— Це, напевно, дуже гарний танок, — несміливо озвалася Аліса.
— Хочеш побачити кілька "па"? — запитав Казна-Що-Не-Черепаха.
— О, з радістю! — відказала Аліса.
— Вставай! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха Грифонові. — Покажемо їй першу фігуру. Можна обійтися й без омарів. Хто співатиме?
— Ти, — сказав Грифон. — Я забув слова.
І вони поважно закружляли довкола Алісина задніх лапах, час до часу наступаючи їй на ноги і відбиваючи такт передніми ластами. [97]
Казна-Що-Не-Черепаха заспівав журливо і протяжно:
— Трошки швидше, пане равле!— це білуга так гука, —
Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.
А омари й черепахи насувають звідусіль,
Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!
За омарами у море ми й самі полетимо!
Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль:
Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
— Яка не буде хвиля, до берега приб'є.
Ти ж знаєш: там, за нашим, ще інший берег є.
Від Англії до Франції по морю двадцять миль...
Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Дякую, дуже цікавий танець, — промовила Аліса, щаслива, що він нарешті скінчився. — А яка втішна оця ваша пісня про білугу!
— До речі, про білугу! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобі, звісно, випадало її бачити?
— Ще б пак... найчастіше серед страв на... — сказала Аліса й затнулася.
— Не знаю, серед яких ти її бачила трав, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — але як це траплялося частенько, то ти знаєш, як вона виглядає. [98]
— Начебто знаю, — задумливо мовила Аліса. — Хвіст — у роті і вся обліплена крихтами.
— Дурниці, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини...
Тут він позіхнув і заплющив очі.
— Поясни-но їй причину і решту все, — мовив він до Грифона.
— А причина ось яка, — стрепенувся Грифон. — Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді... не може його вийняти. Ось і все, зрештою.
— Дякую, — сказала Аліса. — Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!
— Можу розказати ще більше! — розохотився Грифон. — Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою?
— Ніколи про це не думала, — сказала Аліса. — Чому?
— Нею білугують чоботи й черевики, — значливо повідомив Грифон.
— Білугують чоботи й черевики? — вражено перепитала Аліса. — Та вона ж із породи китових...
— 3 котових, авжеж... А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? — запитав Грифон.
— Чорною ваксою, — трохи подумавши, мовила Аліса.
— А на дні моря, — врочисто оголосив Грифон, — черевики не чорнують, а білугують. Отак-то. [99]
— А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати — які, скажімо, краватки, фраки? — запитала Аліса.
— Щодо креветок — найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки — щоб не щипалися під час кадрилі, — відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. — А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!
— Хіба про сьогоднішні, — знітилася Аліса. — Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я — то не я.
— Поясни! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха.
— Ні, ні! Спершу пригоди! — нетерпляче вигукнув Грифон. — Шкода часу на пояснення.
Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати "Ти старий любий діду", а в неї вийшло зовсім не те.
Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:
— Дуже дивно!
— Дивнішого світ не бачив, — озвався Грифон.
— Вийшло щось геть несусвітне! — глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. — Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй...
І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою. [100]
— Встань і прокажи "Обізвався ледащо", — звелів Грифон.
"Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! — подумала Аліса. — Мовби я у школі!"
А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:
Обізвався омар: "Хтось мене перепік,
Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік".
І, як качка бровами, так він носаком
Вивертає п'яту, чепуриться паском.
Коли море мілке, він високо літа,
Й дуже хвацько з-під неба свистить на Кита.
Та зате у приплив, як кити припливуть,
Від омара ні слуху, ні духу не чуть.
— Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, — сказав Грифон.
— А я взагалі такого не чув, — додав Казна-Що-Не-Черепаха. — Як на мене, це незвичайна бридня.
Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.
— Хай би пояснила! — мовив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Вона не зуміє, — поспішив сказати Грифон. — Нумо, читай далі!
— Про п'яти! — не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобто, як він міг вивернути їх носаком? [101]
— Це така танцювальна позиція, — мовила Аліса.
Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.
— Ну ж бо, читай! — нетерпляче повторив Грифон. — "Враз побачила я..."
Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала:
Враз побачила я, завернувши за ріг,
Як Пантера з Совою ділили пиріг...
Проковтнула Пантера пиріг залюбки,
А Сові залишила таріль у квітки.
І виделку з ножем теж Пантера взяла,
Зате ложку люб'язно Сові віддала.
По вечері Пантера вляглася в траву,
Але спершу вона проковтнула...
— Навіщо нам слухати ці харки-макогоники? — урвав Казна-Що-Не-Черепаха. — Вона ж нічого не пояснює! В житті не чув подібної абракадабри!
— Мабуть, і справді досить, — сказав Грифон на радість Алісі. — Хочеш, покажемо тобі ще одну фігуру омарової кадрилі?.. Чи, може, краще хай він заспіває тобі пісню?