зробив зі мною за такий короткий час? Якісь деформації характеру...зсуви свідомості). І — диво! Цей пещений і доволі красивий чоловік середніх років не відмахнувся від мене, наче від пораненої мухи. Назвавшись Микитою, він простягнув мені поміщицьким жестом візитівку; зателефонуйте, мовляв, через кілька днів, не обіцяю золотих гір, але, можливо, щось зможу для вас зробити.
А зараз іду, востаннє телефонуючи до Віктора. Коротко все розтлумачу (хоча кому? кому?) і покладу слухавку.
Вкладаючи картку у телефонний апарат, дівчина відчула реактивний підйом температури. 38°С? 39°С? 40°С? Тіло некеровано дрижало. Або зараз, або ніколи!
У слухавці почулося погрозливе шипіння переможця, що вона, мовляв, про себе науявляла, він їй покаже ("що покажеш, слинявцю?"), нехай бере таксі і їде негайно; правда, мати трошки хвора, але це не має значення, він замахався чекати, він...
Що це? Температура поволі спадає. Звідкись береться крижаний спокій, який підказує, як відповідати. Віктор не слухає, кричить і перебиває. Kratos i gloria (вона змиває із себе, як сажу, цю придуману ним знущальницьку кличку, забуваючи назавжди) уявляє цю слину суб'єкта по той бік слухавки. Ця слина, що порскає на чверть кімнати, це переплутане волосся і блискучі очі. Це клубкувате волосся приблизного кольору щось погрожує, ці транквілізаторні очі чимось лякають, ця психопатична слина до чогось знову її зобов'язує.
Але Владислава вже не слухає. Вона здійснила вчинок і (чомусь) дуже обережно і надміру акуратно поклала слухавку на апарат.
Над містом лютував шалений вітер, сварячись із перехожими способом шарпанини їхнього одягу ("вітер як віктор" — знову наповзала невротична пастка). Вітер збивав із ніг та рук, виконуючи розладнану ораторію помсти. Але дівчина дійшла до свого гуртожитського помешкання, залишаючи чорного принца за дверима дев'ятиповерхівки.
67
— Привіт, мої любі! Ви вже хочете знати, як просуваються мої справочки? Ви вже звикли до мене, можна сказати, зріднилися, і багато пробачаєте, мовляв, що із нього візьмеш? В житті завжди найважливіше відвоювати власну нішу, а далі, як казав дядько Ціцерон, consuetudo est altera natura.
Пам'ятаєте ту дівчину, до матері якої я колись заглядав? Ту, дев'ятнадцятилітню, із багатообіцяючим блиском очей? Я ще сумував, що хтось молодший підніматиме її спідницю, вивчаючи красу камасутри. Ні, ви зараз впадете — тим "молодшим" виявився я. Але все за порядком, я чесний перед вами, наче невинне дитятко; зрештою, всі ми божі діти.
Одного разу ті блискучі очі подзвонили мені на роботу, мовляв, іноді зранку ніби якась пелена застилає зір; ми розвіємо вам ту пелену, Людочко, приходьте. Звісно, скарги носили швидше невротичний характер (чому три чверті молодих набувають латентних неврозів? за часів моєї юності мої ровесники навіть не чули про всілякі фобії чи депресії), нічого серйозного. Але, панове, яка потрясна story ніби love чекала мене із нею!
Навіть не можу сказати, що прикладав для цього особливих зусиль. Все йшло, як ніж у масло. Я запросив Люду на свою "партійну" квартиру; вона виявилася, звісно, нецнотливою, хоча була ще трохи недосвіченою і закомплексованою. Жартувала, що я є їхнім сімейним сексопатологом-практиком, можливо, вона колись приведе мені свою дочку для сексуальної ініціації; будете, мовляв, виконувати, якщо зможете, звичайно, функцію жерця-дефлоратора, як у деяких малорозвинених племенах.
Ми ходили на цю квартиру майже кожен день. Частіше туди з'являлися після обіду (вона студентка), я вже чекав. Матері, коню зрозуміло, вона не признавалася, бо стара мегера могла би влаштувати грандіозний шкандаль.
Я вчив Люду буквально всіх тонкощів сексу і, здається, це була моя найсолодша вчительська роль. Вона вперше спізнала зі мною оргазм, іноді не пускала з квартири до ночі. Я навіть деколи мусив — уявляєте? — тихцем вживати стимулюючі препарати, адже завжди повинен бути перфектним, чи не так?
Вона почала експериментувати: візьми мене так, онтак, перетак; тепер — інша поза, а цієї я терпіти не можу, бо коли жінка стоїть навкарачки, у цьому є щось принизливе. Вона — уявляєте? — почала командувати мною, навряд чи почуваючи щось більше, ніж швидкоплинну вдячність до наставника. Ми постійно користувалися презервативами — це був її пунктик. І хоча ті гуми знижують тактильні відчуття, але чого не зробиш заради вдвічі молодшої красуні?
Я почав відчувати (правильно ви здогадуєтеся) туманну подобизну залежності, дарував їй цукерки і квіти, якось подумавши, що чи не вперше у житті регулярно дарую комусь квіти.