Ці нові доктрини повстали частково через накопичення історичного знання і зростання історичного глузду, які заледве існували до дев'ятнадцятого сторіччя. Цей циклічний рух історії зараз був чітко зрозумілий, або здавався що був таким; а якщо він був зрозумілий, тоді він був змінюваний. Але принциповою, головною прихованою причиною було те, як тільки розпочалося двадцяте сторіччя, що людська рівність стала технічно можливою. Це все ще було правдою, що люди не були рівними у своїх природних талантах і коло обов'язків було розподілено таким чином, що давало перевагу одним особистостям над іншими; але вже більше не було жодної потреби у класових розмежуваннях або у великих відмінностях у добробуті. У найдавніші часи, класове розмежування було не лише неминучим, а й бажаним. Нерівність була даною відповідною ціною цивілізації. З розвитком механічного машинного виробництва, хай там як, цей стан справ змінився. Навіть якщо все це ще було необхідно для людських істот виконувати різні види роботи, то більше не було необхідним для них жити на різних соціальних або економічних рівнях. Внаслідок цього, з точки зору цих нових груп які мали на меті захопити владу, людська рівність вже не була більше тим ідеалом за який варто боротися, але небезпекою яку треба відвернути. У більш примітивних ерах, коли просте і мирне суспільство було практично неможливим, було цілком легко вірити у це. Та ідея земного вирію у якому люди могли б жити усі разом у стані братерства, без законів і без жорстокої і виснажливої праці, була впольована людською уявою на тисячі років. І це бачення безсумнівно утримувалося навіть тими групами які фактично мали зиск від кожної історичної зміни. Ці спадкоємці Французької, Англійської та Американської революцій частково вірили у свої власні вислови щодо прав людини, свободи слова, рівності перед законом, і тому подібне, і навіть дозволяли своєму проводу і своїй поведінці бути під їх впливом до певної міри. Але до четвертого десятиріччя двадцятого сторіччя усі ті потоки політичної думки були авторитарними. Той земний вирій був зганьблений точнісінько у ту саму мить коли він став усвідомленим та здійсненим. Кожна нова політична теорія, байдуже яку саме назву вона собі обирала, вела назад до ієрархії та жорсткої регламентації життя. А для загального зміцнення світогляду, що встановився біля приблизно 1930, загально усталені практики від яких вже дуже давно відмовилися, у деяких випадках вони не використовувалися вже сотні років – тюремне ув'язнення без суду, використання військовополонених як рабів, публічні страти, тортури задля вичавлення зізнань,використання заручників і депортації цілих народів – не лише стали звичайними і загальнопоширеними знову, але й дозволялися і навіть захищалися тими людьми які вважали себе цивілізованими,освіченими і прогресивними.
Це сталося лише після десятиріччя національних війн, громадянських війн, революцій і контрреволюцій в усіх частинах світу коли Інгсоц та його конкуренти вибилися у повноцінно працюючі політичні теорії. Але вони мали передвісників у вигляді окремих систем, що їх загалом називають тоталітарними, які з'явилися на початку цього сторіччя, і ті головні обриси цього світу які могли б з'явитися з цього пануючого хаосу вже давно були очевидними. Який штиб людей буде контролювати цей світ так само було очевидним. Ця нова аристократія була створена переважним чином з бюрократів, науковців, техніків, профспілкових організаторів, рекламних експертів, соціологів, вчителів, журналістів та професійних політиків. Ці люди, чиї витоки лежали у штатному середньому класі та у вищому щаблі робочого класу, були сформовані та зібрані разом за допомогою того пустинного і безплідного світу промислової монополії та централізованого керівництва. Порівнюючи з їх колегами у минулі віки, вони були менш зажерливими, менш спокушені розкошами, більш зголоднілими за чистою владою, і, крім того, більш свідомі того що вони роблять і більш зосередженні на нищенні опозиційної протидії. Ця остання відмінність була кардинальною. За допомогою порівняння з тим що існує сьогодні, усі тиранії минулого були нерішучими і невправними. Ці правлячі групи завжди були інфіковані у якійсь мірі ліберальними ідеями, і були сповнені скрізь недоробками та хвостами, звертали увагу лише на поверхову фізичну дію і були незацікавлені у тому що думають їх піддані. Навіть Католицька Церква Середньовіччя була терпимою згідно сучасних стандартів. Частково причиною цього було те,що у минулому жоден уряд не мав тієї сили утримувати своїх громадян під постійним спостереженням. Винахід друку, хай там як, зробив набагато легшим маніпулювання громадською думкою,а кіно та радіо значно посприяли просуванню цього процесу далі. З розвитком телебачення, і тим технічним поступом який зробив можливим отримання та передачу одночасно на тому самому приладі, особисте життя добігло кінця. Кожен громадянин, або принаймні кожен громадянин достатньо важливий аби варто було вести нагляд за ним, може бути утриманий цілодобово під невсипущим оком поліції та невмовкаючим голосом офіційної пропаганди, із закритими геть усіма іншими каналами спілкування. Ця можливість нав'язування не лише цілковитої покори до волі Держави, але й цілковитої однаковості думок і переконань геть усім підданим, зараз існує уперше.
Опісля того революційного періоду п'ятдесятих та шістдесятих, суспільство перегрупувало себе, як і завжди, у Високих, Середніх та Низьких. Але ця нова група Високих, на відміну від усіх своїх попередників, не діяла за інстинктом але добре знала що потрібно аби захистити і гарантувати своє положення. Це дуже давно було усвідомлено, що тою єдиною найбезпечнішою основою для олігархії є колективізм. Добробут та привілеї легше за все захистити коли вони ними володіють спільно. Це так зване "скасування приватної власності" яке мало місце у середині цього сторіччя означало, насправді, концентрацію власності у набагато меншій кількості рук ніж це було раніше: але з тією різницею, що ці нові власники були групою замість маси особистостей. Особисто, жоден член Партії не володів цілковито нічим,за виключенням дрібних і незначних пожиток. Колективно, Партія володіла геть усім у Океанії, тому що вона контролювала геть усе, і розпоряджалася цими здобутками так як тільки їй цього заманеться. Упродовж років слідом за Революцією вона була здатна ступити до цього керівного положення майже не зустрівши опору, оскільки увесь цей процес було зображено як акт колективізації. Він завжди подавався так ніби якщо капіталістичний клас позбавити права власності, то відразу ж повинен настати Соціалізм : і безсумнівно капіталісти були позбавлені права власності. Заводи, шахти, земля, будинки, транспорт – геть усе було забрано у них: і відтоді усі ці речі вже більше не були приватною власністю, з цього слідувало, що вони повинні бути громадською власністю. Інгсоц, який виріс з раннього Соціалістичного руху та успадкував його фразеологію, фактично виконав і довершив цей головний пункт з Соціалістичної програми; з тим результатом, передбачуваним і задуманим завчасно, що економічна нерівність була зроблена постійно необоротною.