Сумно слуха Адам. Лине щебет і гам,
сумно озеро хвилями грає,
шепче щось комишам, плаче гіпопотам,
мов Адамові він співчуває.
В серці дужім гроза, за сльозою сльоза
діамантами падає в трави,
все в тумані щеза, плачуть квіти... Роса...
Єва дивиться гордо й лукаво...
Єва
Я жартую... Цілуй!
О хвилюй же, хвилюй!
Ти для мене і тато, і мама...
Все Адам забува... і ховає трава
неповторнеє щастя Адама...
Єва
Годі!.. Годі!..
Адам
О, ні!..
Дай-но губи смачні,
дай ще хвильку побуть так з тобою.
Єва
Хі-хі, ха, хо-хі-ху! Як же скучно мені.
І Адама з усмішкою злою
відштовхнула...
"Пусти"...
Журно шепчуть цвіти...
Журно хвилями озеро грає...
Знов сумує Адам... Плаче гіпопотам,
мов Адамові він співчуває...
Адам
Що робити мені?.. Вічні неба огні,
мою тугу розвійте навіки...
Зорі, зорі мої, зорі — очі ясні,
любі квіти, озера і ріки!
Я ж люблю, о, люблю... Вас я, зорі, молю,
поможіть... Ох ти, крове вишнева,
як шумиш ти, як плачеш!.. Мов страшно
я сплю.
О, невже не для мене ти, Єво?..
Єва
Не для тебе... Авжеж,
ти мене не ведмеж...
Я не самка, що все павіана
виглядає сумна, гірко плаче вона...
Я для тебе на мить лиш кохана.
Знаю я... Не дивись... Павіанша ота
вже не раз цілувала бридкі ці вуста!
І в обличчя щосили Адама
Єва б'є...
"Павіан!.. От із нею й живи!"
Сумно слухав Адам журний шепіт трави...
Устає і зникає...
Єва
Ну да, ми
з ним не можемо жить. Як же серце щемить
і слізьми заливаються очі...
Туманіє блакить, юне тіло пашить,
мов чогось невідомого хоче...
Голос
Єво! Єво! Я тут...
Єва
Соловей чи когут?!
Голос
Єво! Єво! Тебе я кохаю...
Я з далеких світів,
з тих призивних огнів,
що укрили мір'я дами небо...
Ще на зорях, мій друг, я тебе полюбив
і сюди прилетів лиш для тебе.
Тихий шелест...
"Це — я!.."
Єва
(з жахом)
А змія переливно сіяє,
й тягне Єву той зір,
що з далеких тих зір...
Голос
Не змія, не змія, не змія я!
Єва
Ах!.. Змія — не змія!
Я навіки твоя!
О, які в тебе зоряні очі,
в них небесні гаї...
Дай же губи свої!
Й губи Євині жало лоскоче...
Тільки блиск, тільки тьма...
А Адама нема...
Журно озеро хвилями грає,
шепче щось комишам,
плаче гіпопотам,
мов Адамові він співчуває...
20—21.11.1949 р.