Карл був вдячний їм і за те, що далі в дорозі вони не робили ніяких зауваг щодо грошей, так що якийсь час він навіть розмірковував, а чи не зізнатися їм про все своє майно, та все-таки відмовився від цього, позаяк не випало відповідної нагоди. Надвечір вони дійшли до якоїсь радше сільської, плодючішої місцевости. Навкруги виднілися безмежні поля, що простеляли свою першу зелень на лагідні пагорби, заможні маєтки стояли вздовж вулиці, і можна було годинами йти між позолочених ґрат садових огорож, декілька разів вони перетинали неквапну течію тієї самої ріки й багато разів чули, як над ними, на високих розколисаних віядуках гуркотять потяги.
За рівним пругом далеких лісів якраз сідало сонце, коли вони кинулися в траву на якомусь горбку посеред невеличкої групки дерев, аби відпочити від напруги. Делямарш із Робінсоном лежали, що є сили випростовуючи руки й ноги, Карл сидів рівно і дивився на дорогу декілька метрів нижче, котрою, як і за дня, знову й знов мчали один повз одного автомобілі, так ніби їх знай посилали звідкись ізвіддаля, а десь в іншій далечіні очікували в тих самих кількостях. Від самісінького ранку Карл не бачив, щоби бодай один автомобіль зупинявся, хоч один пасажир висідав.
Робінсон запропонував провести ніч отут, бо всі вже досить натомлені, а вранці можна тим скорше рушити далі, та й, зрештою, перед настанням темряви годі вже знайти дешевший і краще розташований нічліг. Делямарш погодився, і тільки Карл почувався зобов'язаний зауважити, що в нього досить грошей для всіх на ночівлю навіть у готелі. Делямарш сказав, що гроші їм іще знадобляться, хай він їх як слід прибереже. Делямарш аніскілечки не приховував, що вони вже розраховують на Карлові гроші. Позаяк його першу пропозицію прийняли, Робінсон заявив далі, що тепер, перед сном, аби підкріпитися на завтра, варто було б і чогось поживного з'їсти, і комусь доведеться піти по їжу для всіх до готелю, що вже світився зовсім при дорозі написом "Готель Окциденталь". Як наймолодший, а також тому, що ніхто більше не зголошувався, Карл не вагався запропонувати свої послуги й рушив, діставши замовлення на сало, хліб і пиво, в бік готелю.
Поблизу мусило бути якесь велике місто, бо вже першу-таки залу готелю, куди увійшов Карл, переповнювала галаслива юрма, а попри буфет, що тягнувся під повздовжньою і двома бічними стінами, безперервно бігали безліч кельнерів у білих фартушках, і все одно їм ніяк не вдавалося задовольнити нетерплячих гостей, бо знову й знов у різних місцях чулися прокльони і гупання кулаком по столу. На Карла ніхто не зважав; зрештою, в самій залі й не було обслуги, гості, що сиділи за крихітними столиками, які зникали вже між трьома сусідами, самі собі приносили все з буфету. На всіх столах стояло по великій пляшці з олією, оцтом чи чимось подібним, і всі страви, принесені з буфету, поливали, перед тим як узятися за них, із цієї пляшки. Коли ж Карл просто захотів дістатися до буфету, де допіру, особливо при великому замовленні, справжні труднощі правдоподібно тільки починалися, йому довелося проштовхуватися між численними столами, що, зрозуміло, при всій обережності ніяк не можна було зробити, не потурбувавши відвідувачів, які, втім, сприймали все геть незворушно, навіть якщо один відвідувач і штовхнув раз Карла на столик, та й так, що той мало не перевернувся. Хоч він і попросив вибачення, але його, вочевидь, не зрозуміли, та й він, зрештою, не зрозумів нічогісінько з того, що йому кричали.
При буфеті він ледве знайшов малесеньке вільне містечко, вигляд звідки йому тривалий час заступали сперті лікті сусідів. Скидалося на те, що тут узагалі панує звичай спиратися ліктями на стіл, а кулаки притискати до скронь; Карлові мимоволі пригадалося, як ненавидів професор латини, д-р Крумпаль саме цю позу і як він завжди нишком, зненацька підкрадався, аби за допомогою лінійки, що невідомо звідки вигулькувала, одним ривком боляче змести лікті з парти.
Карл стояв, щільно притиснений до буфету, бо щойно він став у чергу, як позаду нього тут-таки встановили новий стіл, і один із відвідувачів, що саме вже вмощувалися, зачіпав, ледь відкидаючись у розмові, своїм великим капелюхом Карлові спину. І при всьому цьому була така мала надія дістати щось від кельнерів, навіть коли обидва незграбні відвідувачі вдоволено пішли собі геть. Декілька разів Карл, перехилившись через увесь стіл, хапав кельнера за фартух, але той завжди виривався з перекошеним обличчям. Втримати не вдавалося жодного, вони все бігали й бігали. Якби принаймні поблизу Карла було щось відповідного з їжі чи питва, він узяв би, запитав про ціну, поклав гроші та з радістю пішов би. Та якраз перед ним стояли самі тільки полумиски з якоюсь схожою на оселедець рибою, чорна луска якої на краях виблискувала золотом. Вона могла виявитися дуже дорогою, та й, мабуть, ніхто нею не наївся би. Крім того, можна було досягти ще невеличкі бочівочки з ромом, але Карл не хотів нести ром своїм побратимам, бо вони й так уже, як здавалося, при кожній нагоді зизять за міцним алкоголем, а він не бажав їх у цьому ще додатково підтримувати.
Тож Карлові не залишалося нічого, як пошукати собі якогось іншого місця, починаючи все знову від самого початку. Проте збігло вже чимало часу. Годинник на протилежному кінці зали, стрілку якого, навіть пильно приглянувшись, ледве вдавалося розгледіти крізь дим, показував уже по дев'ятій. Та в інших місцях при буфеті тиснява була іще більша, ніж на недавньому, трохи відлеглому місці. Окрім того, зала тим більше наповнювалася, що пізніше ставало. Крізь головні двері з голосним "Гелло" невпинно заходили нові відвідувачі. В деяких місцях відвідувачі нахабно звільняли буфет, вмощувалися на нього й пили одне до одного; то були найкращі місця, звідти було видно всю залу.
Карл хоч і продирався далі, але надію ще щось запопасти вже, щиро кажучи, втратив. Він докоряв собі, що, не знаючи місцевих звичаїв, зголосився піти по їжу. Його побратими вилають його і матимуть цілковиту рацію, ба ще, чого доброго, подумають, ніби він не приніс нічого, тільки аби заощадити гроші. Тепер він опинився в місці, де довкола на столах споживали гарячі м'ясні страви з гарною жовтою картоплею, і ніяк не міг збагнути, як це люди зуміли їх роздобути.