"Напевно, лише до того часу, як я знову одягну окуляри", подумав Ендрю. Дуже повільно, він опустив окуляри на ніс. Прозора нога зникла. Але було очевидно, що вона все ще тут. Тарквін не похитнувся і не впав. Він непохитно стояв посередині кімнати, без милиць, виглядаючи трохи приголомшеним.
— Тримайте Ваші милиці у межі досяжності, — сказав Ендрю. – Я дійсно не знаю скільки це триватиме.
— Мене влаштує і півгодини! – щиро сказав Тарквін. – Ви не уявляєте яке полегшення! Але я виглядатиму дивно, йдучи на невидимій нозі, точно. Забавне почуття, з однією головою ногою.
— Ви можете прикрити ногу загорнутою штаниною, — запропонував Ендрю, та вдягнути черевик.
— Можу, — погодився Танквін. – І хто знатиме? Але вона знову перетвориться в обрубок, якщо я виїду у звичайну місцевість?
— Я дійсно не знаю, — зізнався Ендрю. – Але якщо це станеться, приходьте до мене, і я все поверну, як було. – Він бачив, що у Тарквіна майже з'явилися сльози і це збентежило його.
***
Тим часом, Ейдан швидко спустився сходами, почуваючись круто, круто у дечому з його нового одягу. Звичайно ж, він забув викинути у сміття пластикові пакети. Він просто думав про ліхтарик. Припускаючи, що Тарквін забрав Сташ із собою на ланч, він весело вломився у кабінет Ендрю.
— Привіт, — Сташ відірвалася від комп'ютера, сяючи посмішкою.
Ейдан вражено зупинився. Посмішка майже знищила його. Він подумав, що було б краще, якби Сташ наказала йому забиратися звідти.
— У мене тут жахлива проблема, — продовжувала Сташ. – Спочатку я подумала, що у нього зіпсоване програмне забезпечення – якби ж то, це було б легко. Але лише Бог знає що він зробив! Вкінці кінців, я була змушена все очистити та починати з нуля. Ти щось знаєш про комп'ютери?
Ейдан дуже засоромився. Він не звик, щоб гарні леді спілкувалися із ним по-дружньому. Все що він хотів, це зникнути, та повернутися за ліхтарем пізніше. Він бачив, як він лежить на підвіконні за Сташ, великий, як старомодний ліхтар.
— Ми трохи займалися у школі, — сказав він. – Вони завжди працювали не так як треба.
— Тоді ти знаєш, як я почуваюся, — сказала Сташ. – Я збираюся бути тут цілий день, щоб полагодити його. А потім я маю ввести цю базу даних, яку він хоче. Я сподівалася почати перебирати папери старого містера Брендона, але до цього вже не дійде. Хочеш мені у цьому допомогти, коли я візьмуся за них?
Через її дружню манеру, Ейдан відчув, що хоче їй допомогти, навіть якщо він знав, що розбирання паперів має бути нудним.
— Я міг би, — сказав він. А, що з ліхтарем? Сташ не знає, навіщо він йому. Він сміливо підійшов до вікна та просто узяв ліхтарика.
Сташ знову дружньо посміхнулася йому, коли він пройшов повз неї.
— Новий одяг? – сказала вона. – Досить класний.
— Дякую, — сказав Ейдан. Він обдарував її неспокійною посмішкою та понісся геть. Безпечно сходами, він заховав ліхтаря під своїм ліжком та, після секундного роздуму, велику купу пластикових пакетів також. Потім він поскакав униз.
В коридорі він наткнувся на дивовижне видовище — Тарквін О'Коннор, який ніс обидві милиці однією рукою та ступаючи на одній реальній нозі та одній невидимій. Ендрю був із ним. Ейдан змушений був зупинитися та витріщився. Обидва чоловіка радісно посміхалися на всю ширину своїх облич. Вони вітали Ейдана як давно втраченого друга.
— Я чув, що маю дякувати тобі за це, хлопче, — сказав Тарквін.
— Твій трюк із твоїми окулярами, — пояснив Ендрю. Ейдан був вражений. Він не міг зрозуміти як така проста річ може бути такою могутньою.
Глава 5.
Решту дня Ейдан провів, вивчаючи будинок та його околиці. Ендрю, нахилившись над Сташ та комп'ютером, зосереджено намагаючись зрозуміти що вона каже, спостерігав як Ейдан пройшов і знову пройшов повз вікно кабінету, нагадуючи його самого у віці Ейдана. Речі у маєтку дідуся у ті дні здавалися магічними.
Ні. Поправка. Речі були магічними тоді. І цілком можливо, що такими і залишилися. Спостерігаючи як Ейдан побіг по газону, що зростав пучками, Ендрю почав, нарешті, згадувати деякі дуже дивні речі, що траплялися поки від залишався тут, хлопчиком. Хіба тут не з'являвся перевертень, якого майже застрелили за полювання на овець? Дідусь якимось чином врятував його. Ендрю розповів про це матері, коли приїхав додому, а вона, дуже сердито, наказала забути про всі дурні нісенітниці Джоселіна.
— Ви слухаєте, Професоре? – запитала Сташ. Вона використовувала особливий люб'язний голос для Ендрю та його невігластва.
Ендрю підскочив.
— Так, так. Саме це використовувала і моя Наукова співробітниця, щоб обробити інформацію для мене. Подвійне клацання правої кнопки ось тут, як ти і сказала. І будь-ласка, називай мене Ендрю.
— Або використовуйте цю функціональну клавішу, — зауважила Сташ. – Чесно кажучи, Пр… Ендрю, до сьогодні я не вірила, що існують розсіяні професори. Тепер я точно знаю, що існують.
Ейдан піднявся на горище, яке не мало належної підлоги. Він стояв на перекладинах, дивлячись на затягнуті павутиною дірки у даху. Було дивно, що дощ не потрапив усередину. Ейдан зняв окуляри та зрозумів чому. Павутиння, яке було видимим та очевидним, було дійсно тонесеньке, але дах тримали старі чари. Підбадьорений тим, що Ендрю зробив для Тарквіна, Ейдан спробував уявити павутиністі прогалини, як потрібні частини черепиці. І, поки він дивився на ці прогалини, на горищі повільно стало темно, темно та сперто, занадто темно, щоб добре бачити.
Задоволений собою, Ейдан намацував шлях з перекладини на перекладину – тому що не годиться, спочатку полагодити дах, а потім вступити ногою у стелю спальні – і спустився униз, щоб розвідувати околиці. Вони були напрочуд кущистими та дикими. Але дивовижним було те, що він них линуло почуття повної та надійної безпеки, безпеки, яку мав орендований Бабцею будинок, допоки вона не померла. Ейдан знав, що жоден Ловець не зможе і близько тут до нього підійти. Він ходив усюди.
Тут були Істоти, які жили у безпеці, наданій цими землями. Речі, які Ейдан міг відчути, але, не бачити, здавалося, ховалися у куточках його очей, головним чином у фруктовому саду, але також серед лаврів у воріт. Біля однієї з задніх стін, де дзюрчала вода та росла папороть, був, свого роду, грот. Щось безсумнівно жило там, але навіть без окулярів, Ейдан не мав жодного поняття до якого типу сутностей воно відносилося.