Віз він з собою шість куфрів, обіймаючих цілковиту хемічну лябораторію.
З причини, що до омнібусу не вільно було брати тягару, перевисшаючого 50 — мусїв Кипріян віддати свої цїнні клунки власникови запрягу буйволів, які з перед-потоповою повільністю мав доставити до місця їх призначення.
Почта, або радше омнібус, була се на чотирьох високих колесах спочиваюча проста, деревлянна буда, вкрита . полотном. Запряженими по парі кіньми, кермували дуже зручно два візники; один з них держав поводи, підчас коли другий довгим бамбусовим батогом, подібним до вудки, не тільки поганяв, але також помагав першому кермувати кіньми.
Дорога веде через Бофор, гарне місто, збудоване у підніжа гір Нювельд, крізь їхні' верхи до Вікторії, відтак крізь Капетавн, місто надії, положене над берегом ріки Оранж, до Кімберлї, а звідти вже тільки кілька миль дороги до головних діямантових піль.
Подорож крізь сумний, пустий фельд (поле) тріває від 8—10 днів. Краєвид представляє майже всюди понурий одноманітний вид; червонаві площини, групи сірих скель, нужденна, жовтава трава і на половину посохлі корчі, отеє і всьо. Нї сліду якої небудь культури або природної краси. Одинокі людські оселї, стрічані тут, є се в значнім віддаленю від себе лежачі ферми, яких властителі', одержавши від правительства концесію, зобовязали ся давати гостину подорожним.
Про вигоди на такій фермі не можна навіть мріяти. Не ма там ліжок для людий анї стаєн для коний. До вибору є тільки кілька пушок консерв, які мабуть відбули вже нераз подорож довкола світа, а властитель каже собі за них дорого платити.
Не ма там також припасів паші, візник отже пускає коні на рівнину, щоби самі гляділи собі поживи. Розходять ся бідні конята за пашою доволі' далеко, так, що богато часу треба відтак стратити, щоби їх відшукати і зібрати до дальшої дороги.
А як трясе отта стародавна тарадайка на тій дорозі'! Сидженєм служать прямо клунки подорожних, на яких довгими днями товче ся нещасний подорожний з кута в кут, як товчок в моздїрі.
Про спанє в часі' такої подорожі навіть не може бути мови.
Товаришами Кипріяна були ріжні представителї сього вандрівного населеня, напливаючого з усіх усюдів до місць, які недавно вславили ся покладами золота або діямантів. На перший плян висував ся кривий Неаполітанець, з чорним волосєм й проворним поглядом, Ганнїбаль Панталяччі. В кутку тихо сидів Жид португальський, Натан, торговельник діямантів.; третим був гірняк з Lan с as h і ге, Тома Стіль, дужий мужик з рудою бородою, який покинув копальні' вугля, щоби шукати щастя яко копач діямантів. Відтак Німець Фрідель, удаючий великого знатока дорогих камінів, хоч здасть ся, що не бачив досі' анї разу дія-манту в природнім стані', пятим подорожним був Американець, який з ніким, кромі своєї фляшки, не говорив і мабуть їхав в ті сторони, щоби завести шинок, де копачі більшу часть своєї добичі звикли пропивати. Прочу частину подорожник занимали: фармер з над берегів ріки Гард, Бур із Свобідного Оранського Союза, торговельник слоневої кости, двох піонерів з Трансвалю, вкінці' Китаєць Лї.
З початку ся ріжнородна криклива збиранина занимала Кипріяна, та не довго.
Симпатичним був Тома Стіль з своєю могутньою ста-тею та малий Китаєць. А Неаполітанець, з своїми акробатичними штуками і розбишацьким лицем збуджував в нїм відразу.
Найдурнїйшим жартом Панталяччія було причіплюване ріжних предметів,-як вязанок трави, костий, коровя-
2
чих хвостів, до довгої коси, яка Китайцеви після звичаю звисала на плечах.
Сей, не гніваючись цілком, відчіпляв непотрібні додатки, вдаючи, що тих жартів не'добачує.
Жовте його лице і скісні очі полишали ся відтак не ворухливими. Здавало ся також, що й слова не розуміє з сього, що в тім Ноєвім ковчегу говорило ся.
Ганнїбаль Панталяччі не переставав однак висказувати своїх дотинок, говорячи не конечно добре по анґлїйськи.
— Як вам здаєть ся — питав голосно свойого сусіда — чи жовта краска лиця сього Китайця не є случайно заразливою? Або: Якщоб були в мене тут ножиці, відтяв би я йому косу, а тоді* побачилиб ви, яке зробив би він смішне лице.
Більша частина товариства сміяла ся з тих дотепів, вкінци Кипріян, якого се гнівало, що з Китайця так глу-зовано, звернув увагу Панталяччія, що поступованє його є цілком не відповідне, на що сей був би без сумніву по простацьки відповів, колиб йому Стіль не був замкнув уст.
— Так, се не чесно глузувати з сього бідолахи, не розуміючого нашої мови, — сказав добряга Стіль, якого вже гризло сумлїнє, що сміяв ся з Китайця разом з иншими. Діло на тому покінчило ся і Китайцеви дали спокій.
Незабаром однак здивував Кипріяна іронічний погляд, який кинув на нього Лї. Задумавшись, прийшов до висновку, що Китаєць розуміє по анґлїйськи, тільки скриваєть ся з тим.
Даремною однак показала ся проба навязаня з ним розмови. Лї остав німим й байдужним.
Загадочний сей чоловік займав Кипріяна що раз більше, як кожда загадка, якої не можемо розвязати. В наслідок того часто задержував свій погляд на оттому жовтому плоскому лицї, тонких устах, ізза яких ясніли два ряди білих зубів, на короткім носї і скісних очац, все схилених до долу, немов би для закритя злобного погляду.
Скільки років міг мати Лї?
Пятьнайцять, чи шістьдесять? Важко було сказати. Чорне волося, живий погляд і блискучі зуби казали дога-дувати ся молодця, однак перечили тому морщини, . вкриваючі його чоло і лице. Стать мала, нужденна, помимо живих рухів, нагадувала старця.
Чи бідний був, чи богатийРЗнов загадка.
Мав на собі споднї з сірого полотна, жовтий шовковий кафтан, шапку плетену з шнурків, білі пончохи і повстяні пантофлі'. Одїж ся могла служити як і мандаринови першої кляси, так і простому мужикови. Клунки його складали ся з червоного деревлянного куферка, на якому червоною краскою були виписані слова:
H. LÎ.
from Canton to the Саре, с. є. Г. Лї з Кантона в дорозі' до Капштату.
До сього Китаєць визначав ся незвичайною чистотою, не курив, пив тільки воду і голив собі голову на кождому перестанку.
Більше не міг Кипріян про нього дізнати ся, дав отже спокій оттій живій загадці*. В той спосіб минав нашим подо-рожним день за днем і миля за милею дороги.. Конї йшли скоро, то знов звільняли бігу, однак що раз близше були мети і одного дня прибули до Гопе-тавн. Ще один пере-станок й доїхали до Кімберлї. Недалеко за містом вказали ся на краю овида деревлянні хатки, був се Ню-Руш.