– Ти жартуєш, Ольго, – сказав К. – Не може існувати сумнівів щодо того, як виглядає Кламм, це ж усім відомо, навіть я його бачив.
– Звичайно, це не жарти, К., – відповіла Ольга, – а мої найсерйозніші тривоги. Але я говорю про це не для того, щоб мені стало легше на серці, а тобі важче, а розповідаю тобі, бо ти питав про Варнаву. Амалія звеліла мені розповісти, а крім того, мені здається, що тобі було б корисно знати більше. Я роблю це також і задля Варнави, щоб ти не покладав на нього надто великих надій, бо він підведе тебе і потім сам страждатиме від цього. Він дуже вразливий. Наприклад, сьогодні не спав усю ніч, бо вчора ввечері ти був ним незадоволений і сказав, що він ні на що не здатний і що тобі міг дістатися тільки такий нікудишній вістовий, як Варнава. Ці слова позбавили його сну. Ти напевно не помітив його хвилювання, бо посланці із Замку повинні вміти добре володіти собою. Але йому нелегко, навіть із тобою нелегко. Звичайно, ти вимагаєш від нього не надто багато, адже ти приніс із собою певні уявлення про те, як має працювати вістова служба, і будуєш свої вимоги згідно з цими уявленнями. Але в Замку думають інакше, і твої очікування не можуть здійснитися, навіть якщо Варнава цілком пожертвує собою задля служби, до чого він часом, на жаль, виявляє схильність. Варто було б змиритися і не мати нічого проти, якби не питання, чи можна називати вістовою службою те, чим займається Варнава. Перед тобою він, ясна річ, не має права висловлювати своїх сумнівів. Якби він це зробив, то потрапив би в серйозну халепу, це означало б грубе порушення законів, яким він вважає себе підпорядкованим. І навіть зі мною він не може розмовляти вільно, я повинна виманювати в нього його сумніви пестощами й поцілунками. Та й тоді він усе ще не впевнений, чи ці сумніви справжні. У них із Амалією є щось спільне в крові. Але він і мені розповідає не все, хоча я єдина, кому він довіряє. Ми часом розмовляємо й про Кламма. Я ніколи не бачила Кламма, ти ж знаєш, Фріда мене не любить і жодного разу не дозволила подивитися в щілину. Але, звичайно, в Селі знають, як виглядає Кламм, дехто його бачив, усі про нього чули, і з цих свідчень очевидців, з чуток та деяких неперевірених побічних джерел склався портрет Кламма, який, напевно, загалом правильний. Але тільки загалом. У деталях цей портрет постійно змінюється, можливо, навіть частіше, ніж сам Кламм. Він виглядає зовсім інакше, коли приїздить до Села і коли їде назад, інакше перед тим, як випив пива, та інакше опісля, по-різному в години сну і неспання, інакше наодинці і в розмові з кимось, а коли потрапляє нагору, в Замок, то змінюється до невпізнання. І навіть у Селі існують великі розбіжності між тим, що розповідають про його зовнішність різні люди. Відрізняється зріст, постава, повнота, форма бороди. Тільки в тому, що стосується одягу, повідомлення, на щастя, збігаються: він завжди носить один і той самий чорний сурдут із довгими полами. Звичайно, всі ці відмінності пояснюються зовсім не чудесами, враження кожної людини залежить від настрою в конкретний момент, від того, наскільки людина схвильована, від нескінченних обнадійливих злетів і зневірених падінь, що їх відчуває той, хто стоїть перед Кламмом. А крім того, візит переважно дуже короткий. Я переповідаю все це тобі зі слів Варнави, і на цьому можна було б заспокоїтися, якби справа стосувалася когось іншого. Але ми не можемо на цьому заспокоїтися, бо для Варнави життєво важливо знати, зі справжнім Кламмом він розмовляє чи ні.
– Для мене це не менш важливо, – сказав К., і вони підсунулися ближче одне до одного.
Невтішні новини, які розповіла Ольга, вразили К. Хоча, з іншого боку, він бачив винагороду за це в тому, що знайшов людей, ситуація яких була схожа до його власної, принаймні так здавалося на перший погляд. Він міг би тепер об'єднатися з ними і порозумітися значно краще, ніж із Фрідою. І хоча він майже втратив надію на успіх свого доручення, переданого Варнавою, та що гірше велося Варнаві, то ближчим він був до К. тут, унизу. К. не сподівався, що хоча б хтось у Селі може мати схожі до його власних прагнення, навіть такі нещасливі, як у Варнави та Ольги. Хоча це було ще дуже непевно й могло в подальшому виявитися чимось цілком протилежним; не варто так швидко давати себе спокусити цій невинності Ольги, а також одразу вірити в чесність Варнави.
– Варнава дуже добре знає, – продовжувала Ольга, – всі розповіді про те, як виглядає Кламм. Багато з них він зібрав і порівняв між собою. Можливо, занадто багато. Одного разу сам бачив Кламма у Селі через віконце фіакра, принаймні думає, що бачив, отже, був достатньо підготований для того, щоб упізнати Кламма. Це важко пояснити, але, попри це, коли він прийшов до якоїсь канцелярії в Замку, де йому показали на одного з численних урядників та сказали, що це Кламм, Варнава не впізнав його і ще довго після того не міг звикнути, що саме це і є Кламм. Та якщо ти його запитаєш, чим цей чоловік відрізняється від уявлень про Кламма, він не зможе відповісти або ж опише чиновника в Замку, і цей опис чітко збігатиметься з тим, що ми й раніше чули про Кламма. "Варнаво, – говорю я йому, – чому ж ти тоді сумніваєшся, навіщо мордуєш себе?" Але він тільки знічено починає перераховувати всі особливі прикмети урядника із Замку, хоча, здається, тут він більше придумує, аніж пригадує. А крім того, всі ці прикмети страшенно несуттєві, – наприклад, особливості манери нахиляти голову або ж якісь там роз-стібнуті ґудзики на камізельці, – все це неможливо сприймати серйозно. Ще промовистішим мені видається те, як Кламм спілкується з Варнавою. Брат мені часто це описував і навіть малював. Переважно Варнаву приводять до великої канцелярської приймальні, але це не канцелярія Кламма, і взагалі не чиясь особиста канцелярія. По довжині ця кімната поділена навпіл перегородкою, що сягає від стіни до стіни, вузька частина приміщення, де ледь-ледь можуть розійтися двоє, – це приміщення чиновників, а ширшу частину займають прохачі, глядачі, слуги і вісто-ноші. На перегородці лежать одна поряд із одною великі відкриті книги, біля кожної стоїть чиновник і читає. Але урядники не залишаються довго біля однієї книги, а міняються, причому не книгами, а місцями. Найбільше в процесі цього обміну Варнаву вражає те, як вони змушені тиснутися, проходячи один повз одного, бо кімната неймовірно вузька. Спереду, поблизу конторки, стоять нижчі столи, за ними сидять писарі, які нотують те, що надиктовують їм чиновники. Варнаву завжди дивує цей процес. Ніхто не віддає наказу до писання, і саме диктування відбувається неголосно, збоку майже непомітно, що службовець говорить, він ніби продовжує читати, як і раніше, але при цьому ще щось нашіптує, а писар усе чує. Часто чиновник диктує так тихо, що писар сидячи не годен нічого почути, тоді він підскакує, запам'ятовує текст, швидко повертається на місце й записує, потім знову підскакує і так далі. Це так дивно! Майже незбагненно. Зрештою, Варнава має достатньо часу спостерігати за всім, бо там, у передпокої, він часом стоїть годинами, а то й цілими днями, аж поки погляд Кламма не впаде на нього. І навіть після того, як Кламм уже побачив його, а Варнава по-військовому виструнчився, це ще нічого не означає, бо Кламм може знову заглибитися у свою книгу й забути про Варнаву, і так трапляється досить часто. Але що ж це за вістова служба, якщо вона не має ніякого значення? Мені стає недобре, коли Варнава вранці говорить, що сьогодні мусить іти до Замку. Я думаю про те, що цей похід, мабуть, не має ніякого змісту, цей день можна вважати втраченим, а цю надію марною. Навіщо це все? А тут лежить гора замовлень, за якими постійно питає Брунсвік.