— Ви чуєте? Гладкий образився!
— Звичайно.— Гладкий вирішує до кінця захищати своє ім'я.— Наполеону й то дали "Святу Єлену". Всьому світу відомо. Мене ж, вашскобродь, світ нехай знає з іншого боку... Острів Гладкого!..— В голосі матроса чути нотки образи і навіть докору.— Острів Гладкого, вашскобродь, повинен радувати око людське родючістю, кольором... Е-е... яй-яй!..— Забувши, як це не раз бувало з ним, що він перед начальством, Гладкий похитав головою і обернувся в бік океану, аби ще раз поглянути: "Боже, і це мій острів!" Але острова вже не було... Нездійсненна мрія сховалась навіки від його очей за велетенським блискучим айсбергом, оточеним ревучими бурунами. Смуток сколихнув океанську душу Гладкого. Він замовк і замислився. Замовкли навколо і всі його улюблені командири. Дивлячись у туманну бурхливу далечінь, кожен заглибився в свої думи.
Темніє. Надходить ніч, повна тривоги, з звичною стріляниною, фальшфейерами і знов стріляниною і безнастанним вглядуванням у темряву. Але ось настає ранок, і кораблі йдуть поруч на дистанції трьох кабельтових. Беллінсгаузен і Лазарев сигналізують один одному. Команди на борту, на вантах.
На "Востоке" Беллінсгаузен дивиться в бік "Мирного". Сигнальник-"телеграфіст" передає йому слова Лазарева:
"Поздоровляю "Восток" з хоробрим виходом з криги".
Беллінсгаузен. Передай спасибі. Ми зробили, можливо, дещо сміливе, ви зробили неможливе. Екіпаж "Востока" салютує вам!
— Ура! — грянув екіпаж "Востока".
— Барабанщик, дроб! — лунає команда. — Вогонь!
— Ура, ура, ура!..
На "Мирном". Екіпаж на палубі і на вантах. Чути постріл з "Востока", другий, третій. "Мирный" відповідає.
Лазарев (до Обернібісова). Відходимо нарізно. Сім пострілів.
Чути ще чотири постріли "Востока".
(До моряків). Сигнал розставання. Відходимо нарізно! (В бік "Востока"). Прощай, "Восток"!
Моряки дивляться на "Восток".
— Прощай, "Восток", прощай, товаришу!..
На "Востоке" Беллінсгаузен і Торсон. Матроси на вантах і салінгах махають: "Прощай, "Мирный"!"
З трюму виходять мореплавці "внутрішніх вод". Гладкий розчулений:
— Півроку заважали один одному, а розлучатися жаль. Прощай, друзяко "Мирный".
Розходяться і зникають кораблі в океані. З води напливом виникає морехідна карта з мультиплікаційним зображенням різних курсів "Востока" і "Мирного" до берегів Австралії (Нової Голландії). На карті по шляху "Мирного" ставиться хрест над трьома островами "Ройял компані Айлендс". Немає ніяких островів!
Виникає "Восток" з наплаву під блакитним небом. Тепло. Блакитне море, небо і чарівні зелені береги Порт-Джаксонівської затоки — все залите сяйвом південного сонця.
"Після похмурої суворої країни,— де, здається, всі серця людські холонуть, і людина, зближаючись почуттям з оточуючим навколо, буває понурою, задумливою і суворою,— раптом тепло, і лагідна блакить, і ці зелені береги!
Всі насолоджуються прекрасною погодою, виносять з вологих приміщень вбрання, книги, карти. Симонов встановлює на палубі свої астрономічні прилади, його помічники витирають скельця в підзорних трубах, щоб ясніше бачити примітне на березі".
З трюму, наче з пекла, посміхаючись і хмурячись від яскравого світла, пожовклі, сірі, побряклі піднімаються трудівники низу.
Матроси "Востока" на землі. Російські селяни, давно вже вдягнуті в строгу форму моряків, давно віддалені від рідних полів і лук,— зійшли на берег.
— Земля... ти, боже мій! Ой як гарно! Ой як хороше! Тепла...
— Землиця... Ліс!..— Паліцину раптом здалося, що ліс у нього поплив перед очима.— Ох, братці, мене щось хитає. Пливе, наче палуба перед очима... Дайте полежу трошки! (Лягає), Касаткін, адже це рай? Касаткін! Ра-ай...
Касаткіну не хочеться лягати. Здивований, як завжди, і радісний, він застиг у позі своєї звичної постійної готовності до дії і, не витримавши, кидається в танок.
Деякі матроси просто ходять по зеленій галявині парами, взявшись попід руки. На їх обличчях щастя і мир. Гладкий розтирає в шкарубкій долоні землю і нюхає.
— О! Оце я розумію, острів. А ось що люди світять грішним тілом,— це вже непорядок. (Помітив вдалині постать). Ей! Чорнява! Здрастуй! Соромиться, сховалася... Живуть погано... Ай-ай-ай...
Астроном Симонов і два підштурмани — Шеркунов і Крюков — становлять "інструмент для спостереження справжнього півдня, а вночі проходження через меридіан зірок південної півкулі". Шеркунов, Крюков і унтер-офіцер артилерії Кисельов старанно допомагають молодому вченому. Це їх щастя, якого вони вже ніколи не забудуть.
Вчений наблизив їх до високого свого діла, і життя вже здається їм наповненим особливим, небуденним змістом. Він навіть називає їх панами:
— Астрономічне спостереження, панове, провадив у південній півкулі один лише Локаль на Мисі Доброї Надії... Потримайте, будь ласка... Приготуйтесь записувати...— Астроном Симонов точний, діловитий, не поспішає.— Швидше б добратися до південних сузір'їв. Ви розумієте, як це важливо для всіх астрономів світу?!
Біля шлюпки, на березі, лейтенант Торсон. До помічника:
— Постав озброєних вартових на випадок нападу.
— Диких?
— Всяких.
На борт "Востока" піднімається по трапу родина тубільців. Вони низько вклоняються і намагаються посміхатись, щоб виявити радість.
Старший з них одягнений в драні штани англійського матроса. На лобі пов'язка з шнурків, пофарбованих червоною глиною. Босий. Торс голий. На грудях на ланцюжку висить велика мідна бляха на зразок чвертки місяця з написом по-англійськи.
За старшим виступає родина: чорна дружина, ледве прикрита байковою ковдрою, з кучерявою шевелюрою, прикрашеною зубами кенгуру. Донька напівбіла, два сини, схожі на батька, і ще кілька майже зовсім голих австралійців.
— Ай ем кінг Бонгарі! — промовляє "кінг" поганою англійською мовою, показуючи свій паспорт на грудях.— Бон-га-рі!
Голос у Бонгарі хриплий, розбитий. Щось жалюгідне, потворно пародійне і разом з тим драматичне.
— Король Бонгарі! — голосно перекладає Торсон. Матроси вражені. До нестями хочеться сміятись.
А дівчина! Не дай боже! Але тихше, тихше — король!
— Иес! Кінг Бонгарі! Хіер із май вайф квін Мадо-ра! — Бонгарі рекомендує свою вірну дружину.