— Ви ж на справді не гніваєтеся на Шона, Професор, — тепло сказала Тріксі. – Він лише робив те, що вважав правильним.
— І звідки він міг знати, що містер Сток вирощує спаржу? – додала місіс Сток. – Він тримав це у значному секреті, маю сказати!
Ендрю зовсім забув випадок із спаржею.
— Ні, ні. Я зовсім не гніваюся, — сказав він.
— Бачите, ви маєте точно сказати Шону, що робити, — серйозно сказала Тріксі. – Тоді він без проблем це виконає.
— І за ці два дні ви не сказали йому що він має робити, — вставила місіс Сток, докірливо та відповідно до плану.
— Вони кажуть, ви хочете мене прогнати, Професор, — з тривогою сказав Шон.
Ендрю втратив терпіння від цих маневрів.
— Звичайно я не збираюся тебе проганяти! – сказав він Шону. – Я ж наказав тобі прибрати той старий сарай. Ти ж це робиш, так? – Шон енергійно кивнув, так, що його зачіска заблищала у кольоровому світлі задніх дверей. – Тоді біжи та продовжуй, — сказав Ендрю. – Це твоя робота.
Шон вигукнув:
— Вей-хей! – та помахав на свій манер руками. Обидва, Ендрю та Ейдан подумали: "Зовсім як Гроіл!". А Ендрю подумав: "Двійники?", та відчув тривогу. Шон не був велетнем, але ніхто не зміг би заперечувати, що він був добре складений.
Тріксі тріумфально посміхнулася сестрі.
— Казала тобі усе буде добре. – Вона перевальцем підійшла та поплескала Ендрю по плечу. – Ви гарна людина, щоб дбати про мого Шона, – сказала вона йому. – Будь-коли, як захочете зробити безкоштовну зачіску, приходьте до мене. У мене є прекрасний продукт, який зафарбує і ці сиві волосини також. Це змолодить вас на десять років, Професор, якщо ви дозволите мені це зробити.
Її товста рука ніжно поплескала по голові Ендрю. Ендрю скорчився. Він відчував, як його обличчя червоніє та побачив як Ейдан намагається не розсміятися, уявляючи Ендрю із зачіскою як у Шона.
На щастя, в цей момент задні двері відчинилися та впорхнула Сташ. Ендрю відчув безмежне полегшення. Радість! Зараз він зможе зайнятися своєю книгою. Сташ була наче подих свіжого повітря, проганяючи Тріксі з його голови. Вона також і виглядала чудово, у короткому зеленому платті, яке демонструвало її прекрасні ноги. Він виявив, що посміхається, перш ніж вона навіть зайшла у кімнату.
— Всім гарного ранку, — сказала Сташ. – Привіт, Тріксі. Я збиралася зателефонувати тобі. Зможеш зробити мені зачіску пізно у середу? Ронні Сток потребує мене до п'яти вечора.
— Гаразд, — бадьоро сказала Тріксі.
Тоді Сташ повернулася до Ендрю.
— Професоре…
— О, будь-ласка, називай мене Ендрю, — сказав Ендрю. Ейдан проникливо подивився з нього на Сташ та подумав: "Якщо ці двоє поладнають, то не захочуть, щоб я був поруч". Він зітхнув, подумавши про Аркрайтів.
— Ендрю, — виправилась Сташ. – Якщо тобі не потрібно, щоб я робила нотатки, чи писала листи, то я пошукаю папери старого містера Брендона.
— Так, пошукай. Але я не знаю де ці папери, — сказав Ендрю.
Місіс Сток виказувала роздратоване нетерпіння.
— У своєму власному світі! Я казала вам, Професор. Вони у маленькій кімнатці у кабінету, яку використовували як комору, коли вашим кабінетом була кухня. – Вона сказала Сташ, — Чоловіки!
Сташ сказала:
— Добре. Тоді я буду поблизу, якщо буду потрібна…е…Ендрю.
Тріксі сказала, погоджуючись із сестрою:
— Чоловіки. Я піду. У середу, ввечері, Сташ. Тепер, Шоне, поводься добре та працюй обережно, побачимося. – Шон покірно кивнув.
— Слушно, — Сташ взяла Ейдана за плече. – Пішли, хлопчику мій. Ти обіцяв допомогти мені розібрати ці папери.
— О… я… — сказав Ейдан. – Я обіцяв зіграти у футбол…
— З Джиммі Стоком. Я знаю, — сказала Сташ. – Але спершу ти пообіцяв мені, коли ще навіть не був знайомим із Джиммі, а порушувати обіцянки неправильно, ти знаєш.
Ейдан зітхнув та пішов із Сташ. Тріксі пішла. Шон радісно посміхаючись вирушив. Місіс Сток пішла у вітальню, де трохи зрушила меблі у напрямку їх традиційних місць, лише щоб показати Ендрю, що вона не пробачила його.
Залишений самому собі, Ендрю взяв часопис, якого принесла місіс Сток на розвернув на результатах вчорашніх скачок. Він знав, що веде себе так само забобонно як і Сташ, але ніяк не міг цьому опиратися. З'ясувалося, що скачки були лише на іподромі, якого не підтопив вчорашній дощ, і переможцем першого забігу був Задоволення Пастернаку. Безглуздо. Я знав це! Подумав Ендрю. Второю був кінь Собачі Дні, а третім – Важка Королева.
— Це доводить, що все це дурниці, — сказав Ендрю. Він відкинув часопис, як раз вчасно, щоб встигнути підскочити та відчинити задні двері, коли підкрався містер Сток та кинув коробку на часопис.
— Ви все ще дозволяєте тому дурбецалу працювати на вас? – сказав містер Сток. – Не дозволяйте йому підходити до моїх овочів, або я за себе не відповідаю. – Він тихесенько покрокував геть.
Ендрю подивився у коробку. У ній було два гігантських пастернаки, кожен достатньо великий, що бути втраченою ногою Тарквіна.
— О, — сказав Ендрю.
Глава 9.
Допомагаючи Сташ, Ейдан виявив, що втягнутий у біганину. Він мав знайти килимок для Сташ, щоб їй було зручно, стоячи на колінах у пустій маленькій кімнаті, сортувати речі з трьох коробок. Потім він мав знайти ще більше коробок, одну — для речей, що викидалися, одну — для речей, що можливо треба буде викинути, після того як їх перегляне Ендрю, та декілька — для речей, які повинні залишитися. Ейдан ретельно продумав цю місію – "використовуючи свою макітру", як сказала би Бабця – та вирішив, що виникне необхідність у ще додаткових коробках, коли Сташ винайде додаткові категорії. Він сміливо пішов до садового сараю, до запасів коробок містера Стока, та приніс Сташ їх так багато, як міг нести.
— Як добре, — сказала Сташ, стоячи на колінах на килимі та виглядаючи радше наляканою. Коробки для сортування були величезні. "Три найкращі коробки містера Стока", подумав Ейдан. "Очікую, що на дні кожної буде земля".
Коли Сташ почала безпосередньо сортувати, вона казала:
— Навіщо він зберігав всі ці чеки? Цьому двадцять років! Викинь, Ейдане.
Ейдан слухняно клав оплачений декількасотфунтовий чек у коробку для сміття. Він зітхав.
Посередині позіхання Сташ перервала його, сказавши: