О'Брайєн не дав прямої відповіді. Коли він промовляв то це було у тій манері шкільного наставника до якої він іноді вдавався. Він задумливо дивився вдалечінь, так наче він звертався до якоїсь аудиторії десь поза спиною Вінстона.
"Сам по собі," – казав він – "біль є не завжди достатнім. При цьому були випадки коли людська істота могла вистояти супроти болю, навіть на межі смерті. Але для кожного при цьому є щось нестерпне – щось що не може бути розрахованим або очікуваним. Хоробрість та боягузтво до цього не причетні. Якщо ти падаєш з височини то це не є боягузтвом вхопитися за мотузку. Якщо ти виринаєш з водних глибин то це не є боягузтвом сповнити свої легені повітрям. Це лише інстинкт який не може бути здоланим. Це те саме, що й з пацюками. Для тебе, вони є нестерпними. Вони є формою тиску супроти якої ти не в змозі вистояти, навіть якщо ти дуже сильно забажаєш цього. Ти зробиш те,що вимагається від тебе."
"Але що це, що це?Як я можу це зробити якщо я не знаю що це?"
О'Брайєн підняв клітку та переніс її на ближній столик. Він поставив її дуже обережно на це зелене сукно. Вінстон міг чути той вереск крові у своїх власних вухах. Він мав таке відчуття ніби сидів у цілковитій самотності. Ніби він був посеред величезної порожньої рівнини, вщент пласкої пустелі просоченої наскрізь сонячним світлом, крізь яку усі звуки доходять до нього з неосяжної відстані. Зараз ця клітка з пацюками перебувала менш ніж у двох метрах від нього. Це були величезні пацюки. Вони перебували саме у тому віці коли пацюча морда стає каламутно тупою та лютою, а їх хутро коричневим замість сірого.
"Пацюк," – сказав О'Брайєн, все ще звертаючись до своєї невидимої аудиторії, — "незважаючи на те що він належить до гризунів,є м'ясоїдним. І ти добре усвідомлюєш це. Ти певно чув про усі ті речі які трапляються у злиденних кварталах цього міста. На деяких вулицях жінка не насмілюється лишити свого малюка на самоті у своїй же домівці, навіть на п'ять хвилин. Тому що ці пацюки обов'язково нападуть на нього. А за досить невеликий проміжок часу вони обдеруть його до кісток. Вони також нападають на хворих або помираючих людей. Вони виказують дивовижну кмітливість у розумінні того коли ж людська істота є найбезпораднішою."
Пролунав вибух пронизливого лементу з клітки. Він здавалося досягав до Вінстона з дуже далекої відстані. Ці пацюки билися; вони намагалися дістатися один до одного крізь перетинку клітки. Він чув також глибокий стогін відчаю. І це, також, здавалося долинало ззовні з поза власне нього.
О'Брайєн підняв цю клітку,і,оскільки він вчинив так, натиснув щось у ній. Пролунало різке клацання. Вінстон зробив шалено бурхливу спробу відірвати і звільнити себе від цього стільця. Це було безнадійно; кожна частина нього, навіть його голова, були закріплені нерухомо і наглухо. О'Брайєн присунув цю клітку ближче. Вона була менш ніж у метрі від обличчя Вінстона.
"Я вже натиснув цей перший важіль," – сказав О'Брайєн – "Ти ж розумієш усю цю будову даної клітки. Цю маску буде щільно припасовано на твою голову, не лишаючи жоднісінького виходу або шпаринки. Коли я натисну цей другий важіль оці двері даної клітки навстіж відкриються. Ці голоднющі тварюки вистрелять звідси наче кулі. Чи ти коли-небудь бачив як пацюк стрибає крізь простір? Вони стрибнуть на твоє обличчя і увіп'ються прямісінько в нього. Іноді вони спершу впиваються в очі. Іноді вони прогризають щоки і вижирають язик."
Ця клітка ставала все ближче; ще трохи і буде впритул. Вінстон почув послідовні, один за одним, пронизливі волання які з'являлися у буття у просторі навколо його голови. Але він шалено і несамовито боровся супроти власної паніки. Думати, думати, навіть якщо лишилося лише півсекунди – думати було єдиною надією. Зненацька цей мерзенно смердючий, цвілий присмак цих тварюк щосили влупив по його ніздрях. При цьому відбувся брутально-судомний приступ нудоти всередині нього, і він майже втратив свідомість. Геть усе стало чорним. І на мить він став божевільним, наче волаюча тварина. Проте він виринув з цієї пітьми жадібно вхопившись за ідею. При цьому був єдиний і лише єдиний спосіб врятувати себе. Він повинен поставити іншу людську істоту, ТІЛО іншої людської істоти, між собою та цими пацюками.
Обрис цієї маски був достатньо великим тепер аби поглинути бачення будь-чого іншого. Ці дротяні двері були лише у двійко п'ядей від його обличчя. Ці пацюки знали що відбудеться зараз. Один з них стрибав догори та вниз, інший, старий лускатий ветеран усіх клоак, стояв, поклавши свої рожеві лапи на грати, і з шаленою люттю вдихав повітря. Вінстон міг бачити його вуса та жовті зуби. Знову ця суцільно безпросвітна паніка міцно охопила його. Він був сліпий, безпорадний, безглуздий.
"Це було часто вживаним і широко розповсюдженим покаранням у Китайській Імперії," – сказав О'Брайєн так само повчально як і завжди.
Ця маска майже огорнула його обличчя. Її дріт злегка торкався його щоки. А потім – ні, це було не звільнення, лише надія, крихітний уламочок надії. Занадто пізно, можливо занадто пізно. Але він зненацька зрозумів що у всьому цьому світі була лише ОДНА ЄДИНА особа на яку він міг перенести своє покарання – ОДНЕ ЄДИНЕ тіло яке він міг всунути між собою та цими пацюками. І він горлав несамовито, ще й ще.
"Зробіть це з Джулією!Зробіть це з Джулією!Не зі мною!З Джулією!Мені байдуже що ви зробите з нею. Розірвіть їй обличчя вщент, обдеріть її до кісток. Не мене!Джулію!Не мене!"
Він падав спиною вниз, у бездонну безодню, геть від пацюків. Він був все ще прив'язаним до стільця, але він падав крізь підлогу, крізь стіни цього будинку, крізь землю, крізь океани, крізь атмосферу, у відкритий космос, у прірви поміж зірками – завжди геть, геть, геть від цих пацюків. Він був на відстані багатьох світлових років, але О'Брайєн все ще стояв поруч із ним. Він все ще відчував той холодний доторк дроту на своїй щоці. Але крізь цю пітьму що огортала його він чув інше металеве клацання, і знав що двері цієї клітки клацнули закриваючись, а не відкриваючись.
Глава 6
Каштанове Дерево було майже порожнім. Промінець сонячного світла хилився крізь вікно падаючи на щільно вкриті пилом поверхні столів. Це була та сама самотня п'ятнадцята година. Олов'яна музика цівкотіла з телезахистів.