Гриша вжахпувся від своїх підрахунків і спитав дядька Обеліска:
— А хто засвічує все це світло у Веселоярську?
— Як хто? — здивувався Обеліск.— Таж я!
— А вам не здається, що в пас багато горить зайвих лампочок?
— Зайвих?
Дядько Обеліск пе знав цього слова. То правда, що Хвепька своїм марнотратимцтпом давно вже довела його до розпачу. Все, що віп заробляв і виробляв завдяки своїм трудовим зусиллям, вона вже й пе розфітькувала, як-то кажеться, а розхвенькувала, коли так можна висловитися. Але ж то своє! А коли брати в державних масштабах, то тут Обеліск за розмах, за перевиконання, за достроковість у всьому! Нащо тому вугіллю, нафті, газу залягати в землі, питається? Видобути достроково, використати, попалпти і водрузити обеліск!
— Владі треба буть щедрою! — заявив Обеліск.
— Щедрою? А за чий рахунок?
— Так нам же за електрику платить колгосп.
— Колгосп? — не повірив Грпша.
— А ви ж думали! В сільраді таких асигнуванні не було й по буде.
Гриша промовчав, щоб приховати свою необізнаність, ало в думці поклав з усім розібратися як слід і першим своїм кроком на високому посту визначив боротьбу за економію і ощадливість. Обставини ж складалися так, що ніяк не економилося найдорого-цінніше надбання нового голови — час. Майже цілий робочий день з'їдений клопотами з цим невідомим Пшонем, а тепер ще й доводилося доточувати до робочого дпя мало не півночі. Ждали вони обидва неоднаково. Гриші давно вже кортіло додому, а дядькові Обеліску не терпілося побачити чоловіка, на якого віп покладав
гякі великі (майже пездійсненні) надії. Тому нетерплячка Обеліска була все ж таки більша, і він перший почув ще за Шпилями Г-амусеву машину.
— Ідуть!
— Може, ще й пе вони,— мляво заперечив Гриша.
— Та чті я не знаю, як оте Самуссня гарикає мотором! А он уже й світить! На одній фарі хто в нас їздить? Тільки Давидко Самусів! Таке вже ледащо! ■
Машина тпм часом скотилася зі Шпилів і вже висвітлювала сліпучою фарою спершу Грпшу, тоді Обеліска. Скреготнули гальма, Давидко г.л"уну'всл з кабіни, закричав:
— Станція Березаії, кому треба — вилізай!
В п'ятитонному кузові піднялося щось темне, високе, колюче, перемахнуло через борт, заторохтіло маслаччям, гепнуло на землю. Обеліск кинувся підтримати, але не встиг і був зневажений чи то аа це, а чи за надмірну запопадливість. Темний чоловік одразу г.изирпв Грпшу, який стояв пепорушно трохи осторонь, посунув па нього і в'їдливим голосом одрекомендувався:
— Пшопь.
Гриша назвав себе і спитав, як доїхали. І — Як доїхали? — ще в'їдливіше промовпв Пшонь.— А це б я вас, молодий керівнику, мав запитати! Порозпускали свої кадри до форменого безобразія! Цей ваш шофер обгасав зо мною весь район! Туди везе, туди підвозить, там забирає, там підбирає, суцільні ліві рейси! Я цього так не подарую! У мене свипя, а вопа тварина делікатна, їй тряска в кузові протипоказана.
Тут парешті просунувся в розмову Обеліск, якого Пшопь уперто ігнорував.
— То свиня, виходить, з вами? — лагідненько поспитав Обеліск.
— А ви хто такий? — огризнувся Пшонь.
Обеліск значущо, як і годилося з його багатолітнім стажем, назвав свою посаду, а па додачу повідомив, що віп бере товариша Пшоня до остаточного його влаштування у Веселоярську до себе на квартиру.
— Ага,— не збавляючи своєї паступальпості, в'ївся в нього ,Пшопь.— Мене на квартиру. А мою свиню?
— Свиню на ковбаси,— дозволив собі пол*артувати дядько Обеліск.
— Секундочку! — протяжливо мовив Пшопь.— Сек-кундочку! Що ви сказали? Повторіть!
І вже не знати звідки з'явився в його руках довжелезний блок-нотяра, звис мало пе до самої землі, як висолоплений собачий язик, а над тим язиком — в'їдливе:
— Повторіть! Запишемо. Для карасиків.
— Темпу вато ж,— зітхнув Обеліск.
і — Я й павпомацкп! Сек-кундочку...
Власне, на темряву при тридцяти двох електролампочках скаржитися не доводилося, і Грпша міг досхочу пампл у натиск новим веселоярівським надбанням, яке впало йому як сніг на голову.
Який впгляд мав цеп іііпонь? Візьміть мумію якого-небудь єгипетського фараона, обдеріть з пеї всі оті лляні пелюшки, якими вона сповита, натомість надягніть тренувальний бавоішяннй костюм, приклейте під носом ондатрові вуса, можна б сказати: вуса — як у Бісмарка. Але хто сьогодні знак, що таке Бісмарк? А ондатрову шайку знають усі. Отож: ондатрові вуса, иошмаруйте замість бальзаму скипидаром (можна червоним стрючковпм перцем) там, до п самі знаєте,— і відскакуйте якомога далі, бо вопо пе тільки оживе, а ще й запише вас у свій блокпотяру.
Спитаєте: звідки у фараонів лляпі пелюшки? Дуже просто. Льоп розводили наші предки скіфи і експортували в країну Озіріса. Один мій знайомий археолог христом-богом клянеться, що в отих південних могилах, де познаходили вже цілі тонни золота, поховані не скіфи, а якісь пеппсьмеппі (бо жодного ж напису ніде!) грабіжники, вівчарі й козопаси, що грабували своїх північних сусідів, коли ті після вдалої торгівлі з греками і єгиптянами поверталися до своїх країв. Оті пограбовані саме й були скіфи, що жили трохи на північ од Києва на лінії Чернігів — Житомир, вирощували льон, продавали його всьому античному світові, і тому їхні могили треба шукати саме там, а не в Причорномор'ї. Та могили нікуди не подінуться. Настане черга, введемо в плани, знайдемо, розкопаємо, пересвідчимося, може, добудемо там і якогось золота. А де взяти мумію фараона? Поки не закривали одеського товчка, мумію можна було купити там — від фараоненят до старих маслакуватих фараонів,— і продукуй собі пшонів і лшоненят хоч сотнями. Тепер уже нічого пірамідного в Одесі не купиш, а в одеських катакомбах, відомо ж, ніяких мумій фараонівських ніколи не водилося. Будемо вважати, що Веселоярську пощастило. Чоловік з пірамідною зовнішністю і, може, й свідомістю теж пірамідною? А чп буває така свідомість? І чи буває, скажімо, свідомість катакомбна?
Про все це Гриші Левепцю ще тільки належало довідатися.
— Ви, значить, з райцентру? — обережно поцікавився Гриша. Пшоня аж затіпало від такого прішпженпя.
— З рай...? — крикнув вій.— 3 районного центру? Я, Пшопь? Хто це сказав? Я з обласного! Я виконував обов'язки завідуючого фізкультурною кафедрою в сільгоснінституті!