Мічурін і американці ідуть в глибину саду. Олександра Василівна іде в дім. Входять Терентій і Бурьонкін. До них наближається візник.
Терентій. Вигадка, і більш нічого...
Бурьонкін. Вся пошта гуде...
Візник. Кажуть, власноручно сам цар...
Терентій. Цар?.. Брехня... Не може бути, щоб цар та знав, що є місто Козлов. Немає таких царів.
Бурьонкін. Не про місто знає, а про Івана Володимировича.
Терентій. Мели!
Візник (до Бурьонкіна). З міністрами говорив... Дайте йому, каже, золота, срібла, скільки забажає. Хай, каже, купається в молоці, тільки не пускайте, каже, за кордон. Он як!
Терентій. За кордон такого сквернослова, був би я цар, і я б не пустив.
Візник. Так. А той — губернаторові.
Терентій. Це ж котрий?
Візник. Не знаю. А той, отже, вже справникові нашому, шкурі. Ось він, хижий.
Бурьонкін виходить. Швидко входять Биков і Хренов.
X р є н о в. Що передавали? Хто? Кому? Стій!.. Візник. Награждєніє. X р є н о в. Яке? Хто сказав?
Візник. А чиновника губернського з вокзалу хто віз? Я!
X р є н о в. Ну...
В і з н и к. А опісля — мериканців.
Хрєнов Биков
Яких? Де вони?..
Візник. Котрі мериканці — га? X р є н о в. Авжеж! Ну!
Візник. Тутечки. А губернський у гостиниці.
Хрєнов (до Бакова). Все знають!..
Візник. Ну, як же не знати, коли сам казав. У вас, каже, знаменитий садівник. Нагорода йому від царя дуже спішна. Це той уже, губернський...
Биков. Сказитись!
X р є н о в. А американці де?
Візник. В саду. Он чемодани. А самого повели в кущі умовляти.
Биков. Провалитись!
Хрєнов. Голубчики, що ж це робиться! Пошта гуде, гостиниця шушукає. Лише я нічого не знаю! Биков. Самі винуваті.
Хрєнов. Я винуватий? А хто казав: поспішиш — людей насмішиш? Хто затримав мене? Ви! Треба було зразу цього губернаторського хлопчака в коляску — і сюди. А не варення варити.
Биков. Я винен? Дякую вам. Це ж пряма ваша
справа.
X р є н о в. Моя, звичайно. Ой голова болить, рятуйте!..
На веранду квапливо виходить Олександра Василівна.
Олександра Василівна. Панове... що з вами? Здрастуйте.
Хренов. Нам потрібен пан Мічурін. Б и к о в. Доброго ранку.
Олександра Василівна. Прошу зайти. Він буде дуже радий.
Т е р е н т і й. Зрадіє... тьфу... от брехні... Хренов. Пробачте, де він?
Олександра Василівна. В саду. До нього приїхали начебто здалека. Б и к о в. Яка неприємність!
Олександра Василівна. Не лякайте. Що-небудь сталось?
Б и к о в. Ваш чоловік одержує нагороду.
Олександра Василівна. Слава богу! Він такий щасливий! Я так цього хотіла, так хотіла! Хвилиночку... (Іде в дім).
Б и к о в. Ах, добре! І головне — було б із-за чого.
Хренов. Все неймовірно в цьому світі!
Б и к о в (оглядаючись). Я розумію — нагороду Фі-ліпову, отцю Христофору, французові Дюльно. В них-бо сади! А це?..
Хренов. Дарма!.. В гостиницю швидше!
Терентій. З похмілля одурів собачник.
Биков і Хренов виходять. Входять Мічурін і американці. На веранді з'являється Олександра Василівна.
М а й є р с (надзвичайно схвильований). Те, що я бачив,— геніально. Ви, містер Мічурін, дивовижна людина. Я ніколи вас не забуду.
Перекладач. Те, що Майєрс бачив,— геніальне. Ви дуже здивували містера Майєрса. Містер Майєрс каже, що йому буде приємно згадувати про вас взагалі, навіть коли він помре.
Мічурін. Ну, що ви! Дякую. Не треба.
Майєрс. Я щасливий бути вашим сучасником.
Б е р д. Так. От це бізнес!
Перекладач. Містер Майєрс і містер Берд ка-
жуть, що вони були б щасливі стати вашими компаньйонами.
Мічурін. Не розумію. Як? Ага. Так-так. Майєрс. Я кажу, варто було приїхати з Америки, щоб потиснути вам руку.
Перекладач. Вам руку. Олександра Василівна. Правда? Майєрс. Так. Це правда.
Олександра Василівна. Ви сказали, що ви щасливі...
Перекладач. Так, містер Майєрс сказав, що це має щось таке... І що він надзвичайно щасливий бути вашим сучасником взагалі.
Олександра Василівна. Я заплачу.
Мічурін. Сашо, заспокойся. Це так кажуть. Це люб'язність.
Олександра Василівна. Але це так гарно. Як радісно, коли люди привітні!
Майєрс. Перекладіть. Це грандіозно по силі і глибині задуму. Я вперше тут відчув, що може створити людина. Це майже надприродно.
Перекладач повторює фразу за фразою.
М і ч у р і н. Ні, що ви. Це тільки початок! Олександра Василівна. Боже мій! Мічурін. Сашо...
Олександра Василівна. Іване, я щаслива... Спасибі вам... Я щаслива це чути. Мені так цього хотілось, мені так цього хотілось! Адже так мало щастя!
Мічурін. Ну, що ти кажеш, їй-богу! Нічого вони не щасливі. Балаканина.
Берд. Цікаво, про що вони говорять, Майєрс? Що вони кажуть?
Перекладач. Вони кажуть...
Мічурін. Слухайте, не перекладайте цього. Це надто приватна розмова. Сашо...
Олександра Василівна. Ну, добре, добре. Мені піти?
М і ч у р і н. Ні, чого? Залишайся.
Олександра Василівна. Вони сказали, що вони щасливі. Боже мій!.. Ти чув, що вони сказали?.. Вони сказали — це майже надприродно...
Берд. Містер Мічурін. Я приїхав висловити вам подяку від садівників Канади. В Канаді цього року вимерзли всі вишні, крім вашої.
Перекладач повторює фразу за фразою.
Мічурін. Так? Я дуже радий.
ОлександраВасилівна. Ну, як тобі не соромно! Не можна ж так, Іване.
Мічурін. Почекай. Я кажу — дуже радий. Не терплю тендітних сортів.
Перекладач (до Берда). Він каже взагалі, він... йому не подобається щось таке.
Берд. Уелл К Містер Мічурін, поясніть, одначе, чому ми не бачим ваших лабораторій? Де ваші робітники?
Перекладач повторює фразу за фразою.
Майєрс. Так. Невже ваш уряд... Мічурін. Мій уряд садовими справами не цікавиться.
Берд. Дуже дивно й безглуздо.
Швидко входить Б и к о в і спохвату, будучи до того ще й близоруким, зупиняється перед Майєрсом.
Б и к о в. Пане Мічурін! Мічурін. Я зайнятий. Б и к о в. Здрастуйте!.. Мічурін. Зайнятий, кажу!
Б и ко в (просто по квітах підходить до Мічуріна). Пардон... По указу його величності, государя... імператора Миколая Олександровича маю честь вручити вам...
Мічурін. Що вам треба?
Б и к о в. ...орден Святої Анни третього ступеня.
Мічурін. Слухайте. По-перше, дякую цареві. По-друге, стійте і не руштесь, інакше я вас ображу дією, хоч ви і міський голова. Стійте! Ви наступили мені на серце!
Б и ко в. Ой!.. Пробачте. (Тихо). Ну, я тобі це пригадаю. Ванько скажений.