— Нема! Нема!
А в голови було заперечення. Всі потяглися вперед, наставили вуха. Громадянин кандидат не вділив певної суми, що пообіцяв їм на демократичну потребу — заснування газети. Далі, 22 лютого, хоч його й було попереджено, він не з'явився на місце збору — на Пантеонський майдан.
— Присягаю, що він був у Тюїльрі! — вигукнув Дюссардьє.
— Можете заприсягнути, що бачили його біля Пантеону?
Дюссардьє понурив голову. Фредерік мовчав; його зніяковілі друзі дивилися на нього занепокоєно.
— Чи можете ви, — вів далі Сенекаль, — хоча б назвати патріота, котрий поручився б за ваші переконання?
— Я поручусь! — озвався Дюссардьє.
— О, цього не досить. Хтось би інший!
Фредерік повернувся до Пеллерена. Художник відповів йому всілякими жестами, які означали: "Ох, дорогий мій, вони мене відштовхнули! Сто чортів! Нічого не вдієш!"
Тоді Фредерік торкнув ліктем Режембара.
— Авжеж, правда, саме пора! Іду!
І Режембар ступив на естраду, потім, кивнувши на іспанця, що йшов за ним, сказав:
— Дозвольте мені, громадяни, відрекомендувати патріота із Барселони!
Патріот віддав низький уклін і, поводячи, як автомат, очима із срібним відтінком, приклав руку до серця і мовив:
— Ciudadanos! Mucho aprecio el honor que me dispensais, y si ġrande es vuestra bondad mayor es vuestro atención.[9]
— Прошу слова! — гукнув Фредерік.
— Desde que se proclamó la constitución de Cádiz, ese pacto fundamental de las libertades españolas, hasta la ultima revolución, nuesra patria cuenta numerosos y heróicos mártires.[10]
— Але ж, громадяни!
Іспанець вів далі:
— El martes próximo tendrá lugar en la iglesia de la Maġdalena un servicio fúnebre.[11]
— Та це ж, кінець кінцем, нісенітниця! Ніхто ж не розуміє!
Це зауваження розлютило юрбу.
— Забирайся геть! Геть!
— Хто? Я? — спитав Фредерік.
— Саме ви! — велично мовив Сенекаль. — Ідіть геть!
Фредерік устав, щоб іти, а голос іберійця переслідував його:
— Y todos los españoles desearían ver allí reunidas las deputaciones de los clubs y de la milicia nacional. Una oración fúnebre, en honor de la libertad española y del mundo entero, será pronunciada por un miembro del clero de París en la sala Bonne-Nouvelle. Honor al pueblo francés, que llamaría yo el primero pueblo del mundo, sino fuese ciudadano de otra naсión![12]
— Аристократик! — цвікнув якийсь голодранець, показуючи кулака обуреному Фредерікові, який вибирався в двір.
Він уже каявся в своїх пориваннях, не задумуючись над тим, що звинувачення, кинуті проти нього, кінець кінцем слушні. Треба ж додуматися до такого безглуздя висувати свою кандидатуру! Але ж які осли, які кретини! Він порівнював себе із цими людьми й думками про їхню тупість гоїв рани, завдані його самолюбству.
Згодом він відчув потребу побачитися з Розанеттою. Після отих неподобств, отієї пишномовності товариство такої милої жінки буде відпочинком. Вона знала, що цього вечора він має виступати в клубі. Проте, коли він увійшов, Капітанша ні про що не спитала.
Вона сиділа біля каміна, відпорюючи підшивку сукні. Таке заняття його здивувало.
— Що ти оце робиш?
— Ти ж бачиш, — холодно відповіла вона. — Перешиваю свої лахи. Он вона, твоя республіка!
— Чому "твоя"?
— А що, може, моя?
Вона заходилася дорікати йому за все, що сталося у Франції за ці два місяці, звинувачуючи його в тому, що революцію зробив він, що через нього людей розорено, що заможні покидають Париж і що їй самій незабаром доведеться сконати десь у лікарні.
— Добре тобі говорити при твоїх достатках, твоїх прибутках! Ну, та зрештою, якщо так триватиме й далі, скоро тим прибуткам прийде край.
— Можливо, — сказав Фредерік. — Тих, хто найбільше жертвує собою, завжди не розуміють, і якби не чисте сумління, то скоти, з якими доводиться зв'язуватися, відбили б усяке бажання до самозречення!
Розанетта поглянула на нього, примружила очі.
— Що таке? Яке самозречення? Видно, пана спіткала невдача? Тим краще! Ото знатимеш, як жертвувати на благо батьківщини! О, не бреши! Я ж знаю, що ти дав їм триста франків, — адже вона утриманка, твоя республіка! Ну і втішайся з нею, мій хлопчику!
Фредерік під зливою цієї дурості перейшов від одного розчарування до другого, ще важчого.
Він забився в глибину кімнати. Вона підійшла до нього.
— Ну, поміркуй сам! У країні, як і в господі, повинен бути хазяїн, а то кожен ховрашок у свій мішок. По-перше, всі знають, що Ледрю-Роллен по вуха в боргах! Що ж до Ламартіна, то де вже там поетові тямитися на політиці? Ах, скільки б ти не крутив головою і вважав себе мудрішим за інших, а це таки правда! Але ти завжди сперечаєшся, тобі не можна й слова сказати! Ось, наприклад, Фурньє-Фонтен, той, що тримає магазин у Сен-Року, — знаєш, які в нього збитки? Вісімсот тисяч франків! А Омер, пакувальник, що живе навпроти, теж республіканець, — він на жінчиній голові поламав камінні щипці, а вицмулив стільки абсенту, що його збираються відвезти до лікарні. Он які вони всі, твої республіканці! Республіка — а вимагає двадцять п'ять відсотків! Еге ж, є що вихваляти!
Фредерік пішов. Глупство цієї дівки, яке раптом прорвалося й заговорило мовою простолюду, збудило в ньому огиду. Він відчув, що знову стає трохи патріотом.
Поганий настрій Розанетти усе гіршав. Мадмуазель Ватназ дратувала її своїм захопленням. Упевнена в своєму особливому призначенні, вона з запалом теревенила, наставляла, а що в тих речах почувалася певніше за свою подругу, то й приголомшувала її доводами.
Якось вона з'явилася дуже обурена проти Юссоне, що дозволив собі наброїти в жіночому клубі. Розанетта схвалила таке поводження, навіть сказала, що й сама одягнеться чоловіком, щоб "піти, сказати їм усе відверто і відшмагати їх". Саме в ту хвилину надійшов Фредерік.
— Ти ж бо також підеш зі мною?
І, незважаючи на його присутність, вони посварилися, одна, вдаючи буржуазну даму, друга — жінку-філософа.
Жінки, на думку Розанетти, створені для кохання й на те, щоб виховувати дітей, вести господарство.
Мадмуазель Ватназ вважала, що жінка має посісти своє місце в державі. Колись галльські жінки брали участь у законодавстві, англосаксонські теж; жінки гуронів — члени ради. Просвітництво — справа загальна. Все жіноцтво має сприяти тому; егоїзм повинен нарешті змінитися на братерство, а індивідуалізм — на спілку, роздрібненість земель — на громадське рільництво.