Дивно звучали для него сі книжні слова, і знову но-вість: Якісь тайні сходини з Лизаветою, і обі — юродиві.
— Тут і сам станеш юродивий! Заразливе! — под>мав він. — Читай! — сказав він нараз настійчиво і роздразнено.
Зоня заєдно хиталась. Серце ЇЇ стукотіло. Не сміла якось вона йому читати. Майже з мукою глядів він на "нещасну помішану"
— Нащо вам? /?дже ни не вірите/... — :ірлислі їли вона тихо і якось задихуючись!
— Читай! Я так хочу! — наставав він. — Адже-ж читала Лизаветі!
Зоня отворила книжку і відшукала місце. Руки її дрожали, голосу не ставало. Два рази починала вона і оба пл?и не могла вимовити першого речення.
"І був хорий чоловік, іменем Лазар, із села Марії та Марта ..— виголосила вона наконець, насилу, але нараз по третім слові голос зазвенів і урвався, як надто натягнена струна. Віддих перетяло і в груди стало тісно.
Раскольніков розумів почасти, чому Зоня не рішалась йому читати, і чим ліпше се розумів, тим якось грубше і більше роздразнено наставав на читання. Він надто добре розумів, як тяжко було її тепер видавати і зраджувати усе своє. Він поняв, що чувства ті дійсно начеб становили справдішню і вже давну може бути її тайну, може бути ще від самого дитинства, ще в сімї, біля нещасного батька і божевільної від горя мачохи, посеред голодних дітей, відражаючих криків і докорів. Але рівночасно від довідався тепер, і довідався навірно, що хоч і опиралась вона, і боялась чогось незвичайного, принимаючись тепер читати, то все-ж таки РАЗОМ з тим її невимовно самій хотілось читати, мимо всего суму і всеї обави, і іменно йому, щоби він чув і доконче тепер, — "що би там не вийшло з того опісля ..Він вичитав те в її очах, вгадав з її одушевленого зворушення... Вона перемогла себе, придавила гортанну спазму, що перетяла при початку стиха її голос, і читала дальше одинайцяту главу євангелія Івана. Так дочитала вона до 19-го стиха:
"І богато Жидів поприходило до Марта і Марії, щоб розважити їх по братові їх. Марта, почувши, що іде Ісус, пішла на зустріч Йому. Марія-ж сиділа в хаті. Тоді промовила Марта до Ісуса: Господи! колиб Ти був тут, не умер би брат мій. Але і тепер знаю, що чого Ти просиш у Бога, дасть Тобі Бог."
Тут вона зупинилась знов, стидливо передчуваючи, що задрожить і перерветься наново її голос...
"Ісус говорить їй: Воскресне брат твій. Марта сказала Йому: Знаю, що воскресне в воскресения, у послідній день. А Ісус сказав їй: Я воскресения і життя; хто вірить в мене, хоч і умре, жити буде. І кождий, хто жиє і вірить в мене, не умре на віки. Чи віриш ти сему? Вона каже Йому:"
(І якби з болем віддихаючи, Зоня виразно і з силою прочитала, начеб сама вголос ісповідувала):
"Так, Господи! Вірую, що Ти Христос, Син Божий, котрий прийшов на світ."
Вона трохи задержалась, бистро підняла на него очі, але чим хутше перемогла себе і стала дальше читати. Раскольніков сидів і слухав нерухомо, не обертаючись, опершись об стіл і глядячи на бік. Дочитала до 32-го стиха.
"А Марія, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, упала до ніг Йому і сказала: Господи! колиб Ти був тут, не умер би брат мій. Ісус, коли побачив, що вона плаче, і плачуть Жиди, що прийшли за нею, засмутився і зворушився. І сказав: Де ви його положили? Говорять Йому: Господи! Ходи і подивися. І заплакав Ісус. Тоді говорили Жиди: Диви, як він любив його. А декотрі з них сказали: чи не міг той, що отворив очі сліпому, вчинити, щоб і сей не умер?"
Раскольніков обернувся до неї і з зворушенням споглядав на неї: Справді так і є! Вона вже ціла дрожала в дійсній, справдішній лихорадці. Він дожидав сего. Вона приближалась до слова про найбільше і нечуване чудо і чувство великого торжества огорнуло її. Голос її став звінкий, як криця; {торжество і радість звеніли в нім і кріпили його. Стрічки мішались перед нею, бо в очах темніло, але вона знала напамять, що читала. При посліднім стиху: "чи не міг той, що отворив очі сліпому.. ,п — вона, понизивши голос, горячо і пристрастно передала сумнів, докір і хулу невіруючих, сліпих Жидів, котрі зараз, за хвилинку, як громом поражені падуть, заридають і увірять... "І він, він, також осліплений і невіруючий, він також зараз учує, він також увірить, так, так! Таки зараз, тепер ще", маячилось її і вона дрожала від радісного дожидання.
-"Ісус же, знову боліючи в душі, приходив до гробу. Се була печера. І камінь лежав на ній. Ісус говорить: Возьміть камінь. Сестра помершого, Марта, каже Йому: Господи! Уже смердить; бо чотири дні, як він у гробі."
Вона енерґічно ударила на слово чотири.
"Ісус говорить їй: чи не сказав я тобі, що, як будеш вірувати, побачиш славу Божу? І взяли камінь, де лежав умерший. А Ісус підняв очі вгору і сказав: Отче! Дякую Тобі, що почув Ти мене. Та я і знав, що Ти завсігди послухаєш мене; але я сказав се ради народу, що стоїть тут довкола, щоби повірили, що Ти мене післав. І сказавши те, закликав голосно: Лазаре! Виходи з відтам! І вийшов умерший"
(Голосно і восторжено прочитала вона, дрожачи і холодніючи, мов би наочно сама бачила!)
"обвязаний на руках і ногах полотнами, і лице його обвязане було хустиною. Ісус говорить їм: Розвяжіть його і оставте, нехай іде."
"Тоді многі із Жидів, що прийшли до Марії і бачили, що учинив Ісус, увірили в Него."
Дальше вона не читала і не могла читати, замкнула книжку і живо встала з крісла.
— Усе про воскресения Лазаря, — коротко і суворо прошептала вона і стала неподвижно, відвернувшись в бік, не сміючи і мов то встилаючись підняти на него очі.
Лихорадочна дрощ її ще не уставала. Недогарок вже давно погасав в кривім підсвічнику, мляво освітлюючи в отсій жебрацькій кімнаті душегуба і блудницю, що в дивний спосіб зійшлися при читанню вічної книги. Проминуло хвилин пять чи більше.
— Я про діло прийшов говорити, — голосно і нахмурившись промовив нараз Раскольніков, встав і підійшов до Зоні. Тая мовчаливо підняла очі. Погляд його був незвичайно строгий і якась дика рішучість відбивалася в нім.
— Я сьогодня рідних покинув, — сказав він, — матір і сестру. Я не пійду до них тепер. Я там усе розірвав.
•— Пощо? — крикнула як ошоломлена Зоня. Недавня стріча з його матірю і сестрою оставила в ній незвичайне вражіння, хоч і їй самій неясне. Вістки про розрив вислухала вона мов громом поражена.