"Приберіть ці шматки," – різко сказав він.
Якийсь чоловік скукожився у покорі. Той акцент кокні зник; Вінстон зненацька усвідомив чий голос він чув декілька хвилин тому з телезахисту. Містер Чаррингтон все ще носив свій старий оксамитовий жакет, але його волосся, яке було майже сивим, перетворилося на чорне. Також він не носив своїх окулярів. Він обдарував Вінстона єдиним гострим поглядом, так наче засвідчуючи його особистість, а потім вже більше не приділяв йому жодної уваги. Він був все ще упізнаваним, але він вже не був тою самою людиною. Його тіло випрямилося, і здавалося стало більшим. Його обличчя перенесло лише крихітні зміни, що незважаючи на це завдали цілковитого та суцільного перетворення. Чорні брови були вже менш густими, зморшки зникли, цілі риси обличчя здавалося було замінено; навіть ніс здавався коротшим. Це було холодне, у стані бойової готовності обличчя чоловіка приблизно тридцяти п'яти років. Вінстону спало на думку що це перший раз у його житті він дивиться, з твердим знанням, на члена Поліції Думок.
Частина третя
Глава 1
Він не знав де він знаходився. Ймовірніше за все він був у Міністерстві Любові, але не існувало жодного способу засвідчити це напевно. Він був у високостельній, без вікон камері зі стінами,що виблискували білою порцеляною. Приховані лампи наповнювали її холодним світлом, і там був низький, рівномірно дзижчачий звук який, як він припускав, має якесь відношення до системи постачання повітря. Лавка, або полиця, достатньо широка лише для того аби всидіти на ній, тягнулася вздовж стіни і переривалася лише дверима,а в протилежному боці від цих дверей був унітаз без дерев'яного сідала. Там було чотири телезахиста, по одному на кожній стіні.
Він відчував глухий, ниючий біль у своєму череві. Він відчував це з того самого часу як вони пов'язали його, жбурнули у той критий фургон та відвезли геть.Але він також відчував і голод – роздираючий, хворобливий голод. Це могло бути і двадцять чотири години відтоді як він востаннє їв, а могло бути і тридцять шість. Він все ще не знав, можливо й ніколи не зможе дізнатися, чи був ранок або вечір коли вони арештували його. Відтоді як його арештували, його не годували.
Він сидів так спокійно і нерухомо, як тільки міг, на цій вузькій лавці, схрестивши свої руки на колінах. Він вже навчився сидіти спокійно і нерухомо. Якщо ж ти робив неочікуваний рух вони горлали на тебе з телезахисту.Але та палка, пристрасна туга за їжею зростала у ньому. Тим на що він найбільше,найдовше очікував і сподівався,найбільше з поміж всього, була звичайна скибочка хлібу. Він мав здогад про те, що у кишенях його спецодягу має бути декілька хлібних крихт. Це навіть було можливим – він думав так оскільки щось час від часу здавалося лоскотало його стегно – що там може бути відчутних розмірів шмат скоринки. Зрештою ця спокуса з'ясувати переборола його страх; він прослизнув долонею у свою кишеню.
"Сміт!" – прогорлав голос з телезахисту. "6079 Сміт В.! Руки геть з кишень у цій камері!"
Він знову всівся спокійно та нерухомо, схрестивши свої руки на колінах. Перед тим як його доставили сюди, він був відвезений у інше місце яке певно було звичайною в'язницею або місцем тимчасового попереднього затримання, що використовувалося патрульними. Він не знав як довго він був там; декілька годин у будь-якому випадку; без жодного годинника і без денного світла було дуже важко достеменно визначити час. Це було галасливе, до дідька смердюче місце. Вони кинули його до камери подібної до тої у якій він знаходився зараз, але мерзенно брудної та постійно заюрмленої десятьма або ж п'ятнадцятьма чоловіками. Переважна більшість з них були звичайними кримінальниками, але там було й декілька політичних в'язнів серед них. Він сидів тихесенько навпроти стіни, затиснений брудними тілами, занадто поглинений страхом і тим болем у його череві аби приділяти багато уваги до свого оточення, але все ще зауважуючи цю разючу відмінність у манері поведінки в'язнів Партії та решти. В'язні Партії були завжди мовчазні та нажахані, але ті звичайні кримінальники здавалося зовсім не переймалися ані до кого, ані до чого. Вони горлали образи і прокльони охоронцям, люто та несамовито відбивалися коли вилучалися їх пожитки, писали непристойні слова на підлозі, їли контрабандну їжу яку вони діставали з таємничих схованок у їх одягу, і навіть перекрикували телезахист коли він намагався відновити порядок. З іншого боку деякі з них здавалося були у гарних відносинах з охоронцями, зверталися до них за їх прізвиськами, і намагалися виканючити сигарети крізь оглядову шпарину у дверях. Ця охорона, також, обходилася з цими звичайними кримінальниками з певною поблажливістю, навіть тоді коли вони поводилися з ними брутально. Там було багато розмов про табори примусової праці до яких більшість з цих в'язнів очікувала бути відправленою. Усе було "як слід" у цих таборах, підсумував він, допоки ти маєш гарні зв'язки і знаєш усі ці мотузочки. Там були хабарництво, фаворитизм, та здирництво усіх мастей, там були гомосексуалізм та проституція, там був навіть заборонений алкоголь вигнаний з картоплі. Довірче ставлення та виборчі посади надавалися лише цим звичайним кримінальникам, особливо членам банд та вбивцям, які формували певного роду аристократію. Уся брудна робота виконувалася політичними в'язнями.
Там була постійна циркуляція в'язнів усіх родів та видів: торговців наркотиками, крадіїв,бандитів, спекулянтів, п'яних дебоширів, проституток. Деякі з цих п'яних дебоширів були настільки лютими і шаленими, що іншим в'язням доводилося об'єднуватися аби стримувати їх. Катастрофічно величезна жінка-руїна, віком приблизно шістдесяти років, з величезними безладно кульбітуючими цицьками та густими пасмами сивого волосся які розтріпалися під час її боротьби, була внесена всередину, відбиваючись та горлаючи, чотирма охоронцями, які тримали її кожен зі свого боку. Вони вирвали геть чоботи якими вона намагалася вдарити їх та вивалили її,наче купу сміття, прямісінько на коліна Вінстону, майже зламавши йому його стегнові кістки. Ця жінка звела себе у вертикальне положення та супроводила їх до виходу лементуючим вигуком "Йоб... виродки!" Потім, зауваживши що вона сидить на чомусь нерівному, вона зісковзнула з Вінстонових колін на лавку.