— Ніхто не перешкодить нам, — задихаючись, промовив він. — Я поспішив сюди, бо дорога кожна хвилина. Король нічого не казав вам?
— Нічого.
Вона скочила на ноги. Обличчя її було таке ж бліде, як і братове.
— Настав час діяти, Франсуаза. Спокій та енергія — ось властивості характеру, завжди притаманні Мортемарам. Не дожидайтесь удару, а збирайтеся з силами гідно його зустріти.
— Що сталось?
Вона силкувалася говорити звичайним тоном, але тільки шепіт вилетів з її засмаглих губ.
— Король збирається одружитись з мадам де Ментенон.
— З гувернанткою? З удовою Скаррона? Це безглуздя!
— І все ж правда.
— Одружитись? Ви сказали одружитись?
— Так, він хоче одружитися з нею.
Монтеспань презирливо сплеснула руками і зареготала голосним, гірким сміхом.
— Вас легко налякати, брате мій! — промовила вона нарешті. — Ах, ви не знаєте вашої сестри. Певно, ви більше цінили б мої сили, коли б не були мені братом. — Дайте мені день, тільки один день, і ви побачите Людовіка, гордого Людовіка, коли він навколішках благатиме мене простити образу. Чуєте? Він неспроможний розбити пута пристрасті, що зв'язують його. Мені потрібен лише один день, щоб повернути його до себе…
— Але у вас не буде цього дня.
— Як?
— Шлюб відбудеться сьогодні вночі.
— Ви збожеволіли, Шарль!
— Я певен у цьому.
Кількома уривчастими словами де Вівонн переказав сестрі все, що знав. Вона слухала його з суворим обличчям, все міцніше й міцніше стискуючи руки. Але він сказав правду про Мортемарів. У жилах їх текла кров борців, і момент сутички був для них розквітом сили. В міру того як мадам де Монтеспань слухала оповідання брата, ненависть, більша ніж розпач, сповнювала п душу, і вся її вроджена енергія закипала бажанням боротьби.
— Я піду до нього! — промовила вона, прямуючи до дверей.
— Ні, ні, Франсуаза. Повірте мені, ви загубите все, коли зараз підете туди. Караулові дано суворий наказ нікого не пускати до короля.
— Але я наполягатиму, і мене пропустять.
— Ні, сестро, це цілком даремно. Я говорив з офіцером, наказ найсуворіший.
— Я доб'юсь негайного побачення.
— Ні, ви не підете! — він заступив спиною двері. — Я переконаний, що це даремно, і не хочу, щоб моя сестра стала посміховищем двору, намагаючись вдертися в кімнату людини, яка відштовхує її.
Щоки де Монтеспань спалахнули, і вона нерішуче зупинилась.
— Якби в мене був тільки один день, Шарль, я певна, що мені вдалося б повернути його знову. Тут діяв чийсь інший вплив, може, цього всюдисущого єзуїта або високомовного Боссюета. Один, лише один день, і я розіб'ю їх каверзи. Хіба я не бачу, як вони малюють картини пекельного полум'я перед очима короля, наче дратують бика червоним факелом? О, коли б я могла перемогти їх усіх сьогодні ввечері! Ця жінка, о, ця проклята жінка! Хитра гадюка, яку я відігріла у себе на грудях! Ах, я швидше погодилася б бачити Людовіка мертвим, ніж одруженим з нею! Шарль, Шарль, треба перешкодити цьому шлюбові, неодмінно зупинити його. Я віддам усе, все на світі, щоб перешкодити йому.
— Що ви дасте, сестро?
Вона розгублено глянула на брата.
— Як! Невже ви хочете, щоб я купила вас? — здивувалась вона.
— Ні, але я хочу купити інших.
— А! Отже, є який-небудь шанс на успіх?
— Одним-єдиний. Але час іде. Мені треба грошей.
— Скільки?
— Чим більше, тим краще. Все, що можете дати.
Тремтячими від нетерпіння руками мадам де Монтеспань відкрила потайну шафу в стіні, куди ховала свої коштовності. Яскравий блиск їх засліпив її брата, що заглянув туди через плече сестри.
В одній великій купі лежали великі рубіни, дорогі ізумруди, красиві берили, блискучі діаманти — ознаки милості короля, зібрані нею більше, як за п'ятнадцять років. По один бік шафи було три шухляди. Вона відімкнула нижню, вщерть повну блискучих луїдорів.
— Беріть, скільки треба! — промовила вона. — А тепер ваш план! Швидше!
Де Вівонн напхав у кишені грошей. Монети проскакували між пальцями, падали додолу і розкочувались, але ні брат, ні сестра не звертали на це ніякої уваги.
— Ваш план? — повторяла вона.
— Нам треба перешкодити архієпископові приїхати сюди. Тоді шлюб буде відкладений до завтрашнього вечора, і. у вас вистачить часу, щоб діяти.
— Але як перешкодити його приїздові?
— У палаці знайдеться з десяток добрих шпаг, які можна купити, за меншу суму, ніж та, що лежить в одній з моїх кишень. Делатуш, молодий Тюрбевіль, старий майор Дескар, Раймонд де Карнак і четверо Латурів. Я зберу їх і зроблю на дорозі засідку.
— Щоб перехопити архієпископа?
— Ні, посланих по нього.
— О, чудово! Ви найкращий з братів! Коли вони не попадуть до Парижа, ми врятовані. Ідіть, біжіть, не гайте ні хвилини, мій добрий Шарль!
— Все це дуже добре, Франсуаза, але що нам робити з посланцями, коли впіймаємо їх? Мені здається, ми рискуємо головою. В усякому разі вони — гонці короля, і навряд чи нам вигідно проштрикнути їх шпагами.
— Ви так думаєте?
— Ми ніколи не добилися б прощення за це.
— Але згадайте: перше ніж розглянуть на суді цю справу, я поверну свій колишній вплив на короля.
— Усе це добре, сестро, проте, чи довго триватиме цей вплив? Що й казати, приємне життя, коли при першій зміні настрою фавора нам доведеться тікати з королівства! Ні, ні, Франсуаза; найбільше, на що ми "можемо рискнути, це затримати гонців.
— Але як і де?
— У мене є ідея. В замку маркіза де Монтеспань у Портілльяку.
— В замку мого чоловіка?
— Еге.
— Мого найлютішого ворога? О, Шарль, ви жартуєте!
— Навпаки, я ніколи не був такий серйозний, як у цю хвилину. Маркіз був учора в Парижі і ще не повернувся додому. Де його перстень з гербом?
Мадам де Монтеспань заходилась перегортати коштовності і вийняла перстень з вигравіруваним на ньому гербом.
— Це буде нам за ключ. Добряга Марсо, дворецький, побачивши його, віддасть у наше розпорядження всі в'язниці замку. Тут або ніде. Ні в якому іншому місці ми не можемо безпечно для себе тримати гонців.
— А коли повернеться мій чоловік?
— Ах, його трохи здивує присутність полонених. І шановному Марсо доведеться пережити кілька неприємних годин. Та це трапиться хіба через тиждень, а до того часу, сестричко, я певен, ви вже закінчите вашу кампанію. Ні слова більше, кожна хвилина надто дорога. Прощайте, Франсуаза! Ми не здамося без боротьби. Уночі пришлю сказати, як іде справа.