Зарипіло, червоний вогник ковзнув догори. Був він схожий на сухенький жевріючий жмуток...
Ободи дзвякнули об рейки, Семен шарпнув за віжки, стиха нокнув і затрусивсь у передку.
Прижмурившись, зирив уліворуч і управоруч... За полустанком також було порожньо.
Він шмагнув завзятіше, тепер вітер глухою течією бив у груди. Відчуваючи, як після недавньої збентеги вистигає все його тіло, припинив. Трохи постояв, очікуючи, і, вивернувши ліворуч, по озимих проїхав назад, іще спинився.
Навкруги все спало, і тільки попереду дишла напружено бриніла бадилина, то шелестіла тихше, то знову аж видзвонювала. Стояв шпаркий морозець, але якийсь молодий і зовсім не надокучливий.
— Так,— мовив сам до себе Семен, вловлюючи, що його щоки вистигають, не дихають пахким теплом, як перше, а очі також ніби схолодніли.— Так...
Його опанувала непевність, і хлопець не знав, що діяти. Вчитель не встиг би так далеко відійти, та й навпрошки тут дороги немає. Отже, не приїхав. Затримався на день, хоча в школі його чекали нинішнім нічним поїздом... Провалювалося все те, що Семен обдумав, тепер воно було безглуздим,— і спливало з душі чадною хмарою.
"Та й за коней влетить од бригадира,—подумав.— Хай би влітало, якби було за що, а так...— І з безнадією майнуло: — Зазирну на вокзал, як там".
Воза лишив під липами. Постукував себе по халяві пужалном і по цементованій долівці його чоботи ступали шерехко й лунко. Смикнув одну клямку — двері не піддались. Другі двері одчинились,— і прямо перед собою Семен побачив стіл, а на столі — лампу під абажуром. Залізничник у чорному кашкеті з металевими молоточками на околишеві щось записував у плескатому журналі. Семен уже хотів зачинити двері, як глипнув убік і зразу ж упізнав на лаві Артема Степановича. Похиливши на груди голову, учитель куняв. Він скинувся на порипування дверей і дивився запитливо, мабуть, не впізнаючи Семена.
— Добрий вечір,— знайшовся хлопець, знову сповнюючись отим хвилюванням, що переслідувало його і в лісі, і в полі, і на клевериську за садкам, коли ждав на київський.— Я оце проїздом з району... То завернув на вокзал, чи немає когось із села, щоб підвезти...