Наші діти та внуки занурені у веремію власних фіктивних пристрастей. І однієї ночі скальпелем проріже думка: "Ми постійно сподівалися на чудодійні зміни, які нам покладе під дорослу подушку Миколай-бородач. Ми вірили, що... Що? — і самі невиразно уявляли... а наше життя минало, витікаючи крізь пальці часу із маніакальною методичністю".
І нам захочеться скаржитися, по-дитячому ридати, битися у пароксизмі незрозумілого жалю за невідбулим...
А десь — на небі чи біля нас — сумно посміхається перевтомлений Христос.
96
...він, напевно, думає, що мене надто цікавить його соціальний статус. Я розумію, бо це комплекс багатьох заможних чоловіків, наче для знаменитих митців — тягар імені, що, роздвоївшись, вислизає з-під впливу його фізичного носія...
...Микита такий смішний, завжди щось недоказує, забуваючи, що має персональну чародійку, яка інтуїтивно зчитує всі пристрасті на його обличчі...
...я почала боятися снів, адже кілька днів тому приверзлося, що я кохаюся із Віктором; навіть відчула неконтрольоване збудження впереміш з огидою...
...невпевнена, що Микита може настільки сильно мене любити, як люблю його я... у нього менші енергетичні запаси і більше досвіду, що поволі труїть пристрасть...
...але нехай думає, мовляв, наша сила любові є рівновеликою, з мене уже достатньо садомазохістських перехнябів...
...чоловіки самовпевнені і самозакохані; можливо, він перелякався би, дізнавшись, як насправді я його люблю?... його переляк міг би переродитися у манію безкарної вседозволеності щодо мене, хоча він не знає — о Боже! — він не підозрює, що я могла би пробачити йому майже все...
...бо чоловіки мріють про таку любов, а коли вона обдаровує декого із них своєю присутністю, то слабкі мени і супермени сахаються її, саморуйнуючи...
...можливо, полігамна чоловіча природа невдатна до довгого, як пустеля, монокохання? Я не знаю цих чоловіків, здається, я вже нічого не розумію на світі і нічого не хочу, окрім того, щоб Микита був завше поруч...
...люблю батьків, але так нудно мені зараз із ними, я, напевне, якась ненормальна егоцентричка, адже вони готові всю свою душу віддати мені без останку...
...а чи існує хоч єдиний чоловік, готовий заради коханої пожертвувати душею?..
...я так боялася, що після Віктора секс буде прісним і рутинним, яка ж я була тоді дурна і недосвідчена...
...близькість із Ним, а в думках я саме так його іменую, із тотемічної великої літери, занурює мене у якусь любовну прірву, веде за руку до чарівливої галявини тілоєднання, галявини із паралельного світу...
...мій хлопчику і мій повелителю! Я так називаю тебе лише у думках, якби ти знав, як я за тобою скучила...
...якби мені сказали, що організують блискучу кар'єру, котра вплине на моє майбутнє, але з однією умовою: ще три місяці, тільки три місяці не бачити Микиту, то я би плюнула на їхні пропозиції...
...якщо ти відчуваєш мене у цю хвилину, дорогий, то знай, що я вже їду, спішу, лечу назустріч нам, двоєдиним...
...а може, він охолонув до мене? Може, він уже не любить мене? може... не вірю і не повірю!..
...я вже близько, найближче. Якнайближче, вже побіля тебе...
97
А сіра, казарменної форми будівля (вочевидь, заклади для душевнонездорових слід замальовувати назелено чи насиньо, бо кольорова сірість викликає у зранених лише безпричинний — і причинний? — жаль) єдина, що радісно розпростерла Вікторові свої обійми-пастку. Підеш ліворуч — коня втратиш, праворуч — перестрінеш вогнедишного дракона, підеш прямо — не повернешся ніколи...
На місці був і "князь Володимир", і Микола-"варвар", і друзі-санітари, і Верховне Божество, що дозує маленькі пігулки. Нехай змінюються уряди і устрої, перекроюються державні кордони — це аж ніяк не вплине ні на князя, ні на варвара, що врешті знайшли тут власну незалежну державу-домівку.
Кілька днів Віктор спав, непорушний і паралельний, наче рослина. Що ж, у сірій державі збочених дзеркал заохочуються флористичні культи...
Йому важко пригадати мішки з камінням, дивні старі газети, порізані ножем сусідські двері, і аж дві бригади рятувальників. Стає дедалі важче думати про Владиславу. Та й чи взагалі була така?
Нещодавно приходило двоє сірих, в унісон навколишній кольористиці, людей. Вони щось белькотіли, нарікаючись рідними дядьками. І лише порожні Вікторові очі трохи витверезили їх від чергового поносу претензій. Раптом хлопець щось згадав, очі ледь віджевріли. Сіпнувся до них, безладно змахуючи руками, невідомо лише задля того, щоб обняти чи вдарити...
Але двометрові здоров'яги у білих халатах підвищену платню відробляли справно і, керовані вказівками Основного ("тільки почне сіпатися і крутитися, галоперидолом його, галоперидолом, щоб остаточно притлумити шизоїдні бажання"), заганяють під смугасту хлопцеву робу кубик препарату, що здатен підкосити ярмового вола.
Рідні дядьки в унісон зневажливо махають рукою, забігають до Основного, щось кладуть йому у кишеню халату (лікарське обличчя трохи лагідніє) і вибігають, гнані неусвідомленим утробним жахом.
98
У сірій будівлі дні накладаються на тижні, тижні — на місяці. Місяці дорівнюють дням, а галоперидол — життю. Віктора уже немає, залишається лише неймовірно вихудле і спотворене болем тіло.
Сьогодні знову хтось прийшов до рослини, яка найменована ім'ям-насмішкою над долею власника. Його підводять до заґратованої віконниці. Він бачить якогось пана середніх років і дівчину. Порожні Вікторові очі не знають ні смутку, ні радощів. Вони відмежовані від добра чи зла. Вони ніякі. Дівчина (він наче бачив її колись, може, це... може, Марія... він не знає... знову порожнеча) постійно рухає губами, вона, напевно, щось каже йому, але звідки він може про це знати?
Дівчина пробує невміло усміхатися — о наївна! — навіть якби ти зараз займалася психо— чи тілостриптизом, у кращому разі об'єкт навпроти міг би, борючись із тінню невиразного спогаду, кілька разів сіпнутися, щоб через пару хвилин бути підданим вівісекції власного тіла із речовиною, котра здатна підкосити ярмового вола.
Проте об'єкт не сіпався. Не кричав. Не буянив. Тільки, коли пан середніх років і дивна дівчина зникли за тим боком ґратованого простору, на лівій вилиці об'єкта появилася тоненька смужка рідини. Один із санітарів, іржучи, наче жеребець, сказав, дивися, мовляв, воно ще і плакати здатне.