Ніна. Татрві ж! Диви! Та хіба ти не чув, про що я допіру казала? Радобужний. Жодних іменин! Не треба! Ніна. Чому?
Радобужний. А тому, що за тиждень... Та тому, що це лишок старого побуту, міщанський звичай, непотрібна річ!
Н і н а. Як тобі не соромно? Як твої та мої іменини справляли, то нічого, а як до татових, то вже й старий побут і тощо.
Радобужний. Жодних іменин! До речі, на твої іменини у нас Брус був?
Ніна (у неї перебився голос. Зіщулилась, убгалась у ковдру). Брус?., був... (Виправилась). А що?
Радобужний. З того часу він перестав до нас заходити. Скажи, чого?
Ніна зам'яіась. Непоміїио, але допитливо й тризожно поглянула на
чоловіка.
Радобужний (з натиском). Скажи! Н і н а. Не знаю. Чудне запитання. Радобужний. А я знаю!.. Ніна (напружено). Ну?
Радобужний. Того, що він вважає іменини за першу ознаку міщанства, а мене з того часу за стопроцентного міщанина. Будь певна, що вдруге вже до нас на іменини не прийде. Навпаки, він скористає ті іменини, як зброю проти мене.
Ніна (заспокоївшись. Голос став нормальний, упевнений). Все це дурниці. Ти помиляєшся. Я, наприклад, маю на думці покликати його сьогодні на татів ювілей і певна, що він прийде. Та тато ж його симпатія.
Радобужний. Ніно! Аби не образити тебе — кажу: ти прос/го зелена наївність. За тиждень до чистки партії та щоб Брус прийшов на якісь татові іменини?
Ніна. Ось побачиш, прийде.
Радобужний. Може, ще й горілку питиме?
Ніна. Вип'є.
Радобужний (махнув рукою). Бачу, наївність е лише верхнє вбрання дурості. (Взяв наряд, надів капелюха).
14
Таня назустріч:
— Чай зараз буде.
Радобужний. Не треба. Пізно. (Пішов).
15
Ніна (плеснула в долоні). Таню! Ми справляем ювілей старому! Сьогодні! Зготуємо селянських, ти розумієш, селянських закусок,— у Жені Кухман є ціла сулія прекрасної, витриманої — ха-ха! — ідеологічно витриманої міцної наливки. Я куплю вина й ласощів. Запросимо Женю, Кухмана, Ірочку, товариша Бруса. Таню!.. Теплої води на вмивання! Я зараз одягаюсь і сама йду скуповуватись. Сама й гостей покличу. Всіх! (До себе із щасливим посміхом). І його. (Побігла в спальню). Таню, води!
Таня пішла по воду.
16
Дослухаючись до чогось, ловлячи кожний звук, до сінешніх дверей побрів старий, ціпком намацуючи дорогу. Бурмотів:
— Здається, вітер, та хіба ж дочуєш у цих хатах?..
17
Тільки що відчинив двері, аж із сіней двоє:
— Дозвольте увійти?
Старий став:
— Хто це?
— Тут товариш Радобужний живе?
— Тут. А ви ж хто будете?
Перший (до другого). Заходьте, товаришу село! Натрапили! Другий. Здрастуйте в хату!
Перший. Оце я товариша одного завів. Чоловік, можна сказати, протокольно прибився пішки із села і ніяк доступитися не може...
Старий (заяремтів). А которий? Котврий із села? Сідайте! Звідки? Не бачу я, темний на очі...
Д р у г и й. Це я поневіряюсь тут з обчеськими справами. Третій день отак!
Старий (намацав його). Сідайте! Давно не бачив свого чоловіка.
Перший (до старого). А ви, мабуть, родич товаришу Радобужному?
Старий. Батько йому. Другий рік, як узяв мене до себе. Я теж із села. Хліб колись, як ще був видющий, робив.
Перший підштовхнув тихенько другого:
— Попросимо папашу, а папаша синові скаже...
Старий (до першого). І ви, може, з села?
Перший. Ні! Я так собі, можна сказати, протокольно і більш з об'єктивного боку...
Другий. Хлопочуть, спасибі їм...
П е р ш и й. Я, папашо, безробітний, тутешній робітник. Другий рік отак. Немає роботи, то я склавши рук не сиджу. Де яка установа, де який клуб або аерохем, чи там черга людей яка, я й собі заскочу. Там послухаю, а там і сам мовлю слово, чи полаю кого слід. Бо у нас народ, скажу! Леніна Ілліча до кожного слова тулить, а суті, точки ленінізму, щоб до діла Ільковича прикладати — не розуміє. Бо Ленін тобі не хунт насіння задля балачок, а Ленін! Розумій його і ленінізму його в ділах своїх, от!..
С т а р и й. То це ж ви?..
Перший. Бачу — товариш мужичок із села, можна сказати, одірвався бази і заплутавсь в бюрократизмі. Бо дракони сидять по установах. Хоч і рубають їм голови, а замість зрубаної десять вироста.
Другий. Школу обчество будує і вже стіни вивели, а на дерево не стягнемось...
Перший. Справа така, що, протокольно, вона в бюрократизмі, як квітка, засохне! Треба допомогти, папашо! Треба, щоб синок ваш за це діло взявся!..
Старий. Я скажу...
Другий. Просимо! Усім селом! І план у нас, ось я вам зараз...
П е р ш и й. Ми ще вчора були у вашого синка в установі. Норовистий він трохи. С т а р и й. Не послухає він і мене... Д р у г и й. Як не послухає? Ви ж батько?
С т а р и й. Не послухає! Просив — одвези на село, щоб хоч вітрець подихнув на мене... Затомився, вірите, вітру не чую. Десь шумить угорі.
Перший. Ні, так не можна!.. Ви йому серйозно про школу, розумієте? Школа, скажіть, стоїть, дерево лежить, а село б'є ноги за сімдесят п'ять верстов... Та що це таке, скажіть?
18
Увійшов Брус:
— Добридень! Чи вдома товариш Андрій?
Старий (зрадів). А... Товариш Брус! Товариш Брус прийшов... Що це вас, мабуть, вже із півроку не видно й не чути?.. Немає вдома... А до нас ось земляки прийшли... Із села, товаришу Петре!
Б р у с. А Ніна Костівна?
19
На дверях з'явилась Ніна.
Ніна (до Бруса). Ви? (Помітивши, що він не один. До першого й до другого). Ви до товариша Радобужного?
П е р ш и й. В точку попали! Земляки ваші, можна сказати.
Ніна. Які земляки? Старий. Чоловік із села!.. До Андрія. Ніна. Товариша Радобужного немає... Прийдіть завтра! Краще в установу! Перший. Були там.
Ніна. Згодом прийдіть!.. Хоча він вдома не приймає... В установу! Таню, вийдіть за товаришами та зачиніть.
Старий. Я вийду за ними!.. Ось я!.. (Шукаючи ціпка).
Перший. Ціпочка шукаєте?.. Ось він! Старий. Спасибі! Другий. Прощавайте!
Старий (пішов за ними). Ну, як там хліб?.. Чув, що жита добрі? Зелені та густі, кажуть? (7 дверей не зачинив).
20
Ніна взялась зачиняти двері в сіни, в столову, в спальню, а тоді
до Бруса:
— Про вовка помовка, а вовк у хату. Допіру говорила з Радобужним... По-дурному я боялася. Навпаки, вам, йовчику, треба ходити до нас. Не щодня, звичайно, а так, Аа тиждень раз чи два. Сьогодні ви обов'язково маєте прийти, на ювілей... (Зачинивши двері). Ну, здрастуйте, милий!