Глава восьма
БУХТА ВІТО
Атлантичний океан! Неозора, величезна водна рівнина, що розкинулася на двадцять п'ять мільйонів квадратних миль! Уздовж вона простяглася на дев'ять тисяч миль, ушир — у середньому на дві тисячі сімсот миль! Море, таке значне, але майже не звідане в стародавні часи, за винятком хіба карфагенян, цих голландців давнього світу, що об'їздили під час своїх торговельних мандрів західні береги Європи й Африки! Океан, узбережжя якого з їхніми затоками охоплює величезний периметр! Водойма, у яку несуть свої води найбільші у світі ріки: св. Лаврентія, Міссісіпі, Амазонка, Ла-Плата, Оріноко, Нігер, Сенегал, Ельба, Луара, Рейн, котрі зрошують країни найбільш цивілізовані і найбільш дикі! Велична водна гладінь! Від краю до краю борознять ці води кораблі всіх країн, під прапорами всіх націй світу, і охороняють їх два грізних стражі, що завжди вселяли страх мореплавцям — мис Горн і мис Бур(1)!
(1) Мис Доброї Надії.
"Наутилус" перетинав своїм водорізом води Атлантики, пройшовши за три з половиною місяці близько десяти тисяч льє! Образно кажучи, вій пройшов відстань більшу, ніж довжина шляху навколо земної кулі, якщо перетнути її по екватору! Куди ми тримаємо шлях? Що обіцяє нам майбутнє?
Проминувши Гібралтарську протоку, "Наутилус" узяв курс у відкрите море. Він знову сплив на поверхню вод, і наші щоденні прогулянки по палубі відновилися.
Я тут же пішов нагору освіжитися; услід за мною йгашли Нед Ленд і Консель. У дванадцятьох милях від нас вималювався неясно мис св. Віицеита, що утворює півдешю-західний край Піренейського півострова. Подув досить міцний південний вітер. Море стало бурхливим і непривітним. Починалася бічна хитавиця. "Наутилус" ішов, перевалюючись з хвилі на хвилю. Палубу захльостувало водою, обдаючи нас солоними бризками і піною. Ми поспішили спуститися в трюм, устипіувши все-таки подихати свіжим повітрям.
Я пішов у свою каюту. Консель направився до себе; але канадець, чимось заклопотаний, пішов за мною. Наш надшвидкісний рейс через Середземне море порушив усі плани Неда Ленда, і він не приховував свого засмучення.
[243]Як тільки двері каюти зачинилися за нами, вій сів і мовчки подивився на мене.
— Друже Неде, — сказав я, — розумію вас! Але ви ні в чому не можете собі дорікнути. "Наутилус" розвинув таку скажену швидкість, що годі й думати було про втечу!
Нед Лепд мовчав. Його щільно стиснуті губи, насуплені брови говорили, що він одержимий одпою-єдииою думкою.
— Послухайте, Неде, — продовжував я, — впадати у відчай ще рано. Ми йдемо уздовж берегів Португалії, поблизу Франції й Англії, де легко знайти притулок. От якби "Наутилус" по виході з Гібралтарської протоки взяв курс на південь, прямуючи в пустельні води, які не омивають береги материків, я поділяв би вашу тривогу. Але ми знаємо, що капітан Немо не уникає європейських морів. А раз так, я не сумніваюся, що через кілька днів умови складуться більш сприятливо, і тоді...
Ще пильніше подивився на мене Нед Ленд і, нарешті розліпивши губи, сказав:
— Нині ж увечері.
Я підхопився иа ноги. Зізнаюся, подібна пропозиція була для мене несподіванкою. Я хотів відповісти канадцю, але не знаходив слів.
— Ми умовилися чекати зручного випадку, — продовжував Нед Ленд. — Нагода не заставить себе чекати. Сьогодні ввечері ми будемо в кількох милях від іспанського берега. Ніч темна. Вітер з моря. Ви дали слово, пане Аронаксе, я розраховую на вас.
Я мовчав. Канадець підвівся і підійшов до мене.
— Сьогодні о дев'ятій годині! — сказав він. — Консель попереджений. Капітан замкнеться на той час у своїй каюті і, мабуть, ляже спати. Люди з команди, матроси, механіки не побачать нас. Ми з Коиселем проберемося до середнього трапа. Ви, пане Аронаксе, побудьте в бібліотеці, у двох кроках від нас, поки я не дам сигналу. Весла, щогла і вітрило в шлюпці. Я заніс туди дещо з провізії. Дістав і англійський ключ, щоб відгвинтити гайки болтів, на яких, прикріплена шлюпка. Усе готово! Отже, до вечора!
— Море неспокійне, — сказав я.
— Згодний із вами, — відповідав канадець, — але доведеться ризикнути. Справа варта того! Утім, шлюпка надійна і відмахати кілька миль при попутному вітрі не вимагатиме зусиль! Хтозна, чи не опинимося ми вранці за сто льє від європейських берегів? Якщо усе піде благополучно, то між десятою й одинадцятою вечора ми уже пристанемо де-небудь до берега... або ж не будемо в живих. Отже, до вечора! [244] 3 цими словами канадець вийшов, залишивши мене абсолютно розгубленим. Я тішив себе надією, що зручна нагода випаде не так скоро і в мене вистачить часу обміркувати й обговорити стан речей. Але мій упертий супутник відмовляв мені в цьому. І що я міг сказати йому? Нед Ленд був тисячу разів правий! Ось той випадок, і він хоче скористатися ним. Хіба міг я порушити дане слово заради особистих міркувань взяти на себе відповідальність за долю моїх супутників? Хіба не може капітан завтра ж вийти у відкрите море, оддалік від будь-якої землі?
У цю хвилину досить сильний свист дав мені зрозуміти, що резервуари наповнюються водою і "Наутилус" занурюється у води Атлантичного океану.
Я не виходив з каюти. Мені не хотілося зустрічатися з капітаном з остраху виявити при ньому своє хвилювання. Так провів я томливий день, вагаючись між бажанням вирватися па волю і жалем, що мушу розстатися з цим чудесним "Наутилусом", не завершивши дослідження морських глибин! Залишити океан, — "мою Атлантику", як я любив його називати, — не заглянувши в його таємничі глибини, не вирвавши в нього його таємниць, що їх відкрили мені Індійський і Тихий океани! Книжка випадала з моїх рук, я ледь устиг прочитати перший том, сторінка обривалася на найцікавішому місці! Як болісно тяглися години! То мені марилося, що я вже в безпеці, ступаю ногою по твердій землі, поруч зі своїми супутниками; то всупереч глузду мною опановувало бажання, щоб яка-небудь непередбачена обставина перешкодила виконанню задуму Неда Ленда.
Два рази я виходив у салон. Я хотів перевірити по компасу. Хотів знати, чи справді "Наутилус" тримав курс біля берегів Португалії, чи ж віддалявся від них. Але ні! Ми як і раніше борознили португальські води. Курс судна лежав иа північ, уздовж берегів Португалії. Доводилося скоритися необхідності і готуватися до втечі. Багаж мій був невеликий: одні лише записи.