! Жмак їв усе тільки чорне. Чорні баклажани, чорну редьку, чорних поросят, сметану від чорнпх корів, чорних курчат, чорний виноград.
і Коли тітка Наталка приносила полумисок, де плавали в сметані
і підсмажені курчата, Жмак строго допитувався:
І — А курчата чорпі, домашні, не оті блондинисті з птахофабрики?
! — Та чорні ж, чорні! — запевняла ііого тітка Наталка.— Он
' і пір'ячко в підрешітці ще збереглося. Мо, ноказати?
1 — Вірю й так,— трощачи смачні кісточки, мурмотів Жмак вдоволено. Він знав, що ця злукавлена, як усі веселоярівці, тітка На-
I талка дурить його, що підрешітка з чорним пір'ячком стоїть у неї
: папохваті аж он відколи, та, навіть обдурюваному постійно, приємно було показати свою владу бодай па дурничці і вдовольнитися послухом бодай показним.
Наївшись усього чорного, Жмак дозволяв собі дотеп: "Жінок люблю білявих, бо всі чорпі — відьми!"
Тітка Наталка з лукавою покірливістю зносила й про відьом, бо ж мала чорне волосся, і ця покірливість теж лила єлей на товсту Жмакову душу.
Після щільного закусування у веселій боковепьці починалася гикавка, тому й доводилося кликати свого шофера по-китайськи:
— І-вап!
' Однак сьогодні гикавка папала на Жмака з причин, сказати б, протиприродних: пе від пересичення, а від педоситу, або точніше — з голоду.
Тітка Наталка, як завжди ласкаво, всадовила товариша Жмака за стіл у веселій боковеньці, але пе метнулася за звичаєм туди, де сичить і шкварчить, а стала біля дверей, ще й обіперлася круглою спиною об одвірки.
12 Н. Загребельний
353
Жмак пе міг стямитися. Стіл голий, як ковзапка, упоБноваже-пнй за столом, а ця жіпка стоїть собі і ховас руки під фартух.
У Жмака від обурення висохло в роті, зашкребло в горлянці, віп гнівно відкашлявся:
— Кгм! Кгм!
— Оце дивлюся па вас,— сказала тітка Наталка,— та чогось мій Гаврило покійшш згадався. Давило його страшпо перед смертю, я йому подушку підбиваю, щоб вище було, а віп мені й каже: Наталко, каже, оце б мені холодненького узварцю, то зразу й полегшало б.
— При чім тут узвар? — грпмнув Жмак.
Але на тітку Наталку сьогодні не діяло піяке гримання. Може, вирішила відплатити Жмакові за ного вічпе вередування або за отих чорних відьом, про яких завжди патякав, наївшись і напившись, хто зна. Та,, почавши про свої контакти з душами вмерлих, вона вже пе могла4 зупинитися.
— А оце сьогодні впочі, знаете, ще начо й не спала, аж дивлюсь: мама покійні йдуть до мене, в довгій сорочці білій, по траві йдуть, а трава густа ж та висока, а вопи йшли-йшли та й упали. Я підбігла підвести їх, а по можу. А вони й кажуть...
— Все це містика і єрз'ндпетика! — гримпув Жмак.— Нада думать пе про мертвяків, а про поставки!
— Про віщо, про віщо? — пе збагнула такого перескоку Жма-кової мпслі тітка Наталка.
— Сказав же: про поставки! Вп думаєте, я тут харчуюсь? їм та п'ю? Нічого подібного! Я перевіряю якість поставок!
— А сьогодні й перевіряти нічого,— повідомила йому тітка Наталка.
— Як то нічого? ,
— Зінька Федорівна нічого не казала. і
— Борщ у вас хоч яішйсь є?
— Так Зінька ж Федорівна нічого пе казала. Жмак вискочив з-за імпортного столу.
— І-ван! — закричав віп.
— Туди? — спитав Івап, маючи на увазі Зіньку Федорівну, бо товариш Жмак був твердо переконаппй, що село — це голова колгоспу, як та міська дамочка, для якої село — це дача.
— Ну! — гмикнув Жмак, мовляв, навіщо питати, але за мить оговтався і без звичної певності в голосі промовив: — А може, до нового голови сільради? *
— До нового, то й до нового! — згодився Іван.
А товариш Жмак стривожено обдумував тс, що з ним щойно сталося. Прикмета погана. Ой погана! Може, поки він їхав до Веселоярська, там, в області, знову з ним якась перетряска?
Тут треба нарешті відкрити одну таємницю. Щосили чіпляючись за вже пе існуючу фактично роль уповноваженого і в цьому чіплянні скотившись од рівня районного до колгосппо-сільського, Жмак і далі індичився й пиндючився, вдаючи з себе велике цабе
Гиедвозначно даючи зрозуміти всім тут, що доля сільського господарства мало не в його жмені. Насправді ж його роль і функції вменшувалися п звужувалися в прямому зв'язку зі зниженням громадського статусу товариша Жмака. Управління й контори, розділи й підрозділи, якими він керував, чомусь весь час підпадали під скорочепня, під укрупнення, під ущільнення і ще під щось, внаслідок чого товариш Жмак опускався нижче п нижче і тепер очолював уже щось такс дрібненьке, що доводилося підходити зовсім упритул, щоб розгледіти.
Але ж очолював! Боровся, борюкався, запобігав і запевняв, але не топув, тримався па поверхні; тонути не хотів, скорочуватися остаточно і в гадці не мав.
Та й де вп бачили чоловіка, який би піддався скороченню! Коли він, скажімо, сидів у конторі, де дають дулі горобцям, а ту контору скоротили, то, думаєте, кинеться він до тих, хто ловить горобців, і попроситься на роботу? Дзуськи! Він негайно влаштується в інституції, яка вивчає питання нро те, що краще: журавель у пебі чи синиця в жмепі. Коли скоротять журавлиио-синичну інституцію, він опиниться в об'єднанні, яке намагається встановити відстань між бузиною па вгороді і дядьком у Києві. І так без кінця.
Жмак належав до цієї категорії.
Можуть сказати: на посадах вій хоч і вкорочується, але вічний, зате як уповноважений затримався випадково і рано чи пізно щезне. Отож, мовляв, раз цих уповноважених уже немає, були вони тільки в минулому, то навіщо ж згадувати, та ще й писати?
А й справді, подумав автор. А тоді подумав ще. Ну, гаразд. Жмаків уже немає. А королі, імператори, князі, лакпзи є? А цариця Клеоітатра і королева Марго є? А пишемо — і читають, і вимагають: давай ще!
Жмак же ще пе самозншцився, а їде просто до нового голови Веселоярівської сільради Гриші Левенця і їде, треба сказати, в настрої далекому від ангельського. Про Жмаків настрій Грпша здогадався, побачпвшп у вікно, з якою дикою швидкістю мчить до сільради машина уповноваженого.
Дядько Зновобрать упродовж свого надзвичайно тривалого головування вміло' використовував свій величезний досвід і зпав, як уникнути і Вивершеного, і Багатогаласу, і Жмака, спихаючи їх на голову колгоспу. Тепер Зінька Федорівна, з усього видно, вирішила показати Гриші свій керівний досвід і зіпхнула на нього товариша Жмака для сутички або ж конфронтації.