Другого вересня Єва отримала нарешті від Люсьєна листа, бо того листа, в якому брат повідомляв Давіда про підробку векселів, чоловік приховав від неї.
"Ось третій лист після його від’їзду в Париж",— мовила подумки бідолашна сестра, не зважуючись розпечатати конверт.
У цю хвилину вона годувала дитину з соски, бо злидні змусили її відмовитися від годувальниці. Можна уявити собі, як подіяв цей лист на неї, а також і на Давіда, якого вона звеліла розбудити. Бо винахідник заснув тільки вдосвіта, провівши всю ніч за виготовленням паперу.
"Парижу 29 серпня
Люба сестро!
Два дні тому о п’ятій ранку я почув останнє зітханпя найпрекраснішого божого створіння, єдиної жінки, котра любила мене, як любиш ти, як люблять мене Давід і мати, і разом, із цим некорисливим почуттям давала мені те, чого ні мати, ні сестра дати не можуть: ні з чим незрівнянне щастя кохання! Пожертвувавши заради мене всім, сердешна Коралі, можливо, й померла з моєї вини! А я навіть не маю за що поховати її!.. Вона була моєю втіхою в житті, й тільки у вас, любі ангели, можу я знайти розраду в її смерті. Сподіваюся, господь простив цьому невинному створінню всі гріхи, бо померла вон$ по-християнському. О Париж!.. Париж, моя Єво,— це вод— , ночас і слава, і ганьба Франції! Я втратив тут уже чимало ілюзій і, либонь, утрачу останні, поки, як милостиню, канючитиму гроші, щоб зібрати мізерну суму, без якої я не зможу віддати святій землі останки ангела!
Твій нещасливий брат Люсьен
Р. Б. Мабуть, багато горя зазнала ти через мою легковажність; згодом ти про все довідаєшся і простиш мене. А проте, можеш бути спокійна: один добрий чоловік, торговець Камюзо, котрому я завдав чимало прикрощів, знаючи, як ми з Коралі мучилися, взявся, як він сказав, залагодити цю справу".
— Лист іще вологий від сліз! — сказала Єва Давідові й у її сповненому жалості погляді промайнуло щось від колишньої любові до Люсьєна.
— Бідолаха, як він, мабуть, страждав, якщо його любили так, як він пише! — вигукнув щасливий чоловік бви.
І Давід, і його дружина забули про всі свої знегоди перед цим зойком невтішного горя. У цю хвилину вбігла Маріон із криком:
— Пані, ось і вони!.. Ось і вони!..
— Хто?
— Дублон зі своїми людьми, нечистий їх приніс! Кольб там воює з ними! Зараз вони вивезуть...
— Не хвилюйтеся, нічого вони не вивезуть! — почувся із сусідньої кімнати лункий голос Пті-Кло.— Я щойно подав апеляційну скаргу. Ми не можемо погодитися з постановою, яка звинувачує нас у несовісності. Я й не думав захищатись у місцевому суді. Щоб виграти для вас час, я дав Кашанові змогу тішитися базіканням. Я певен, що знову здобуду перемогу в Пуатьє.
— І скільки ж коштуватиме ця перемога? — спитала пані Сешар.
— Винагорода, якщо виграєте справу, і тисяча франків — якщо програєте.
— О боже! — вигукнула бідолашна Єва.— Чи не страшніші від хвороби такі ліки?..
Почувши цей крик невинності, яка прозріла при світлі правосуддя, Пті-Кло збентежився — такою прекрасною здалася йому Єва. Та в цю мить увійшов Сешар-батько, якого викликав Пті-Кло. Присутність старого у спальні його дітей, біля колиски онука, що всміхався нещастю, надала всій сцені завершеного характеру.
— Дядечку Сешар, ви заборгували мені сімсот франків за виступ у суді по вашій справі,— сказав молодий стряпчий.— Ви, звичайно, стягнете їх з вашого сина, разом з платою за оренду майстерні.
Старий виноградар зауважив дошкульну іронію в голосі та у впразі обличчя Пті-Кло.
— Вам вигідніше було б поручитися за сина! — сказала Єва, відійшовши від колиски, щоб поцілувати старого.
Давід, пригнічений видовищем натовпу роззяв, що з’юрмилися перед його домом повитріщатися на те, як Кольб воює з Дублоном та його людьми, подав батькові руку, не сказавши йому "добридень".
— А як це я міг заборгувати вам сімсот франків? — запитав старий у Пті-Кло.
— Ну, по-перше, я опікувався вашою справою. А що йдеться про стягнення плати за оренду, то ви в боргу переді мною разом з вашим боржником. Якщо ваш син не покриє видатків, доведеться покрити їх вам... Але це пусте, тут є дещо куди серйозніше. Не мине й кількох годин, як ваш Давід може опинитись у в’язниці. Невже ви до цього допустите?..
— А великий у нього борг?
— Та десь п’ять чи шість тисяч франків, не рахуючи того, що він винен вам і своїй дружині.
Сповнений глибокої недовіри, старий окинув підозріливим поглядом зворушливу картину, що постала перед його очима в цій білій та .голубій кімнаті: прегарна жінка, уся в сльозах, схилена над колискою, засмучений Давід, стряпчий, який, мабуть, заманив його сюди, наче в пастку... Ведмідь подумав, що тут збираються зіграти на його батьківських почуттях, і побоявся вскочити в халепу. Він підійшов до колиски й приголубив дитинча, яке простигло до нього рученята. Серед стількох тривог малого доглядали, наче спадкоємця англійського пера, і на голівці в нього красувався гаптований чепчик на рожевій підкладці.
— Ет, нехай Давід виплутується як знає, а з мене досить і турбот про онука,— сказав цей люблячий дід.— І мати малого мене підтримає. А Давід — чоловік учений. Зумів у борги залізти, зуміє й розрахуватися.
— Я зараз перекладу ваші почуття на чисту француз зьку мову,— сказав стряпчий з уїдливою посмішкою.— Так от, татусю Сешар, ви просто заздрите своєму синові. Хочете знати правду? Це через вас Давід опинився в такій скруті, адже ви продали йому друкарню втридорога, ви розорили його дощенту цією лихварською оборудкою. Так, так, і не хитайте головою, ви ж поклали до своєї кишені гроші за продану Куенте газету, а то була єдина цінність вашої друкарні... Ви ненавидите сина не тільки за те, що пограбували його, а й за те, що з нього вийшла людина, на голову вища від вас. Ви прикидаєтеся, ніби палко любите онука тільки для того, щоб приховати свою цілковиту байдужість до сина та до невістки, любов до якйх обійшлася б вам недешево hic et nunc ,: тоді як онук потребуватиме вашої прихильності тільки in extremis . Ви вдаєте любов до малого, а то ж люди можуть сказати, що ви людина бездушна і не любите нікого зі своїх близьких. Ось яка підкладка ваших почуттів, дядечку Сешар...