Уроки в закритих класах повинні назавжди лишитися в підсвідомості людини. Якщо вони вийдуть на рівень свідомості, то людський організм має негайно зруйнувати себе.
Тепер він зрозумів, чому його завоювання Землі було таке легке: Баррент не завоював нічого. Землі не потрібні сили безпеки, бо і поліцейський, і кат жили в мозку кожної людини. Під поверхнею лагідної і ласкавої культури Землі крилася безжалісна цивілізація роботів, і того, хто розумів це, карали смертю.
Ось тоді, тієї миті, почалася справжня боротьба за Землю.
Завчені зразки поведінки, переплетені з найважливішими інстинктами, змусили Баррента підняти зброю і націлити її собі в голову. Саме про це намагався попередити його робот-сповідальник, саме це бачила дівчина-мутантка. Колишній Баррент, запрограмований на абсолютне й бездумне підкорення, був готовий убити себе.
Новий Баррент, змужнілий на Омезі, опирався цьому сліпому бажанню. У нападі шизофренії Баррент схопився із Баррентом. Дві особистості змагалися за те, щоб оволодіти зброєю, тілом, свідомістю.
Променевик на кілька дюймів не дійшов до голови. Його дуло тремтіло. Потім омезький Баррент, Баррент-2, повільно відхилив зброю.
Та перемога була нетривкою. Тепер закриті уроки брали гору, втягуючи Баррента-2 в боротьбу за виживання проти невблаганного і спраглого смерті Баррента-1.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
Підсвідомі напучення вийшли назовні, і, пронизавши суб'єктивний час, обидва Барренти, й далі б'ючись між собою, дійшли до тих критичних точок у минулому, де чигала смерть, де життєва нитка найтонша, де загибель була неминуча. Баррент-2 знову переживав ці миті. Та цього разу небезпека посилювалася злоякісною половиною його особистості — вбивцею-донощиком Баррентом-1.
Баррент-2 стояв під сліпучими ліхтарями на поплямованому кров'ю піску Арени з мечем в руці. Настав час Омезьких Ігор. До нього наближався саунус — броньована рептилія з усміхненим і лихим обличчям Баррента-1. Баррент-2 відрубав почварі хвоста, і вона перетворилася на трьох трихомотред — лютих щурів з Баррентовими обличчями. Він убив двох, а третій посміхнувся й прокусив йому ліву руку до кістки. Він убив останнього і дивився, як пісок всмоктує кров Баррента-1...
Троє шарпаків сиділи, сміючись, на лаві, а дівчина простягала йому зброю. "Щасти тобі. Сподіваюся, ти знаєш, як ним користуватися". Баррент кивнув головою на знак подяки, перш ніж помітив, що перед ним не Мойра, а дівчина-мутантка, яка передбачила його загибель. Він вийшов на вулицю й зіткнувся з трьома Гаджі.
Двоє були незнайомці з привітними обличчями. Третій, Баррент-1, швидко зробив крок уперед і прицілився. Баррент-2 кинувся на землю, водночас натискаючи на гачок незнайомої зброї. Він відчув, як та здригнулася в його руці, й побачив, що голова та плечі Гаджі Баррента стали обвуглюватися й розпадатися. Ще раз прицілитися Баррент-2 не встиг — пістолет вирвало йому з рук. Передсмертний постріл Баррента-1 влучив у ствол.
Він відчайдушне метнувся до зброї і, перекочуючись до неї, помітив, що в нього цілиться другий Гаджі — теж з обличчям Баррента-1. Він застрелив і цього. Перемагаючи біль у прокушеній трихомотредою руці, він обернувся до третього Баррента-1. Рука вже майже не слухалася його, але Баррент-2 примусив себе вистрілити ще раз...
"Ти граєш у їхню гру,— говорив собі Баррент-2.— Ти виснажиш себе, а потім загинеш. Треба перебороти їх, вирватися з цього стану, адже все це існує лише в твоїй уяві..."
Але думати було ніколи. Він знову опинився у великій округлій мурованій кімнаті в підземеллі Департаменту Юстиції. Починався "суд Божий". До нього котилася блискуча чорна машина у формі півкулі, майже чотири фути заввишки. У спалахах червоних, зелених і бурштинових він упізнав ненависне обличчя Баррента-1.
Тепер його ворог прибрав свого остаточного вигляду — незмінної свідомості робота,— такої ж фальшивої, як і наркотичні сни про Землю. Механічний Баррент-1 випустив тонку мацавку з мигтючим білим вогником на кінці; раптом мацавка втяглась, а натомість вистромилася колінчаста рука, що завершувалася лезом. Баррент-2 нахилився й почув, як лезо скреготнуло по камінню.
"Ти помиляєшся,— говорив собі Баррент-2.— Це не машина, і ти не на Омезі. Ти змагаєшся зі своєю половиною, це — смертельна ілюзія".
Але він не міг повірити в таке. Механічний Баррент знову наступав на нього, металевий панцир лиснів від зеленої речовини, в якій Баррент-2 враз упізнав контактну отруту. Він кинувся бігти, намагаючись уникнути фатального доторку.
"Він не фатальний",— переконував він себе.
Нейтралізатор омив металеву поверхню від отрути. Машина спробувала буцнути його. Баррент хотів відштовхнути її, але машина вдарила його із страшною силою, і Баррент відчув, як у нього хруснули ребра.
"Це все примари! Ти доведеш себе до смерті! Ти ж не на Омезі! Ти на Землі, в своєму власному домі, дивишся в дзеркало!"
Але біль був справжній, він відчув, як важка ключка розтрощила йому плече. Баррент поточився.
Його охопив жах — не перед смертю взагалі, але перед смертю занадто скорою, адже він не встиг попередити омежців про головну небезпеку, що крилася в їхній свідомості. Ніхто, крім нього, не зможе застерегти їх від катастрофи, яка уразить кожного, хто пригадає все про Землю. Ще ніхто до нього не пережив такого відкриття. Якби йому вдалося вижити, то можна було б виробити запобіжні заходи.
Баррент звівся на ноги. Від самого дитинства його привчали до відповідальності перед суспільством, і тепер це стало в пригоді. Він не міг дозволити собі померти, коли його знання так потрібні на Омезі.
"Це несправжня машина".
Він раз по раз повторював ці слова, а машина, набираючи швидкості, мчала на нього від протилежної стіни кімнати. Він змусив себе глянути на машину, побачити спокійні монотонні уроки в класі, де в його свідомості створювали цю потвору.
"Це несправжня машина".
Він повірив, і вдарив кулаком в ненависне обличчя, що відбивалось на металі. На мить його приголомшив біль, і Баррент знепритомнів. Коли він повернувся до тями, то побачив що перебуває в своєму домі на Землі. Рука та плече боліли, а кілька ребер, здається, були зламані. На лівій руці були сліді від укусу трихомотреди.