Але, можливо, тоді — і це моє найболісніше припущення, — коли зустріну чоловіка-незбоченця і любитиму його, може настати момент, коли мені буде нецікаво... спати зі своїм коханим (він буде дуже ніжним й уважним, безсумнівно, знатиме, бо все йому розповім, про пережите мною; а, можливо, не слід розповідати, бо навіть найшляхетніший і найзакоханіший чоловік підсвідомо не вибачить такої попередньої історії, вважаючи мене оскверненою).
Отже, мені стане нецікаво з ним спати, набридне його (слинява?) закохана ніжність, і я хотітиму, щоб він несподівано відважив мені замашного ляпаса, сказавши: швидше розсувай ноги, моя блядь, ти дуже повільна і не вгодила мені знову, — і дав ще одного ляпаса. І я, ненавидячи його за середньосадистські виверти і розбещене насильство, буду, як сомнамбула, виконувати всі накази — і порину у кількахвилинне забуття суперовим оргазмом, котрий я можу мати лише тоді, коли зі мною поводяться брутально і напівжорстоко.
Я дуже цього боюся, бо те, що покину Віктора — самозрозуміло, навіть якщо він направду накладе на себе руки! Бо тут уже виник самознищувальницький бартер — я або він; він або я. Тікати із цього садомазохістичного могильника заради життя, заради усмішки мого майбутнього коханого, якого так гостро передчуваю і якого любитиму до самозабуття. Тільки... знову ці страхи...щоб я не заразилася мазохізмом (збочення — це найліпші наркотики); бо моєму вимріяному коханому (він живе, він теж думає саме про мене, я знаю!) може бути бридкою і огидною розпластана на ліжку мазохістка із очима, повними рабської покори і жаданням все витонченіших і вишуканіших знущань.
Але я витримаю все! Ставки надто великі — життя або смерть. Я вибреду із цього кровожерливого колапсу, хоча би заради того, що за вікнами — друга половина квітня...
55
Піду в гори, набрид залізобетон, холодні усмішки і роботизація стосунків. Але ж якби не моя серйозна посада у серйозній фірмі, якби не ця робота, якій при потребі віддаю і дванадцять годин на добу, то відчував би себе приниженим і упослідженим. Я люблю читати зловісно-лукавого Достоєвського, але тільки тоді, коли нерви запливають спокоєм. Душа не повинна постійно сльозоточити, бо тоді вона буде вкрай перевтомленою. Але душа не повинна безнастанно відпочивати, бо тоді вона перетвориться на засушену міні-мумію, хоч далі важитиме два грами. Яка диспропорція порівняно із тілесною вагою, загалом між тілесним і душевним, яка варварська диспропорція...
А коли відчував би себе приниженим і упослідженим, то було би не до гармонії. Адже ніщо нас так не псує, як злидні, ніщо нас так психічно не калічить, як нестатки. Бідність — не вада. Але бідність — ганьба для здорового і сильного!
Тобі не треба, Микито, великого багатства, бо тоді людина стає додатком до непотрібних для неї статків. Адже перетравлені делікатеси все одно спливають в унітаз, бенкети забуваються і стають одноманітно-подібними.
Мене влаштовує моя нова квартира, бо стару залишив Валентині. Мені не треба ні золотих пісуарів, ні срібних ложок, ні діамантових картинних рамок. Не треба навіть меблів із мореного дуба. У моїй ошатній двокімнатці практично і зручно. Маю рахунок у банку і невпевнену впевненість назавтра, бо навіть найбагатші люди, якщо вони трішки кебетливі, а переважно так є, невпевнені у завтрашньому дні у нашій злидарській країні, де важко почувати себе щасливим поміж приниженими і обездоленими.
Зумію також допомогти батькам, хоча вони ще і самі дадуть ради. Дисидентський вишкіл ненька і жіночий стоїцизм матері допомагають їм жити мирно і, мабуть, щасливо (Чомусь згадав, як бачив маленьким їхні любощі. Як по-різному ми ставимося до одних і тих же подій у різні роки нашого життя...).
Христина притихла, лише вітається зі мною, можливо, чогось очікує. Не думаю, дівчино, що у нас буде любовна "історія". Мій неспокій після твого освідчення проминув, статеві питання вирішую із давніми бізнесовими соратницями, ніхто ні до кого не має претензій, а телячі пристрасті і шекспірівську любов залишимо для інших. Я не хочу користати із твого інтересу до мене, бо інакше почував би себе обмеженим самцем. Сподіваюся, у тебе вистачить розуму не домагатися мене вдруге (бо, як і більшість чоловіків, тупо і однозначно сприймаю жіночі освідчення). Також я не хочу вражати тебе відмовою, але, незважаючи на 23 і 35, 35 і 23, остаточно зрозумів, що ти мене не хвилюєш.
Я не люблю тебе, Христино, і ти повинна збагнути це на відстані. І як цивілізовані люди, ми будемо далі мирно співіснувати, а якщо станеш по-жіночому гидко мене домагатися, влаштовувати неадекватні сцени (ще невідомо, якими причинами викликаний твій спалах закоханості, але я тебе не люблю, не люблю, не люблю... принаймні, переконую себе у цьому), то буду змушений озвучити тобі свій стримано-потаємний внутрішній монолог.
Отже, в гори! Хоча би на кілька днів, подихати повітрям без технодомішків і помилуватися варварсько-холодною вродою, яка остаточно витверезить мене від непотрібних емоційних наростів і зайвих африканських нашарувань чужої пристрасті, котра лише дратує, дратує, дратує, не викликаючи жодного розчулення.
В гори!
56
Михайло Юркевич був партійною особою. Але присутність поміж людьми із наших організацій не надто переймала його. Виконуючи різноманітні доручення більших і менших партайґеноссе, будучи дисциплінованим та відповідальним, Михайло все ж відчував глибоке внутрішнє розчарування. Партійна вузькість мислення, одноплощинність, поєднана із хвацькими компромісами, переплутаність дискурсів і симпатій, мовляв, у політиці немає постійних друзів, лише постійні інтереси, відштовхували його. Михайло прагнув ієрархічного світла і чіткості світогляду. За складом мислення він був ідейним.
Його дівчина намагалася бути такою ж, принаймні вдало підігрувала неодруженому патріоту, бо колись треба і заміж виходити. Михайло не вникав у відтінки жіночої психології. Його більше переймали, скажімо, присмерк європейського правоцентризму і майже повна відсутність духовної націоаристократії.
Ох, як він тужив за витонченим і фанатичним патріотизмом, метафорикою меча і розкобзареним менталітетом, красою ідеологічних самострат та апологетикою національної кастовості!.. Деякий час Михайло навіть захопився монархічним маревом, але швидко розчарувався, зрозумівши, що Україна і монархія співставляються приблизно як сало і конфуціанство.