Мічурін. Це не опозиція, а властивість моєї натури.
X р є н о в. Як?
Мічурін. Все, до чого я в житті торкаюсь, я намагаюсь покращити.
Входить Олександра Василівна.
Хрєнов (сміється). Вже куди краще. Боже мій... (Бере у Олександри Василівни пучок трави). Ну, так от що: за травичку спасибі. А сад, повірте мені, здайте Міністерству землеробства під питомник. В усякому разі, будете забезпечені. Попросіть.
Мічурін. Прошу три роки.
Хрєнов. Читав. Погано просите. Це не прохання, а прожекти.
Мічурін. Мені потрібні умови для науки.
Хрєнов. Вам потрібні умови, а нам потрібна служба, а не кавардак в природі на державні кошти... Дуже вдячний, Олександро Василівно! (Виходить).
Олександра Василівна його проводжає.
Мічурін (услід гнівно). Олександро Василівно!
Пауза. Музика. Вечоріє. Мічурін і Олександра Василівна на сцені біля молодої яблуні.
Який убогий, жалюгідний світ! Як я ненавиджу мізерність і розумову бідність. Вільха, осика, ялина, верба — куди не гляну, все не так, усе не людське — боже! (Підходить до яблуні). Яблуне, яблуне, що ж нам робити?.. В холодній сліпоті споконвіку застигла величезна Північ без щастя садового плоду і цвіту. Яблука — ла-
сощі. Виноград — пісенне слово. Невже не суджено нам перемогти! Невже я не доживу до тих часів, коли щезне деревобоязнь, деревоненависництво і темрява; коли не соснова шишка, а плід садового дерева радуватиме дитину? Вирощування плодів земних, о господи, хай замінить закон твій у кожній школі... Як це просто, як абсолютно просто. Дайте мені світ на сто років!
Завіса
ДІЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Вітальня квартири академіка Пашкевича в Петербурзі. Професори, дружини, доньки, сини професорів — студенти. Настрій святковий — напередодні Нового року. В сусідній кімнаті накривають на стіл.
Входить професор К і ч у н о в.
К і ч у н о в. Панове, справа Мічуріна набирає зовсім неприпустимого ганебного характеру. Сьогодні департамент землеробства відмовив йому в допомозі.
Сивцев. Ганьба!
Карташов. Жахливо!
Донька Пашкевича. Ганьба... Яка ганьба! Та що ж це робиться!
К і ч у н о в. Місяць оббиває пороги! О чиновні, про-гнилі душі! "Які гібриди, що за гібриди, соромтесь! В слідуючу кімнату!"
Донька Пашкевича. І він іде?
К і ч у н о в. Іде! В слідуючу, в слідуючу, в слідуючу! Місяць!.. Одна лише людина заступилась.
Карташов. Хто саме?
К і ч у н о в. Інспектор Марфін. Уявіть, приїздив з Тамбова. Так ось за це при мені вигнали його з міністерства. "Пане Марфін, ви звільнені з посади інспектора".— "За що?" — "За втручання не в свої справи. Ви стільки років протегували цьому суб'єктові. Мало того, що він займається чорт зна чим, ви хочете, щоб він розводив цю розпусту в природі на державні кошти".
Загальний шум обурення.
Хвилиночку. Тоді я не витримав. "Послухайте, кажу, що ж це робиться? Адже Мічурін найвидатніший наш се-лекціонер-оригінатор. Перший у світі. Це наша російська гордість!" Ух, бачили б ви, як піднялась з-за столу чи-новнича підла пика, щедрінський органчик: "Прошу не дорікати мені гордістю. У мене теж є гордість! Він відмовився виконати наші умови". Я встав і кажу: "Він хоче займатися наукою". Грюкнув дверима. Будьте ви прокляті,— думаю. Іду. Зустрічаю його в коридорі — ви б подивились!
Донька Пашкевича. Мічурін?
К і ч у н о в. Так.
Донька Пашкевича. Боже мій! Треба було його запросити до нас на Новий рік! К і ч у н о в. Запросив.
Пашкевич. Спасибі. Я завжди захоплююсь вашим благородством.
Донька Пашкевича. Так-так. Вам би не професором бути...
Всі засміялись.
К і ч у н о в. Абсолютно! Капітаном далекого плавання. Все життя мрію.
Пашкевич. Чого ж він не йде?
Донька Пашкевича. Здається, дзвоник? (Виходить і незабаром вертається).
Пашкевич. Мене не тільки департаменти обурюють, панове...
К і ч у н о в. Розумію. Коли навіть у Канаді, де вимерзли всі вишні і залишилась одна лише — Мічуріна, наша! Коли половина земної кулі одержує, нарешті, можливість плодівництва на новій, науковій, нашій російській основі, чому мовчать деякі наші "жерці" — охоронці мощей природи?
Сивцев. Жахливо, панове!
Карташов. Я обурений бездушністю департаменту, одначе я хотів зауважити, що Мічурін, як практик, що не має спеціальної теоретичної освіти...
К і ч у н о в. І слава богу! Майже всі великі відкриття зроблені такими. Я стверджую, що його практика вище наших теоретичних пізнань. Вона має не тільки риси всезагальності, але й безпосередньої дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, пробачте.
Картато в. Я не згоден.
К і ч у н о в. Звичайно. Вам страшно визнати його погляди.
Карташов. Чому?
К і ч у н о в. Тому, що доведеться тоді викинути півжиття своїх трудів.
Карташов. Не думаю. Я вважаю, що Мічурін, несвідомо, можливо, але, безумовно, суперечить Дарвіну.
К і ч у н о в. Оборонець Дарвіна!
Всі сміються.
(До Пашкевича). Василю Васильовичу!
Пашкевич. По-моєму, Мічурін продовжує Дарвіна. Дарвін пояснив еволюцію...
К і ч у н о в. А він хоче її творити!
В передпокою лунає дзвоник.
Іде... (Виходить).
Пашкевич. І наш обов'язок допомогти йому! Подумати— десь у страшній самотності, в глушині народжується людина!
Загальне схвалення. Кічу нов (в дверях). Панове! Пан Мічурін. Входить Мічурін.
Пане Мічурін, ось ваші друзі.
Мічурін. Пробачте, запізнився.
Донька Пашкевича. Панове, одну мить.
Дружина Пашкевича. Панове, прошу вас. Новий рік! Тут через вас, пане Мічурін, ціла баталія.
Всі підходять до стола.
Пашкевич. Панове! Остання хвилина століття. Бачу мільйони людських очей, спрямованих у майбутнє. Двадцяте століття! Що принесе воно науці? Росії? Людству? В цю хвилину урочистого чекання звернімо свої погляди до народу, огляньмо століття минуле. Яку невимовну силу виявив наш російський народ при наявності найжахливіших умов! Гігант Пушкін, чарівник Глінка, Гоголь, Лєрмонтов, Некрасов, великий Толстой!
Студенти. Чайковський, Мусоргський, Крамськой, Рєпін! Бєлінський, Герцен!
Пашкевич. Чернишевський — великий демократ, "справжня честь Росії". Сєченов, Мечников, Тімірязєв, Павлов, Менделєєв — гордість світової науки і наша гордість. Радісно від багатства, могутності і різноманітності талантів, народжених Росією дев'ятнадцятого століття! Наповніть бокали. За народ! За геній народу! Хай же наступаюче двадцяте століття принесе нашій батьківщині повний розквіт і свободу. Хай підніметься Росія! Хай розправлять крила всі її степові й гірські орли і понесуть славу вітчизни в усі прийдешні століття, не ско-роминущу, а вічну, як писав Чернишевський, на благо всьому людству. За вас, мислителі, вигнанці з кафедр, з батьківщини, горді в'язні і пророки прийдешнього! Чим ніч темніша — тим яскравіші зорі! З новим століттям!