Про Клайда, про Спарсера, Ретерера і про своїх подруг вона не думала жодної секунди. Що вони їй? Тільки інколи серед думок про свою загиблу красу вона на мить згадувала про вбиту дитину… Жахливість усієї пригоди, переслідування поліції, те, що розбитий "пакард" не належав Спарсеру і що всіх їх тепер можуть заарештувати, — все це мало турбувало її. Про Клайда вона подумала тільки тому, що це він запросив її на цю нещасну прогулянку, отже, він і винен в усьому. Дурні хлопчаки… втягли її в історію… не могли справитися краще…
Інші дівчата, крім Лори Сайп, серйозно не потерпіли, а тільки перелякалися спочатку. Але тепер їх охопила справжня паніка: а що коли поліція схопить їх, арештує, їх викриють, судитимуть… і вони стояли біля машини, вигукуючи:
— Ох, швидше, бога ради!
— Ах, який жах! Ходімо швидше звідси!
Нарешті Хегланд не витримав.
— Заради всього святого, мовчіть! — крикнув він. — Ви ж бачите, ми робимо все, що можемо. Через ваш крик сюди збіжиться вся поліція.
І наче на відповідь йому, до них підійшов один з жителів передмістя, який проживав кварталів за чотири звідси: він почув гуркіт, вигуки і приплентався подивитись, що трапилося. З цікавістю розглядаючи розбиту машину і людей навколо неї, він підійшов ближче.
— Що сталося? Аварія, так? — спитав він досить добродушно. — Може, хтось поранений? От біда! А машина ж яка шикарна! Чи не можу я чим допомогти?
Почувши це, Клайд виглянув з машини: Гортензії ніде не було видно; Спарсера він поклав на дно і більш нічим не міг йому допомогти. Він тужно озирався навколо, — його мучила думка, що поліція неминуче буде переслідувати їх. Треба рятуватись! Його не повинні тут застати. Тільки подумати, що буде, якщо його схоплять! Його знеславлять і, певно, покарають… відберуть у нього його прекрасний світ, перш ніж він вимовить слово… Довідається мати… містер Скуайрс… Всі знатимуть! Його напевно посадять до тюрми… Жахлива думка! Вона мучила його, наче найстрашніші тортури… Вони більше нічого не могли зробити для Спарсера; залишатися тут далі — значило рискувати, що їх схоплять. Тому, спитавши: "А де ж міс Брігс?", він вибрався з автомобіля і почав вдивлятися в пітьму, сподіваючись побачити Гортензію. Він подумав, що насамперед треба допомогти їй і провести її.
Але саме в цю мить він почув сигнальні гудки і тріск двох мотоциклів, що мчали до місця катастрофи; дружина тієї людини, що підійшла до них, почувши здалека гуркіт аварії і стогін, телефоном повідомила поліцію про нещасний випадок з автомобілем, і тепер цей чоловік пояснив:
— Ось вони. Я сказав дружині, щоб вона викликала швидку допомогу.
Почувши це і зрозумівши, чим загрожує їм поява поліції, всі учасники поїздки підхопились, готові тікати. З темряви уже наближалися вогні мотоциклів: машини разом дійшли до рогу Тридцять першої і Клівленд авеню, потім одна звернула на Клівленд авеню до місця катастрофи, а друга поїхала далі Тридцять першою, обстежуючи місцевість.
— Тікайте швидше, бога ради, — збуджено прошепотів Хегланд, — усі врозтіч!
І, схопивши за руку Майду Аксельрод, він кинувся бігти в напрямі до дальніх східних передмість; але враз Хегланд збагнув, що йому буде важко уникнути переслідування по Тридцять п'ятій, тій самій, де лежав розбитий автомобіль, і, повернувши на північний схід, побіг просто в поле, далі від міста.
Тепер і Клайд, наче вперше зрозумівши, до чого приведе арешт, — усі його мрії про радісне життя закінчаться ганьбою і, певно, ув'язненням до тюрми! — теж кинувся бігти. Але замість того, щоб рушити за Хегландом чи за кимось іншим, він повернув на південь, по
Клівленд авеню, до південної околиці міста. Проте він, як і Хегланд, розміркував, що на вулиці переслідувачам легко буде наздогнати його, і теж вирішив звернути на поле. Тільки він тікав не далі від міста, а повернув на південний захід, до тих вулиць, що лежать на південь від Сорокової. Йому треба було перебігти відкритий простір, але позаду вже обмацував усе промінь від ліхтарів швидкого мотоцикла, і Клайд поквапливо шугнув у кущі понад дорогою і причаївся за ними.
Тільки Спарсер і Лора лишилися в автомобілі; Лора щойно почала приходити до пам'яті. Місцевий житель, вкрай здивований, стояв біля машини.
— Оце штука! — раптом вигукнув він сам собі.— Вони, певно, вкрали машину. Схоже, що це зовсім не їхній автомобіль!
Саме в цю хвилину під'їхав перший мотоцикліст, і Клайд, що заховався не дуже далеко, почув слова полісмена:
— Ну що, не пощастило вам дати драпака після всього, що накоїли? Ви думали спритно викрутитися, не вийшло. Вас якраз нам і треба. А де ж решта вашої зграї, га? Де вони?
Житель передмістя відразу ж заявив, що він тут ні при чому і що всі, хто їхав автомобілем, розбіглись, але поліція ще може схопити їх, якщо хоче. Почувши це, Клайд поквапливо порачкував по снігу, беручи напрям на далекі південно-західні вулиці; він увесь час бачив перед собою слабкий відблиск їх ліхтарів; там він сподівався заховатися від переслідувачів, якщо його не візьмуть раніше; він загубиться там, і коли тільки доля буде ласкава до нього, уникне покарання і безконечного розчарування й розпачу — всього, чого тепер він мусив зазнати.
Книга ДРУГА
РОЗДІЛ І
Будинок Семюела Гріфітса в Лікурзі (місто з двадцятьма п'ятьма тисячами жителів, розташоване в штаті Нью-Йорк, напівдорозі між Утікою та Олбені). Близька обідня година, і поступово сім'я збирається до трапези. В цей день обід готується ретельніше, як звичайно, бо глава сім'ї, м-р Гріфітс, тільки-но повернувся після чотириденної відсутності: він був у Чікаго, на з'їзді фабрикантів комірців і сорочок. Раптове зниження цін, оголошене вискочками-конкурентами на Заході, примусило фабрикантів східних штатів у свою чергу дійти якоїсь згоди щодо цін. Сьогодні пополудні Семюел Гріфітс повідомив телефоном, що повернувся і їде прямо в свою контору на фабриці, де пробуде до обіду.
М-с Гріфітс давно звикла до поведінки свого енергійного чоловіка, який непохитно вірив у себе і за рідкими винятками вважаз кожну свою думку і рішення безпомилковими, майже безапеляційними; не здивувалась вона й цього разу. У належний час він з'явиться додому і привітається з нею.