— Я приніс векселі, ласкавий пане. Візьміть їх у мене, і я буду вам безмежно вдячний, — сказав Люсьєн, стоячи перед купцем, який і не подумав підвестися з крісла.
— Ви у мене вже дещо взяли, добродію, — сказав Камюзо. — Я не забув.
Тоді Люсьєн, нахилившись над самим вухом торговця, аж той почув, як калатає серце в приниженого поета, розповів йому про скруту Коралі. В наміри Камюзо не входило, щоб Коралі провалилася. Слухаючи Люсьєна, купець з посмішкою роздивлявся підписи на векселях. Будучи членом комерційного суду, він добре знав, хто з видавців у якому становищі. Він дав Люсьєнові чотири з половиною тисячі франків, поставивши за умову, щоб той зазначив у передаточному написі на векселі: "Сплачено шовковими товарами". Отримавши гроші, Люсьєн пегайно пішов до Бролара й щедро йому заплатив, щоб забезпечити Коралі цілковитий успіх. Бролар пообіцяв прийти і справді прийшов па генеральну репетицію — домовитися, в яких місцях вистави його "римляни" мають славити актрису, вдаряючи у свої литаври з людської плоті. Решту грошей Люсьєн віддав Коралі, не сказавши їй про свої відвідини Камюзо; він заспокоїв актрису й Береніку, що вже не знали, на які кошти вести господарство. Мартепвіль, один з найкращих у ті часи знавців театру, кілька разів приходив допомагати Коралі вчити роль. Люсьєн заручився обіцянкою кількох журналістів, що писали в роялістські газети, дати схвальний відгук; він ще не передчував лиха. Та лихо вже було близько, і переддень виступу Коралі став для Люсьєпа справді фатальним днем. Вийшла друком книжка д’Артеза. Головний редактор газети, в якій працював Гектор Мерлен, дав книжку на відгук Люсьєнові, як критику, здатному розгромити будь-який твір; цю сумну славу поет завдячував своїм статтям про Натана. В редакції було повно людей, зійшлись усі працівники газети. Прийшов туди й Мартенвіль — уточнити одне питання з приводу загальної полеміки, піднятої роялістськими гаветами проти газет ліберальних. Натан, Мерлен, усі працівники "Ревей" розмовляли про успіх газети Леона Жіро, — вона виходила двічі на тиждень, — успіх тим небезпечніший, що тон газети був поміркований, розважливий, стриманий. Почалася розмова про гурток на вулиці Чотирьох Вітрів, його називали Конвентом. Було вирішено, що роялістські газети розпочнуть війну не на життя, а на смерть з цими небезпечними супротивниками — адже саме вони почали здійснювати ідеї, які привели до виникнення руху "доктринерів", тієї знаменитої секти, що згодом повалила Бурбонів, коли до неї з почуття дрібної помсти приєднався найславетніший письменник із роялістського табору. Д’Артез, чиї монархічні переконання були нікому не відомі, підпав під анафему, оголошену всьому гурткові, й мав стати першою жертвою. Його книжку засудили на розтерзання, згідно з класичним виразом тієї епохи. Люсьєн відмовився написати статтю. Його відмова викликала справжню бурю серед визначних діячів роялістської партії, що прийшли на цю зустріч. Люсьєнові було прямо заявлено, що мати свої окремі погляди новонаверненому не випадає; якщо йому пе до вподоби служити монархії та релігії, хай вертається до свого колишнього табору. Мерлен і Мартенвіль відвели поета вбік і по-дружньому застерегли його від необміркованого вчинку: якщо роялістські та урядові газети не захочуть захистити Коралі, вона стане безпорадною жертвою ліберальних журналістів, які за— присяглися в ненависті до нього.
у противному ж разі перший виступ актриси па сцені Яїімназ спричинить запеклу суперечку на сторінках газет, і Де принесе їй славу, про яку мріють усі жінки театрального світу.
__ Ви на цьому зовсім не розумієтеся, — сказав йому Мартсітвіль. — Три місяці Коралі гратиме під перехресним вогнем наших статей, і влітку, під час гастролей у провінції, вона заробить за три місяці тридцять тисяч франків. Через свою надмірну делікатність, яка заважає вам вибитись у політичні діячі і якої вам слід позбутись, ви загубите і Коралі, і своє майбутнє, ви самі відмовляєтесь від свого шматка хліба.
Люсьєн був змушений обирати між д’Артезом і Коралі: його кохана загине, якщо він не заріже д’Артеза у великій газеті та в "Ревей". Бідолашний поет повернувся додому зі смертю в душі; він сів у кутку кімнати біля каміна й почав читати д’Артезову книжку, одну з найкращих у сучасній літературі. Люсьен проливав сльози над її сторінками, він довго вагався, але зрештою-таки написав глумливу статтю — а такі статті в нього виходи— дили дуже добре; він обійшовся з цією книжкою, як ті діти, що, впіймавши прегарну пташку, мучать її, обскубуючи пір’я. Його жорстока іронія могла зашкодити книжці. Люсьєн знову перечитав цей чудовий твір, і всі його добрі почуття пробудились. Опівночі він пішки пройшов через увесь Париж; підходячи до д’Артезової оселі, він побачив крізь шибки вікна мерехтливе, неяскраве світло. Як часто доводилось йому дивитися на це скромно освітлене вікно з почуттям захвату перед благородною наполегливістю великої людини! Люсьєн пе знайшов у собі сили зразу піднятися сходами і кілька хвилин сидів на вуличній тумбі. Нарешті, заохочуваний своїм добрим ангелом, він постукав у двері; д’Артез сидів і читав у холодній, неопаленій кімнаті.
— Що сталося? — запитав молодий письменник, побачивши Люсьєна і здогадуючись, що тільки жахливе нещастя могло привести його сюди.
— Твоя книжка чудова! — вигукнув Люсьєн зі слізьми па очах. — А вони звеліли мені її зарізати!
— Бідолашний хлопче, важко тобі дістається твій хліб, — сказав д’Артез.
— Прошу у вас однієї ласки: збережіть у таємниці мій прихід сюди і залиште мене в пеклі моєї проклятої праці. Мабуть, нічого не можна досягти, поки не зачерствіє серце.
— Усе той самий! — сказав д’Артез.
— Ви вважаєте мене за негідника? Ні, д’Артез, ні, я просто хлопчисько, сп’янілий від кохання.
І він розповів про те, в якому становищі опинився.
— Покажіть-но статтю, — мовив д’Артез, схвильований розповіддю Люсьєна про Коралі.
Люсьєн подав йому рукопис. Д’Артез прочитав і не міг стриматися від усмішки:
— Яке фатальне застосування розуму! — вигукнув він.
Але він замовк, побачивши, що Люсьєн сидить у кріслі з похиленою головою, пригнічений справжнім горем.