Про неприємну справу оце писатиму… Нічого не зробиш: мушу… Посада мені така вже трапилася, а воно ж, кажуть: "Узявся — так роби!"…
Про українізацію писатиму. Декрета ж ото Радянська влада видавала, щоб закінчити з цією справою. Поспішати треба. А то ще чого доброго… Знаєте, Радянська влада не любить жартувати… Доведеться, братця, при… той… налягти… Українізуємось давайте, та тоді вже спокійнісінько що два тижні платню одержуватимемо, до профспілки одраховуватимемо, коли треба — "Інтернаціонала" співатимемо, демонстрації робитимемо…
Як справжні революціонери… Робітничі селяни, одне слово.
Знаю я, що воно не дуже приємно…
То собі сидиш, і всякі "отношения" в тебе тільки: чиркчирк! Чиркчирк — як мухи.
В ответ на предписание і т. д., і т. ін…
А тепер розженешся… і до словника…
Але що поробиш? Треба: можуть скоротити…
І вчи, і переучуйся, і ходи на лекції… Та ціла морока… Та ще й морально якось непевний. Всетаки хоч що б там говорили, а мова мужича… То попанському говорив, а то помужичому. Якось воно, знаєте, не… Та я, одне слово, вас розумію.
І не легенька та мова. Має й граматику, й синтаксу, й літературу цілу. За один вечір її не подужаєш.
Я по собі знаю, як вона мені не легко давалась.
Учили мене тої мови української давненько вже…
Я вже був чималим чолов'ягою. Щось було мені місяців, мабуть, одинадцять, а може, й цілий рік… Так що вже добре знав, де в матері пазуха розстібається. Мати мене вчила. Каже було:
— Кажи: дай!
— Няй, мамо, няй!
— Дай, кажи, кажу тобі!
— Няй, мамо, няй!
— Нявкатимеш — не дам!
І не дасть. То я було плачу, ніби мене по штату скоротили…
Так що я за Мову ту вкраїнську добретаки натерпівся.
Та ще й тепер, маючи вже не одинадцять місяців, а значно більше, як рік, — та й то доводиться і в граматику зазирнути, а іноді то й у словник…
Отака та мова…
Хоч особливо, товариші зави, зами, замзамзави і інші радянські службовці, не лякайтесь. Жахатися нема чого… Мова українська ще нікого не кусала. Були тільки випадки (та й то Не пандемічні), що вона друкарщиць, здебільше ніжних блондинок, до плачу доводила."
Але ви ж самі знаєте, які тендітні ті блондинки: вони навіть над ніжним французьким підручником плачуть… Так що це "не факт"!!
Єдине, що лякати може, — це спішність. Але й з цього становища вийти можна. Принаймні так вийти, що не скоротять…
І це не трудно… Затямте ось що…
Всі папери, писані українською мовою, починайте завжди так:
"З огляду на те та на т е…" Всі папери так починаються…
Це. значить, що ви, пишучи листа, на щось "оглядаєтесь". Поросійському значить: "осматриваетесь"… Людина ви, значить, "осмотрительная"…
А такі люди цінні і поросійському, й поукраїнському.
Далі. Затямте собі слово — "п о з а я к"… Це дуже вкраїнське слово… Що воно значить, я й сам не знаю, але людина без нього не українець…
Коли вас хто спитає:
— Українську мову знаєте?
Кажіть:
— Позаяк я її вчив, значить, знаю…
Квит! П'ять! І вищий розряд, як кваліфікованому знавцеві мови української.
Далі. Папери, що ото пишуться в канцеляріях і звуться поросійському "отношениями", звіть — "відношеннями".
Обов'язково. Відповіді пишіть так:
"З огляду на Ваше відношення за № 101, ми на Ввідношення, маємо за честь надіслати наше відношення, бо Ваше відношення торкається нашого відношення і т. д., і т. ін…"
Боже вас борони написати:
"На ваш лист за № 101 відповідаємо… і т. д., і т. д."
Треба обов'язково в канцелярських паперах "нявкати"…
Тоді папери ті звучніші… Як коти в березні…
Далі. Широко вживайте слова: "розумієте". Як говорите з селянином, так після кожного слова: "розумієте", "розумієте"… То він вам, кінець кінцем, скаже:
— Ні чорта я не розумію…
І піде… А вам аби він пішов…
Далі. Замість "спасибі" чи "мерсі" — кажіть "дякую"… Тільки робіть наголос на не "я", а на "у"… Дуже ефектне слово… Тоді вас запитуватимуть усі:
— А хто за попа? А чи велика парафія? А скільки цього посту посповідали?
Оце поки що візьміть під увагу. Це обо'язково для українізованої людини для того, щоб її не скоротили…
Щасти ж вам, доле, на цім тяжкім, але славнім шляху!
ТАМ ТАКЕ САМЕ
З Марсом учора вночі балакав…
Тільки ото він своєю фазою до нас повернувся, я на Холодну гору, бінокля на носа — зирк! — а там над самісіньким кінцем, ноги звісивши, чолов'яга сидить…
У кепці, в сандаліях, штани під поясок…
Сидить, ковбасу їсть…
Я грамофонну трубу в рота, одкахикавсь, та як двину:
— Здоров, марсіянцю!
— Здрастуй, мать — сира земля!
— Якої губернії?
Щось він мені таке сказав — не розібрав я. Не то Катеринославської, не то Катеринославської…
— Як живете? — питаю.
— Говоріть, — кричить, — поруському, а то я поукраїнському слабувато!
— Не українізувались хіба?
— Ще!
— І в пас іще! Українізуємось оце! Термін надходить! Гарячка!
— Маїаіі біг!
— Спасибі! А хіба и бога вірите!
— Дома віримо, па службі — ні!
— І в нас так! А де працюєте?
— У Марсотресті!
— Який розряд?
— Чотирнадцятий плюс двадцять нагрузки!
— Платять?
— Платять! Та оце скорочують!
— А чому?
— Директорової жінки сестра приїхала…
— Розумію! І в нас часом так. А яка влада у вас на Марсі?
— Ради!
— А неп є?
— Нема! Повмирали від "уравнительного"…
— Візьміть наших!
— На чорта вони нам?
— Візьміть — у нас хороші: гладкі та голені…
— Кушайте самі!
— Спасибі! А як у вас діти — інкубаторами чи постарому?!
— Постарому! Один інженер інкубатора був вигадав — жінки й інкубатора побили, й інженера втопили. "Родитимемо, — заявили, — самі!"
— І в нас самі! А на батьків діти подібні?
— Не дуже! Більше на "дядю"!
— І в нас не дуже! А що у вас зараз робиться?
— Готуємось до перевиборів!
— Жінок вибираєте?
— Вибираємо!
— Скільки відсотків?
— Десять!
— Закройсь, Марсе! У нас двадцять п'ять! Три чоловіки — одна жінка!
А…
Не встиг більше нічого спитати, бо повернувся Марс іншою фазою, якимось смітником, схожим на наш Благбаз після торгівлі…
А на смітнику нікого, крім такої птиці, як наш індик, не було…
Кажуть, що то марсіанська галка…
ТІПУН ВАМ НА ЯЗИК!
Ніколи я не гадав, що Наркомздрав наш така весела установа.
А він просто "хохотун гомеричний".
Випустив він оце українською мовою прохання дитини до дорослих про те, як ті дорослі мають до дитини ставитися, щоб вона велика та здорова росла.