А учень, тобто наш повнолітній герой, спочатку мало не впав зі страху, у горлі пересохло, в очах щось замигтіло. Йому здавалося, що під ногами в нього крига, він
т
99
зробить крок, і трах! — лід трісне, і він провалиться разом з усіма присутніми. Але під впливом вчителевого погляду та його великого пальця Шолом ставав дедалі певніший, аж поки не почав твердо ступати, як по залізному мосту. Якесь приємне тепло відчув він у всьому тілі, і мова його полилася, наче пісня.
Виголошуючи свою урочисту проповідь і крутячи при цьому пальцем слідом за вчителевим великим пальцем, наш герой не забував, проте, пильно стежити за присутніми, за виразом кожного обличчя. Ось Іцхок-Вігдор, що раз у раз знизує плечима й позирає на всіх лихим оком. Ось старий Йошуа Срібний — кажуть, йому вже сто років,— язик у нього в роті теліпається, як у дзвоні, бо зубів там уже нема. Ось його син Берко, теж немолодий, заплющив очі й схилив голову набік. Ось Ошер Найдіс, якого всі звуть фетер Ошер. Він справді фетер 1 — жирний, опасистий, і шовковий сурдут аж тріщить на ньому. Він теж старий і сивий, як голуб. А ось Йося Фрухштейн, з великими штучними зубами, з блискаючими окулярами і ріденькою борідкою. Він вільнодум, грає з Нохемом Рабиновичем у шахи й читає такі книжки староєврейською мовою, як "Паризькі таємниці" *, "Шляхами світу" * тощо. Біля Йосі стоїть його молодший брат, Михоел Фрухштейн, розумний, дойда, він заперечує все на світі, наказує неєврейській служниці гасити світло в суботу * й дуже високої думки про таких євреїв, як Мойше Бергер і Беня Канавер, що, як усім відомо, замолоду вдавали, ніби не помічають, як перукар підстригає їм борідку *. Серед гостей був також Ісроел Бендицький. Колись його звали Ісроел-музика, але тепер він уже мав власний будинок, почесне місце біля східної стіни в синагозі, запустив собі велику чорну лискучу бороду. І хоч він і тепер не відмовляється грати на знатному весіллі, проте ніхто вже не називає його музикою навіть позаочі. Він-таки справді поважна особа, поводиться солідно, і коли сміється, то показує всі свої маленькі, рідкі, білі зуби. Шолом помітив навіть шамеса Рефоела із сліпим оком, що стояв напівсхилившись і з захватом слухав його проповідь. Здавалося, ось-ось цей шамес з худорлявим обличчям і горбатим носом раптом ударить
1 Гра слів: "фетер" по-єврейськи означає і "дядько", і "жирний".
долонею по столу й виголосить співучим голосом, як кожної суботи: "Де-есять гу-ульденів за ко-ойгена!.."
Все й всіх помічав Шолом. Обличчя гостей були урочисті. Але найурочистіший вигляд мав дядько Пиня. Він сидів на чільному місці, біля батька нашого героя, у суботньому шовковому сурдуті, підперезаний широким шовковим поясом, у синій оксамитовій шапці і, дивлячись на Шолома знизу вгору, усміхався в бороду, мовляв: "Звісно, знати він знає, цей шибеник,— це видно. Але чи молиться він щодня, чи додержує обряду обмивання рук? Чи проказує молитву перед сном? Чи не носить із собою якихось речей в суботу? * Маю великий сумнів щодо цього..."
Зате батько нашого героя був на сьомому небі, його обличчя аж сяяло. Здавалося, на цілому світі нема щасливішої за нього людини. Голову він тримав високо, губи його ворушилися, беззвучно повторюючи за сином кожне слово, і водночас він з тріумфом дивився на гостей, на брата Пиню, на вчителя Рудермана, на самого героя свята й на його матір.
А мати, маленька Хая-Естер, стояла, сповнена поваги, осторонь, зовсім непомітна серед інших жінок, в суботній шовковій хустині, і зачаровано, тихо зітхаючи, ламала пальці, і дві лискучі сльозини, мов два діаманти, сяючи на сонці, котилися по щасливому молодому білому, але вже зморшкуватому обличчю.
Що то були за сльози? Сльози радості? Насолоди? Гордощів? Турбот? Чи, може, її материнське серце підказало їй, що цей хлопчик, герой сьогоднішнього свята, чий голосок так гарно дзвенить тепер, скоро, дуже скоро проказуватиме по ній заупокійну молитву?
Хто знає, чого плаче мати?
ЧАСТИНА ДРУГА
32
ПАРУБОК
Брат Гершл стає женихом. — Іспит із суфлером. — Торбинка для філакте-рій, годинник і наречена
— Тепер ти вже, хвалити бога, парубок. Годі пустувати, штукарити, витівати. Пора стати людиною, побожним євреєм, бо час не стоїть на місці: не встигнеш озирнутися, а ти вже жених...
Таке напучення довелося Шолому вислухати на дру-гий-таки день після урочистої суботи, коли вчитель допомагав йому накладати філактерії. Він так затягнув хлопчикові ремінець філактерії на лівій руці, що пальці набрякли й аж посиніли, а велика філактерія на голові раз у раз насувалася на очі або з'їжджала набік, намагаючись зовсім зсковзнути з голови. Шоломові коштувало чималих зусиль, аби все це зберегти у рівновазі, він не міг навіть ворухнутись і глянути на хлопчаків, що оточили його й з цікавістю дивилися, як він уперше молиться в філакте-ріях. Правду сказати, якби не оці хлопчаки, то він би цього разу молився ревно, щиро, із запалом. Йому подобалась церемонія накладання філактерій, подобався зміст слів молитви "і я заручу тебе..." *, подобався приємний запах нових, нещодавно вичинених ремінців, йому подобалося, що його вже називають парубком і приймають у миньєн * нарівні з дорослими. Отже, він справді вже дорослий, такий самий чоловік, як і всі чоловіки. Навіть кривий на око шамес Рефоел дивиться на нього не так, як раніш, а з прихованою повагою. Про товаришів нічого й казати — вони йому страшенно заздрять. Він пам'ятає, як сам заздрив старшому братові Гершлу, коли святкували його бармицве, і не так з приводу святкування, а з приводу того, що незабаром його брат став женихом і наречена подарувала йому вишиту торбинку для філактерій, а майбутній тесть — срібний годинник. Про ці дві події, а саме про те, як Гершл став женихом і що сталося з годинником, слід хоча б коротко розповісти.
Гершл у свої тринадцять років був гарний, цікавий, чепуристий хлопчик. Та здібностей до науки він не мав і особливого бажання вчитися теж не виявляв. Але ж він походив з шановної сім'ї, був синок Нохема Рабиновича, і тому йому сватали найкращих наречених. Якось приїхав з Василькова поважний єврей з чорною бородою — батько нареченої, і не сам-один, а з екзаменатором. То був молодий чоловік з рудою борідкою, великий ерудит, знавець біблії та староєврейської мови, але нудний і в'їдливий, любив допекти людину до живого. Спершу цей екзаменатор вирішив показати батькам наречених свою власну ерудицію і завів з жениховим вчителем довгий диспут з питань дик-дука. Хоч би що учитель казав, він йому заперечував. Потім він прискіпався до вчителя, щоб той сказав йому, чому в Еклезіасті сказано: "Трупна муха отруює" — в однині, а не "Трупні мухи отруюють" — у множині. На це вчитель і собі спитав: