Ще не менш як півтори години Гріфітс-старший питав і перепитував Сміллі, чи можливо як-небудь інакше тлумачити повідомлені ним факти; потім, помовчавши, він, нарешті, заявив:
— Ну, мушу сказати, що це має препоганий вигляд. Однак, незважаючи на все, що ви розповіли, я не можу безповоротно осудити його, бо підстав для цього у мене недосить, Може, є ще якісь факти, що не випливли ще на поверхню, — адже, ви вважаєте, він про багато чого не сказав ні слова… може, є які-небудь невідомі нам подробиці… якесь, хоч невелике, виправдання… інакше все це набуває вигляду найпотворнішого злочину. Містер Брукхарт приїхав з Бостона?
— Так, сер, він тут, — відповів Гілберт. — Він говорив з містером Сміллі по телефону.
— Добре. Нехай він прийде сюди до мене сьогодні о другій годині. Я занадто стомився і зараз більше не можу говорити про це. Розкажіть йому все, що ви розповіли мені, Сміллі. А на другу годину повертайтесь з ним сюди. Може, він підкаже нам що-небудь варте уваги, хоч я просто не уявляю собі, що саме. Одно хочу сказати: я сподіваюсь, що Клайд не винуватий. І я хочу зробити все можливе, щоб з'ясувати, винуватий він чи ні, і якщо ні — захищати його, скільки допускає закон. Але не більше. Ніяких спроб врятувати того, хто винуватий у такому злочині,— ні, ні і ні! — навіть якщо він і мій племінник. Я на це не пристаю! Я не така людина! Нехай буде, що буде, — які завгодно прикрості, яка завгодно ганьба, — я зроблю все можливе, щоб допомогти йому, коли він не винуватий, коли є хоч найменша підстава вірити в це. Але якщо винуватий, — ні! Ніколи! Якщо цей хлопець справді винуватий, він мусить дістати по заслузі. Ні долара, ні одного пенні я не витрачу ради того, хто міг зробити такий злочин, якщо це навіть і мій племінник!
І повернувшись, він повільною і важкою ходою попрямував до сходів у глибині кімнати, а Сміллі, широко розкривши очі, з повагою дивився йому вслід. Яка сила! Яка рішучість! Яка справедливість у таких критичних обставинах! І Гілберт, теж вражений, сидів непорушно, втупившись очима у простір. Так, батько — це людина. Він може бути жорстоко зневажений і засмучений, але, на відміну від нього, Гілберта, зовсім не дріб'язковий і не мстивий.
А потім з'явився м-р Дарра Брукхарт: великий, прекрасно вдягнений, огрядний, важкий чоловік і обережний адвокат; одно око його було наполовину закрите, — на нього опустилась повіка, черевце досить-таки випиналось, і створювалось враження, що м-р Брукхарт, подібно до повітряної кулі, якщо не фізично, то розумово ширяє в якійсь дуже розрідженій атмосфері, де найменше віяння будь-яких юридичних прецедентів, тлумачень або рішень легко перекидає його то туди, то сюди. За відсутністю додаткових фактів провина Клайда здавалась йому очевидною. Навіть якщо і не так, вирішив він, уважно вислухавши звіт Сміллі про всі підозрілі обставини, які викривають Клайда, все одно побудувати скільки-небудь задовільний захист буде дуже важко, хіба що існують якісь досі не виявлені факти, сприятливі для обвинуваченого. Ці два капелюхи, чемодан… Ця втеча… Ці листи… Але він волів би сам прочитати їх. Як видно з відомих вже обставин справи, публіка безумовно буде настроєна проти Клайда і на користь загиблої дівчини. За неї — її бідність, її приналежність до робітничого класу. Все це робить майже неможливим сприятливий вирок присяжних у такому глухому лісному округу, як Бріджбург. Адже, хоч сам Клайд бідний, він племінник багатої леді і досі мав певне становище у вищих колах Лікурга. Це, безперечно, підбурить проти нього весь тутешній люд. Тому слід було б клопотатись про змінення місця підсудності, щоб таке упередження не вплинуло на вирок.
Але, з другого боку, спочатку він повинен послати досвідченого у перехресних допитах юриста, який, беручи на себе захист, зумів би випитати у Клайда всі факти, пославшись на те, що від його правдивих відповідей залежить його життя, — без цього він, Брукхарт, не може сказати, чи є будь-яка надія. Серед його помічників є м-р Кетчумен, дуже здібний чоловік, якого можна послати з такою місією, і на підставі його донесення зробити розумні висновки у справі Клайда. Однак у цій справі є ще й інші обставини, які, на його думку, слід ретельно зважити, перш ніж що-небудь вирішувати. Як містерові Гріфітсу і його синові, звичайно, відомо, в Утіці, Нью-Йорку й Олбені є адвокати, дуже обізнані в усяких тонкощах і каверзах карного права (зокрема, він згадує братів Кенаван з Олбені, дуже здібних, хоч і трохи підозрілих осіб). Безперечно, будь-який з них, — хоч би як він у першу хвилину подивився на цю справу, — за відповідну винагороду візьме на себе захист. І, безперечно, перенесенням розгляду в інший округ, усякими запитаннями, апеляціями тощо, вони могли б відволікти справу і кінець кінцем добитись менш суворого рішення, ніж смертний вирок, якщо цього бажає глава високоповажної родини Гріфітс. З другого боку, безумовно, такий гучний і спірний процес викличе величезний галас у газетах, а чи бажано це містерові Семюелу Гріфітсу? Адже обставини такі, що, напевно, люди гомонітимуть, — несправедливо, звичайно, — нібито він, користуючись своїм багатством, намагається обійти правосуддя. Публіка в таких випадках дуже упереджена проти багатих людей. І однак вона, напевне, сподіватиметься, що Гріфітси так або інакше подбають про захист Клайда, хоч потім, може, і критикуватиме їх за це.
Отже, м-р Гріфітс і його син повинні тепер же вирішити, як саме вони воліють діяти: чи запросити видатних юристів, подібних до тих двох, про яких він згадував, чи не таких визначних адвокатів, чи обійтись без цього. Адже, зрозуміло, можна, не привертаючи особливої уваги, забезпечити Клайдові тямущого і консервативно настроєного юриста, який виступає звичайно оборонцем на процесах, — скажемо, кого-небудь з тих, що живуть і практикують у Бріджбурзі,— і він повинен буде подбати про те, щоб у газетах з'являлось якнайменше кричущих, недозволенних випадів на адресу сім'ї Гріфітс.
І, нарешті, після тригодинної наради, Семюел вирішив, що м-р Брукхарт негайно пошле свого м-ра Кетчумена в Бріджбург: нехай той поговорить з Клайдом, а потім, які б не були його висновки щодо винуватості чи невинуватості Клайда, нехай вибере з місцевих юридичних талантів, хоч би на перший час, такого адвоката, який найкраще і найчесніше зможе захистити його інтереси. Однак м-рові Кетчумену не слід давати ніяких гарантій відносно розмірів винагороди, і він повинен тільки змусити Клайда сказати правду в зв'язку з пред'явленим йому обвинуваченням, — не більше. А потім треба буде подбати про таку оборону, яка б сумлінно намагалася встановити тільки факти, справді сприятливі для Клайда: коротше кажучи, ніяких юридичних хитрощів, казуїстики або крутійства в будь-якій формі, ніяких спроб установити фальшиву невинуватість і тим самим обманути правосуддя.