Не одержавши ніякої відповіди, говорив дальше:
— Мої панове, є вас тут чотирьох, що стараєтесь
0 руку моєї дочки; отже хто спіймає злодїя з діямантом —• слово чести даю, тому віддам дочку.
— Згода! кликнув Джеме Гільтон.
Я належу до виправи — сказав Фрідель. — Хто не хотїв би здобути такої нагороди? — додав із злобним .усміхом Панталяччі.
Алїса здрігнула ся з обуреня і сорому на слова батька
І ледви вспіла повздержати себе від плачу.
— Панно Веткінс — сказав до неї тихо Кипріян —— я взяв би дуже радо участь в виправі, однак чи позволите ви менї на се?
— Позволяю, разом із найщирійшим бажанєм успіху,, пане; Кипріян — відповіла Алїса.
— В такім случаю піду хочби на кінець світа! — кликнув Кипріян, звернувши ся до п. Веткінса.
— Ну, дожидають нас чималі труди — завважав Пан-таляччі — сей Матакіт скаже нам добре бігати. Він мабуть завтра опинить ся вже в Почфстромі і недалеких горах, заки ми вийдемо з дому.
— Хто перешкодить вам ще сьогодня виправитись в дорогу? — завважав Кипріян.
— Вам ніхто, якщо вам так спішить ся.
— Що торкаєть ся мене, так не думаю виправляти ся без доброго воза, припасу поживи, кільканайцяти буйволів і двох верхових коний. А се всьо знайдемо аж в Почфстромі.
Чи Ганнїбаль говорив серіозно, чи може бажав відлучити ся від инших, годї було знати.
Однак мав дещо рації; без транспортових звірят і поживи, булоб нерозумно запускати ся в північну сторону Ґріквелєнду.
Цїна воза і буйволів виносила принайменше вісім до десять тисяч франків; знав про се Кипріян, а в него було тільки всього чотири тисячі.
— Маю думку — кликнув нараз Тома Стіль — чому не маємо відбути тої виправи спільно; кошт значно зменшить ся; а ціль буде так само для кождого приступна.
— Се добре сказано — завважав Фрідель.
— І я годжу ся на се, — не вагаючись, сказав Кипріян.
— Добре — сказав останній Панталяччі — однак під услівєм, що можемо розлучити ся, на случай, колиб хто бажав собі спіймати Матакіта на свою руку.
— Згода і на се — відповів Гільтон. — Купуємо на спільний кошт віз, буйволи і поживу, а кождий може розлучити ся, якщо прийде рішуча хвиля.
— Колиж виправляєте ся, панове? — спитав Веткінс, якому ся виправа давала надїю відзискати діямант.
— Завтра омнїбусом. до Почфстрому — відповів Фрі-дель — иншого способу нема, щоби там дістатись.
— Пристаємо!
Підчас тієї розмови Алїса відвела на бік Кипріяна і спитала його, чи він справді' думає, що Матакіт є винуватий ?
— Панно Алїсо — відповів ,інжінєр — мушу признати ся, що усьо говорить проти нього, здасть ся менї однак, що і Італієць в тій справі відограє якусь ролю. Що се за лице лиходія! І такого чоловіка мати соперником! Так щож робити; добре, що буде можна його трохи пильнувати, гірше булоб, колиб починав на свою руку!
Незабаром уся чвірка попращала пана Веткінса і його дочку. Пращанє було коротке і щире. Позірна згода лучила тих соперників, які разом мали виправитись, а в душі один другого посилав до чорта. Вернувши домів, застав Кипріян на порозї сидячих Бардіка і Лї.
Бардік від часу принятя до служби, показував себе дуже прихильним для свого пана.
Коли їм Кипріян сказав про свою постанову, Бардік і Лї відозвали ся рівночасно:
— Візьміть нас, ми дуже прохаємо!
— Вас взяти, пощо?
— Щоби приготовляти вам каву і обід — відповів Бардік — удержувати білє в порядку — відозвав ся Лї. — І щоби берегти вас від злочинців — закінчили разом.
— Добре, візьму вас, коли так хочете — сказав Кипріян, тронутий їх привязанєм.
Слідуючого ранку удав ся Кипріян разом із своїми слугами до табору в Вендерґарт, щоби занята місце в омнібусі, який ішов до Почфстрому.
Минаючи ферму Веткінса, сплячу о тій порі, здавало ся йому, що ізза занавісів одного вікна доглянув стать дівчини, посилаючої йому останнє пращанє.
Крізь Трансва/іь.
В Почфстромі дізнали ся наші подорожні, що молодий Кафр, якого вигляд годив ся цілком з Матакітом, перейшов вчера через місто.
Вістку сю вважали вони доброю ворожбою, однак мета подорожі віддаляла ся від них, бо дізнали ся рівночасно, що Матакіт купив собі двоколісний візок, тягнений струсом, а звісно їм було, що се найскорійший і найвитре-валїйший запряг в Ґріквелєндї. Приспособленє струсів до уживаня їх до їзди є доволі' важке і другого такого запрягу в Почфстромі годї було дістати.
Супроти так догідних условии утечі Матакіта, належало не тратити нї хвилини часу і безпроволочно пустити ся в погоню.
Можна було також числити, що сила струса вичерпа-єть ся і Матакіт буде приневолений частїйше спочивати, а тоді' віддалене поміж ним а чотирма соперниками зменшить ся. Остаточно числили на спіймане його біля мети його подорожі.
Кипріян незабаром пересвідчив ся, що добре вчинив, забираючи з собою Лїя і Бардіка. Показало ся, що знане висшої математики дуже мало може йому придати ся в подорожі крізь степи, а ніяка книжкова наука не заступить досвіду такої дитини степу, якою був Бардік.
Джеме Гільтон заняв ся купном воза, буйволів і поживи для всіх; кождий з них, кромі сього, закупив рїчи потрібні для власного вжитку.
Кипріян вибирав на борзї коня і готовий вже був заплатити за трилїтного коня, якого вигляд подобав ся йому, коли Бардік потягнув його за рукав, питаючи пошепки:
— Хочете сього коня купити ?
— А так, є він найкращий і найдешевший, якого бачив я на торзі'.
— Не беріть його, сей кінь не видержить вісьмох днїв подорожі степом, бо вщ не "солений".
— Що? Не "солений"? Хочеш, щоб я купив вудженого коня?
— Нї, не "солений" значить, що він не перебув степової хороби.
— Ах так, якаж се хороба?
— Є се кашель разом з горячкою. Кінь, який раз перебув сю хоробу, вже її не дістане і легко його можна пізнати. Такого треба нам купити. — Кипріян послухав сеї ради і при помочі місцевого ветеринаря купив сивого коня, не дуже гарного на вигляд, однак витревалого, як його впевняли. Що був він "солений", се легко можна було пізнати по вистаючих ребрах і вилинялім хвості*. Називав ся він Темпляр.
Бардік був вдоволений з того купна. Він і Лї мали повозити буйволами, отже Кипріян не купував для них коний; дуже був з сього вдоволений, бо вже не богато* гроший полишило ся йому.