лйся; він кидався на першого-ліпшого зустрічного. Та незабаром знайшли спосіб справлятися з ним. Чоловік десять з його казарми кидалися раптом на нього всі разом і починали бити. Не можна уявити собі нічого більш жорстокого, як це биття: його били в г^уди й під груди, під серце, в живіт; били багато й довго і кидали тільки тоді, як він непритомнів і ставав мов мертвий. Іншого не наважилися б так бити: так бити — значило вбити, але тільки не Газіна. Після биття його, зовсім бездушного, загортали в кожух і відносили на нари. "Відлежиться, мовляв!" І справді, ранком він підводився майже здоровий і мовчки й понуро виходив на роботу. І щоразу, коли Газін напивався п'яний, в острозі всі вже знали, що день неодмінно скінчиться для нього побоями. Та й сам він знав це і все-таки напивався. Так тривало кілька років. Нарешті помітили, що Газін починає піддаватися. Він став скаржитися на різні болі, став помітно чевріти; все частіше й частіше ходив у госпіталь. "Піддався-таки!" — гомоніли поміж себе арештанти.
Він увійшов до кухні в супроводі того паскудненького полячка з скрипкою, що його звичайно наймали гуляки для повноти своєї розваги, і спинився серед кухні, мовчки й уважно озираючи всіх присутніх. Усі замовкли. Нарешті, побачивши тоді мене і мого товариша, він злісно й глузливо подивився на нас, самовдоволено усміхнувся, щось ніби зміркував про себе і, дуже похитуючись, підійшов до нашого столу.
— А дозвольте спитати,— почав він (він розмовляв по-російському),— ви з яких доходів зволите тут розпивати чаї?
Я мовчки перезирнувся з моїм товаришем, розуміючи, що найкраще за все мовчати й не відповідати йому. З першого заперечення він би розлютився.
— Виходить, у вас гроші є? — допитував він далі.— Виходить, у вас грошей купа, га? А хіба ви того на каторгу прийшли, щоб чаї розпивати? Ви чаї розпивати прийшли? Та кажіть же, бодай вас!..
Але бачачи, що ми вирішили мовчати й не помічати його, він побагровів і затремтів від шалу. Біля нього, в кутку, стояв великий лоток, куди складали весь нарізаний на обід або на вечерю арештантам хліб. Лоток був такий великий, що в ньому вміщалося хліба для половини острогу; тепер же він стояв порожній. Газін ухопив його обома руками й змахнув над нами. Ще трохи, і він би розчерепив нам голови. Дарма що вбивство або намір убити
загрожував надзвичайними неприємностями всьому острогу: почалися б слідство, обшуки, посилення суворих порядків, отже, арештанти щосили намагалися не доводити себе до таких загальних крайностей,— все ж тепер усі принишкли й вичікували. Жодного слова на захист нас! Жодного крику на Газіна! Отака велика була в них ненависть до нас! їм, як видно, приємне було наше небезпечне становище... Та скінчилося все щасливо: тільки-но він хотів опустити лоток, хтось крикнув із сіней:
— Газін! Горілку вкрали!..
Він грякнув лотком об підлогу і, як божевільний, кинувся з кухні.
— Ну, бог спас! — говорили поміж себе арештанти. І довго ще казали вони це.
Я не міг дізнатися потім, чи була ця звістка про крадіж горілки правдива, а чи слушно вигадана, на порятунок нам.
Увечері, вже поночі, перед тим як замкнуть казарми, я ходив біля паль, і тяжка журба посіла мою душу; ніколи згодом я не відчував такої журби за все моє острожне життя. Тяжко переносити перший день ув'язнення будь-де: чи в острозі, чи в казематі, чи на каторзі... Але, пам'ятаю, найбільше цікавила мене одна думка, що потім невідчепно напосідалася на мене весь час мого життя в острозі,— думка почасти нерозв'язна, нерозв'язна для мене й тепер: це про нерівність покарання за одні й ті самі злочини. Щоправда, й злочинів не можна порівняти одного з одним, навіть приблизно. Наприклад: і один, і другий убили людину; зважено всі обставини обох справ; і в тій, і в тій справі виходить майже одна кара. А тим часом подивіться, як різняться злочини. Один, приміром, зарізав людину так, за ніщо, за цибулину: вийшов на дорогу, зарізав мужика проїжджого, а в нього й усього одна цибулина. "Що ж, батьку! Ти мене посилав на здобич: ось я мужика зарізав і саму цибулину знайшов".— "Дурню! Цибулина — вже копійка! Сто душ — сто цибулин, от тобі й карбованець!" (Острожна легенда). А другий убив, боронячи від похітливого тирана честь нареченої, сестри, дочки. Один убив, бувши бродягою, обложений цілим полком сищиків, захищаючи свою волю, життя, нерідко вмираючи від голодної смерті; а другий ріже маленьких дітей з приємності різати, почувати на своїх руках їхню теплу кров, натішитися їхнім страхом, їхнім останнім голубиним трепетом під самим ножем. І що ж? І той, і той ідуть на ту саму каторгу.
Щоправда, є варіації в строках присуджених кар. Але варіацій цих порівняно небагато; а варіацій в одному й тому самому роді злочинів —'безліч. Що вдача, то й варіація. Та припустімо, що приімирити, стерти цю різницю неможливо, що це свого роду нерозв'язна задача — квадратура кола, припустімо так!1 Але коли б навіть цієї нерівності й не було,— погляньте на іншу різницю, на різницю в самих наслідках кари... Ось людина, яка на каторзі чевріє, тане, мов свічка; і ось інша, котра до каторги й не знала навіть, що є на світі таке превеселе життя, такий приємний клуб хвацьких товаришів. Еге, приходять до острогу й такі. Ось, приміром, людина освічена, з розвиненим сумлінням, з свідомістю, з серцем. Самий біль власного її серця, раніш за всякі кари, вб'є її своїми муками. Ця людина сама себе засудить за свій злочин нещадніше, безжальніше, ніж найгрізніший закон. А ось поруч з нею інша, що за всю каторгу й разу навіть не подумає про вбивство, яке вчинила. Вона навіть вважає себе правою. А бувають і такі, котрі навмисне чинять злочини, щоб тільки потрапити на каторгу і тим звільнитися від незрівнянно більш каторжного життя на волі. Там людина жила до краю принижена, ніколи не наїдалася досита і працювала на свого антрепренера з ранку до ночі; а на каторзі робота легша, ніж дома, хліба вдосталь і такого, якого людина ще й не бачила; святами м'ясо, є подаяния, є можливість заробити копійчину. А товариство? Люд пройда, спритний, усе знає; і ось людина дивиться на своїх товаришів із шанобливим подивом; вона ще ніколи не бачила таких; вона вважає їх за найвище товариство, яке тільки може бути на світі. Невже кара для цих двох однаково відчутна? А втім, чого морочитися нерозв'язними питаннями! Б'є барабан, час по казармах.