ХОЧУ СТАТИ ОДІНАХОМ
Почув один чоловік, що є одінах, і захотів ним стати. З першого разу. Отим самим ОДІНАХом. Та зрештою — у нас демократія.
Ну й пішов він по інстанціях: так і так, каже в кабінетах, я — такий-то, хочу стати ОДІНАХом.
А там, звісно, бюрократи — один на одному! — почали його відмовляти, аби він не став отим самим… ОДІНАХом.
— Ні, — затявся на своєму чоловік. — Хочу і — край! Іншого виходу в мене немає — таке життя.
— Життя воно й справді… е… таке, — м’яко почали з ним бесідувати.
— Але ж чи знаєте ви, з чого починається абревіатура ОДІНАХ? Із слова одиниця. То ви хочете стати одиницею?
— Коли не можу бути першим, то хай хоч одиницею. Я, наприклад, колись усе життя був гвинтиком — за старого режиму. І нічого! Не злиняв. То чому б мені не побути одиницею? Та, зрештою, ким я тільки не був у дотеперішньому житті. Навіть ударником…
— В оркестрі, чи де? — не второпали.
— Ага, в отому, що звався СРСР. Був ударником отієї самої праці… Як його? О, згадав! Комуністичної! І, як бачите, живий. Навіть членом Товариства книголюбів був, і теж живий. То чому б мені не побути ще й одиницею?
— Воно й так, — мовби погодились бюрократи і терпляче-ласкаво так йому радять: — Ударником — то ще нічого. Тоді всі були ударниками. Але зараз, коли в нас воля і ніяких перешкод? Зрештою, чоловіче добрий, це ж не просто одиниця, а — одиниця інвестування…
— Ну й що ж? — не губиться настирний прохач. — То ви мене й інвестуйте, як одиницю бодай. Бо все одно життя катма. Тридцять вісім гривень пенсії, і ту не завжди виплачують. Та й інфляція її пожирає. А ОДІНАХ — це ніякої інфляції! Це не проста одиниця інвестування, а така, що захищена від інфляції. І я теж хочу бути захищеним від інфляції. Бо ніхто мене не захищає: ні защітнікі трудящіхся, ні оті самі… народні. Ну, в смислі депутати. Ні уряд, ні… А інфляція мене щотижня їсть поїдом. От і хочу бути бодай одиницею, але захищеною від інфляції.
— Зрештою, ОДІНАХ — це всього лише специфічний фінансовий термін, не більше.
— То ви мене специфічним терміном і зробіть, аби тільки був захищеним.
І так він у солідних установах набрид отим сакраментальним "Хочу стати ОДІНАХом", що й бюрократи — вони теж, виявляється, люди — не витримали.
— Гаразд, — кажуть, — є в нас одна… е-е… організація, яка всіх охочих робить ОДІНАХами.
— Так би й одразу, — зрадів чоловік. — Давайте швидше її адресу. Я зараз до них поїду. А йому:
— Для чого вам зайві клопоти? Крім того, ви — ветеран, тож вас обслужать за вищим розрядом… Ходімте в приймальню. Вип’єте мінеральної, розслабитесь, журнальчики погортаєте. Зараз по вас приїдуть…
І справді, невдовзі й приїхали. Двоє здорованів.
— Котрий тут хоче ОДІНАХом стати?
— Я…
— Тоді їдьмо, гражданін…
Ну, їде він і думає: от сервіс! От так обслуговування! Дожив. Діждався. Як у Європі… Нарешті й ми піднялися до світового рівня. Давно б так.
Привозять його кудись там, заводять до кімнати. Нічого, біле все, як в аптеці. Ліжка, тумбочки. На вікнах, правда, ґрати добрячі.
"Правильно, — думає чоловік, — ґрати — аби який бандюга, рекетир чи мафіозі сюди не заліз".
У кімнаті — четверо. Нумо вони знайомитись. Один, який на голові мав якийсь трикутник із старої вигорілої газети, одну руку за спину заклав, другу собі під вбрання на грудях засунув і каже:
— Я — Бонапарт Наполеон!
— Дуже приємно, товаришу… е-е… добродію Наполеоне, — чоловік йому. — Зізнаюсь, я вже десь чув ваше прізвище.
Підходить другий, через плече перекинув простирадло, одна рука гола, став у позу і так ефектно:
— Олександр Македонський!
— О-о!.. — радіє чоловік, — усі тут, бачу, відомі. Я теж десь чув ваше прізвище, товари… е-е… добродію Македонський.
Аж тут третій ноги суне.
— Я, панімаєш, Єльцин. Панімаєш, цар Борис.
Чоловік хотів було сказати, що і його прізвище десь чув, як зненацька до нього дійшло, і він позадкував до дверей. Але його встиг перехопити четвертий.
— Ти що? З усіма перезнайомився, а мене ігноруєш? Ти хоч знаєш, хто я?
— Н-не знаю, — трохи аж злякався чоловік.
— Я Третій президент України!
— Але ж третього ще, здається, немає…
— І ти — туди ж? Мене вчора достроково обрали. Я теж на букву "К".
Вирвався новоприбулий з його обіймів та до дверей. Гатить кулаками, кричить, аби негайно відчинили.
Двері й відчинилися, до кімнати зайшли два гевали. В одного в руках якась мотузка, другий шприцяку тримає, з голки якого аж капає…
— Хто тут буянить?!! Н-ну?!!
Бонапарт Наполеон, Олександр Македонський, Борис, панімаєш, Єльцин і той, Третій президент України, який теж на "К", — як добре треновані прусаки — до своїх ліжок і повкривалися з головою.
— Новий? — гевали до чоловіка, котрому вже нікуди тікати. — В’язати будемо, чи сам штани скинеш?
— Ви мене з кимось переплутали, — чоловік розпачливо забігав поглядом. — Я хочу стати всього лише одиницею, але захищеною від інфляції. Себто ОДІНАХом. Мене влада не захищає.
— Ось дамо укол — відразу ж і станеш захищеним. У нас тут і не такі… одінахи лежать. Навіть із самого Наполеона штани запросто скидаємо.
Що вдієш? Чоловік сам скинув шатни, прийняв укол і невдовзі, умиротворений та щасливий, заснув. І заздрили йому в тій кімнаті з ґратами і Наполеон, і Македонський, і Борис, панімаєш, Єльцин, і той, третій президент України, який теж на букву "К". А заздрили через те, що той чоловік так легко став щасливим.
А щасливим їхній новий колега став, бо йому снилося, що нарешті він-таки ОДІНАХ, хоч і одиниця, так зате захищена! І він навіть плямкав уві сні: мабуть, цілував своїх захисників…
В ГУСЯТИНСЬКУ ВШАНОВУЮТЬ КРАДІЯ…
Минув усього лише рік звідтоді, як у славному Гусятинську було врочисто відкрито збудований за світлими стандартами наймодерніший супермаркет "ВСЕ. ВСЕ. ВСЕ", а гусятинці вже не можуть уявити свого подальшого життя без "ВВВ" (так скорочено вони величають те чудо торгівлі), що швидко став у них чи не найпопулярнішим торговим закладом.
— Нас ніхто не минає, бо куди хто з гусятинців не йде, а до нас неодмінно зайде, — з гордістю говорять про свій заклад працівники супермаркета.
І це справді так, адже торгові зали "ВВВ" завжди переповнені людом. Кожен відвідувач, який переступив його поріг (не кажучи вже за тих, хто купує товари) ретельно реєструється потаємними телекамерами, і всі дані заносяться в пам’ять комп’ютера, тож всезнаюча техніка може миттєво видати на-гора точну цифру, скільки сьогодні відвідувачів у "ВВВ", скільки їх побувало в його торгових залах за день, тиждень, місяць, рік тощо. Раз по раз супермаркет відзначає (на рекламу грошей тут взагалі не шкодують) ту чи нішу подію зі свого життя, різні дати, ювілейні заходи на кшталт "ВВВ" за місяць, "ВВВ" за квартал… Так, наприклад, вчора о 18.00 в торговому гіганті було затримано чергового крадія (до товарів у "ВВВ" вільний доступ), який намагався щось там непомітно винести, минувши, звісно, касу.