І н н а. А ми зараз будемо пити каву, Юрію Марковичу. Проводжаємо панну Люду. Останнє привітання. Останнє, Круглику! І тоді... Але що ж це Тама не йде?
Круглик. Можна спитатись, Інно Василівно, що сталося?
Інна. Де? Круглик. У вас.
Інна. Нічогісінько. Абсолютно нічого. А що таке? Чого питаєте?
Круглик. Та так... Мені здалося, що...
Інна. А вам усе якісь дурниці здаються!.. А, нарешті!
Входять Марія Андріївна й за нею покоївка з кавою, яка, поставивши каву, виходить.
Інна. Браво, Тамо! Я страшенно хочу кави. Зараз прийде Панас із панною Людою. (До Круглиш). Тамуня хоче як слід попрощатися з панною Людою. Я також. Вона хороша дівчина. Правда, Тамуню?
Марія Андріївна (готуючи столик). Правда, моя дитино, правда. Правда...
Круглик пильно поглядає на обох. Входить Мусташенко.
Інна. А панна Люда?
Мусташенко (з ніяковістю). Вона не може, в неї голова дуже болить...
Інна (жваво). Голова?! О, так це.. Так треба їй дати кілька крапель морфію! Пан, неодмінно приведи її! Чуєш? Скажи, що ми її зараз вилічимо. Вона не може в такому стані їхати. Абсолютно не може! Чуєш?
Мусташенко (вітається з Кругликом, примушено посміхаючись). Та, крім того, в неї якийсь чудний психічний стан: вона боїться на хвилину відійти від дитини...
Інна. Боїться.
Марія Андріївна. Ну, це часто буває в молодих матерів. Так що ж такого, нехай іде сюди з дитиною. А як голова болить, так справді дамо їй капель. Приведіть, приведіть. Чого вона там сама буде?
Інна. Ну, розуміється, вона може навіть із дитиною прийти сюди. Але це необхідно, це необхідно, щоб вона перед від'їздом побула з нами! Іди, Пан! Пан, іди!
Мусташенко, почуваючи себе ніяково, рвучко, рішуче виходить.
К р у г л и к. А панна Люда оце зараз від'їжджає? З дитиною?
Інна. Ну, от така фантазія в неї. Неодмінно сьогодні!
Марія Андріївна. Молоді матері раз у раз трошки ненормальні. Це нормально. (Розливає каву, відвертається спиною, виймає з торбинки слоїк).
Круглик (з посмішкою). Здається, взагалі нормальна ненормальність стає тепер нормальністю. (Нахиляється до Інни і, киваючи на Марію Андріївну, тихо). Що це значить? Марія Андріївна з Людою?..
Інна (теж тихо). Потім, потім розкажу. Не звертайте уваги. (Голосно). Так що ви, значить, виїжджаєте з експедицією, Юрію Марковичу? Сумно, сумно. (Непомітно слідкує за Марією Андріївною, бачачи, що вона вийняла слоїка, бере під руку Круглика, підводить до квіток). А дивіться, Юрію Марковичу, як це фарби гарно комбінуються. Правда? Правда? (Дивиться, як Марія Андріївна наливає в чашку з слоїка).
Круглик. Так, чудесно... (Раптом здригнувшися, здивовано дивиться на Інну, злякано). Що з вами, Інно Василівно?
І н н а. А що таке?
Круглик. Ви страшенно зблідли й так здушили мені руку, що...
Інна (сміючись). Та невже здушила? Я не помітила. Я підвелась, і мені закрутилась голова. Круглик. Може, ви б сіли? Інна (з сміхом). Ну що ви! Вже все пройшло. Круглик. Але ж ви бліді надзвичайно! Інна. Ну, дурниці! А от і Панас із панною Людою!
Входить Люда, за нею Мусташенко, ніяково посміхаючись. Люда тримається стиснено, соромливо, боязко.
Мусташенко (голосно, вдаючи веселу посмішку). Ну, от! Насилу вмолив панну Люду. Страшенно боїться, щоб хто не вкрав її скарбу дорогого. Нікому не довіряє.
Марія Андріївна (йде назустріч Люді). І добре робить, що не довіряє. Доброго здоров'я, панно Людо. Просимо до нас. Що було, те було, не будемо згадувати. Всяка людина помилитись може. Сідайте, будь ласка.
Люда (тихо). Дякую. Але я... зараз мушу їхати.
Марія Андріївна. Та ви це справді на ніч хочете їхати з дитиною?
Люда. Мені треба... мене ждуть.
Марія А н д р і ї в н а. Та боже борони! Де ж це чу-вано?
Мусташенко. Бачите, панно Людо, всі це вам скажуть...
Люда. Я не можу... я мушу зараз...
Інна стоїть з блідою посмішкою.
Круглик (тривожно дивлячись на неї, тихо). Інно Василівно, може, ви б сіли?
Інна (не глянувши на Круглиш, напружено рівно йде до Люди, дуже ввічливо). Прошу сідати, панно Людо, будь ласка!
Люда. Спасибі... Я тільки... Я зараз хочу їхати.
І н н а. Та куди їхати? Ми вас не пустимо. Вам не можна, вам треба ще в ліжку лежати. Сідайте, сідайте. Голова болить?
Люда (сідаючи). Болить... трохи.
Інна. Ми вам крапель дамо, перестане. Неодмінно крапель! Тамо, там у тебе повинен бути морфій. Треба дати панні Люді кілька крапель.
Марія Андріївна. Єй краплі, а найкраще — кава. (Йде до столика).
Інна. Ні-ні, неодмінно треба з кавою кілька крапель морфію! Це чудесно помагає. Я знаю. Ти, Тамуню, нічого не розумієш. Дай сюди! Дай мені твій слоїк з морфієм, я сама зроблю для панни Люди... Дай!
М а р Г я Андріївна. Але ж...
Інна (нетерпляче). Ну, дай, Тамо! Дві краплі, це необхідно. (Бере торбинку, виймає слоїк і капає в чашку Люди, в підняттю говорячи в цей час). Ти нічого не розумієш. З кавою дві краплі морфію — надзвичайно гарно проти болю голови. Я раз у раз так роблю. От і все! Знаменито. Тепер панна Люда чудесно засне. (До Люди). їхати вам сьогодні, розуміється, абсолютно не можна. Ви зараз ляжете спати, виспитесь гарненько, а завтра спокійно поїдете собі. Правда? (Підносить обережно чашку до Люди).
Люда ввесь час почуває себе тяжко, хоче щось сказати й не відважується.
Інна (простягаючи їй чашку). Прошу, панно Людо. Випийте, мила, вам зразу легше стане... Випийте, голубко... Люда раптом поривчасто бере простягнену з чашкою руку Інни й гаряче
Цілує.
Інна (як пронизана током, уся випробовується). Що ви?! Що ви?!
Люда. Я недостойна вашої ласки! Я — паскудна, погана, я повинна вам ноги цілувати, а ви мене так... (Вибухає риданням).
Мусташенко (тихо). Панно Людо! Панно Людо!.. Не треба... Ну, годі!
Інна (якийсь момент закам'яніло стоїть, не зводячи вражених очей із Люди, потім умить, немов ненавмисне, ви-пускає чашку на підлогу, тихо скрикнувши). Ой!.. Господи!..
Марія Андріївна (кидається до Інни). Що ти зробила?! Що ти?! Ай, боже мій!.. Ай, боже мій!
Інна (обнімаючи Марію Андріївну, немов здивовано, заспокоюючи). Тамо, Тамуню! Ну, чого ти, чого? Ну, що ж тут такого? Ну, випустила...
Марія Андріївна (зразу ослабнувши). Ху! Як ти мене злякала! Аж ноги мені ослабли. Юрію Марковичу, поможіть мені... Піду я ляжу... (Круглик підбігає до неї).