— Я не думаю, пані,— сказав він,— щоб королівський суд змінив своє рішення, а воно обмежило домашньою об— ставою те майно, яке було дозволено перевести па ваше ім’я вашому чоловікові з тим, щоб забезпечити ваші права при розподілі. Ваш привілей не повинен служити для прикриття обману. Та оскільки ви як позикодавець маєте право на свою частку від виторгу за продаж описаного майна й оскільки ваш свекор теж користується таким привілеєм у розмірі боргу за оренду майстерні, у вас є можливість, уже після того як суд ухвалить свій вирок, порушити іншу претензію щодо своєї, як ми висловлюємося юридичною мовою, "участі в погашенні боргу".
— Виходить, Пті-Кло розоряє нас? — вигукнула Єва.
— Поведінка Пті-Кло,— сказав товариш прокурора,— відповідає дорученню, яке дав йому ваш чоловік, адже він, за словами його повіреного, хоче вигадати час. Як на мене, то, можливо, вам вигідніше було б відмовитися від апеляційних скарг і разом зі свекром скупити при розпродажі майна найцінніше друкарське устаткування: вам
у розмірі вашої частки при розподілі, йому — в межах суми орендної плати... Але це наблизило б розв’язку... Отож стряпчі вас і грабують!..
— В такому випадку ми опинилися б у цілковитій залежності від Сешара-батька! Ми лишилися б винні йому за оренду майстерні та за вииайм житла! І це однаково не врятувало б мого чоловіка від судового переслідування за позовом Метів’є, адже йому не дісталося б майже нічого...
— Ви маєте слушність, пані.
— І наше становище тільки погіршилося б...
— Закон, ласкава пані, в кінцевому підсумку завжди підтримує позикодавця. Ви взяли три тисячі франків — їх слід повернути...
— О, невже ви думаєте, ми здатні на...
бва змовкла, збагнувши, що, виправдовуючи себе, вона наражає на небезпеку брата.
— О, я добре розумію,— відповів товариш прокурора,— що в цьому ділі багато темного, бо ж очевидно, що боржники — люди порядні, совісні й навіть благородні, а позикодавець, по суті, підставна особа...— Налякана бва розгублено втупилась у співрозмовника.— Не дивуйтеся,— сказав він, скинувши на неї проникливим поглядом.— Адже поки ми сидимо й вислуховуємо промови адвокатів, нам нічого не лишається, як міркувати про те, що відбувається перед нашими очима.
Єва повернулася додому, охоплена почуттям безпорадності. О сьомій вечора Дублон приніс постанову про арешт Давіда. Отже, судове переслідування досягло межі своїх можливостей.
— Від завтрашнього дня,— сказав Давід,— я зможу виходити на вулицю тільки вночі.
Єва й пані Шардон залилися слізьми. Ховатися здавалось для них ганьбою. Довідавшися, що хазяїнові загрожує позбавлення волі, Кольб і Маріон неабияк стривожились, тим більше, що вони віддавна вважали його вкрай простодушним. Вони так хвилювалися за нього, що прийшли поговорити з пані Шардон, бвою та Давідом і запитати, чи не можуть вони чимось допомогти. Кольб і Маріон з’явилися саме в ту хвилину, коли ці троє людей, чиє життя досі минало без особливих ускладнень, плакали, збагнувши, що Давідові доведеться переховуватись. Але як одурити таємних шпигів, адже відтепер вони пильно стежитимуть за кожним порухом цієї, на жаль, такої неуважної людини?
— Якщо фи, пані, зачвкайт шферть готини, я роплю росфітка у фороиіий тапір,■— сказав Кольб,— і фи пере— конаетеся, що я росумійсь на цьому, бо хоч іс фигляту я й німець, але в туші я спрафшні францус або й хитріший са француса.
— Ох, пані,— втрутилась Маріон,— пустіть ви його, хай спробує, адже в нього тільки й на думці, як уберегти хазяїна! Це тільки з вигляду Кольб ельзасець. Насправді ж він, як отой... ну, як там його?., ну, як справжнісінький ньюфаундлендець!
— Іди, мій добрий Кольбе,— сказав Давід.— Ми ще маємо час подумати.
Кольб подався прямо до судового пристава, де Давідові вороги зійшлися на нараду й обмінювалися думками з приводу того, як схопити його.
Арешт боржника в провінції, якщо таке буває,— це подія рідкісна і надзвичайна. По-перше, всі знають одне одного надто добре, щоб хтось наважився вдатись до такого негідного засобу. Позикодавці й боржники живуть там усе життя поруч. А коли якийсь місцевий комерсант,— банкрутій, як кажуть у провінції, де аж ніяк не миряться з цим узаконеним злодійством,— оголосить себе неспроможним, притулком для нього стає Париж. Для провінції Париж — та сама Бельгія: банкрути знаходять там сховок, майже недосяжний для провінційного пристава, чиї повноваження втрачають силу за межами його округи. Ну, а що стосується арешту боржника в своєму містечку, то й тут перешкоди майже неподоланні. Так, закон про недоторканність житла у провінції ніхто й ніколи не порушує; пристав не має там права, як у Парижі, проникнути у власний дім третьої особи, щоб затримати боржника. Законодавці визнали за потрібне зробити виняток лише для Парижа на тій підставі, що там у одному будинку часто живуть по кілька родин. Але в провінції порушити недоторканність житла навіть самого боржника судовий пристав може тільки в присутності мирового судді. До того ж мировий суддя, якому підлягають судові пристави, має цілковиту волю погодитися чи відмовити у дозволі на арешт. Слід віддати належне мировим суддям — цей обов’язок їх гнітить, і вони не бажають служити сліпим пристрастям або помсті. Існують і інші труднощі, не менш серйозні, що загалом сприяють пом’якшенню безглуздого у своїй жорстокості закону про поябаплепня боржника волі; ось так впливають на закон
звичаї, які нерідко змінюють його до невпізнання або,у й зовсім скасовують. У великих містах завжди знайдеться досить нікчемних негідників, людей без сорому й совісті, охочих служити шпигами; але в малих містечках усі знають одне одного надто добре, щоб хтось осмілився піти в прислужники до пристава. Будь-яка людина, навіть із найнижчих шарів суспільства, що погодилася б на таку ганьбу, була б змушена покинути місто. Тому в провінції, на відміну від Парижа або великих промислових центрів, арешт боржника — це не просто собі справа з тих, які входять у службові обов’язки виконавців комерційного су— У ду,— там він надзвичайно ускладнюється, перетворюється на хитромудрий поєдинок між боржником та судовим приставом, і їхні виверти дають поживу для кумедних оповідок на сторінці розмаїтостей паризьких газет. Куен— те-старший волів залишитись у тіні. Але Куенте-гладкий, заявивши, що Метів’є доручив цю справу йому особисто, прийшов до Дублона разом із Серізе, який став його фактором і чию співучасть було куплено обіцяним йому білетом у тисячу франків. Дублон міг завжди розраховувати на двох своїх агентів. Отже, брати Куенте мали принаймні трьох надійних винюхувачів для стеження за своєю жертвою. Крім того, при арешті боржника Дублон міг звернутися до жандармів, які, згідно з судовими правилами, повинні подавати допомогу судовому приставу. Оці-от люди, котрі мали брати безпосередню участь у до^ люванні на Давіда, й радилися в ту мить у кабінеті метра Дублона, що був на першому поверсі, зразу за конторою.