Антоній і Клеопатра

Переклад Бориса Тена

ДІЙОВІ ОСОБИ
Марк Антоній
Октавій Цезар > тріумвіри.
Марк Емілій Лепід
Секст Помпей.
Доміцій Енобарб
Вентідій
Ерос
> прибічники Антонія.
Скар
Деркет
Деметріп
Філон
Меценат
Агріппа
Долабелла
> прибічники Цезаря.
Прокулеп
Тірей
Галл
Менас
Менекрат > прибічники Помпея.
ВаррШ
Тавр, полководець Цезаря.
Какідій, полководець Антонія.
Сілій, воєначальник у війську Вентідія.
Євфроній, посол Антонія до Цезаря.
Алексас
Мардіан
служники Клеопатри.
Селевк
Діомед.
Провісник.
Селянин.
Клеопатра, цариця Єгипту.
Октавія, сестра Цезаря і дружина Антонія.
Харміана
> служниці Клеопатри.
Ірада
Воєначальники, легіонери, гінці, слуги та придворні.
Місце дії — в різних частинах Римської імперії.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Александрія. Зала в палаці Клеопатри.
Входять Деметрій і Філон.
Філон Ні, полководець наш ума позбувся
Таки до решти. Гордий погляд той,
Що ним він, наче Марс, увесь в броні
Перед полками блискав войовниче,
Тепер лиш до смаглявого лиця
Прикутий віддано. А буйне серце,
Що в лютій битві розпирало груди,
Аж пряжки лопались, остигло зовсім
І міхом стало, віялом — циганці
Жагу студити.
Сурми. Входять Антоній і Клеопатра з почтом. Євнухи обмаху-
ють її опахалами.
Ось один із трьох
Усесвіту стовпів, що обернувся
В повіїного блазня. Помилуйся.
Клеопатра Якщо любов це,— чи вона велика?
Антоній Жебрацька то любов, що знає міру.
Клеопатра Та я їй хочу визначити межі.
Антоній Шукай тоді й землі нової, й неба.
Входить один із Антонієвих слуг.
Слуга Новини з Рима, добрий мій владарю.
Антоній Яка нудота. Коротко: в чім річ?
Клеопатра Ні, розпитай, Антонію, докладно.
А може, Фульвія гнівиться, може,
Скудобородий Цезар шле тобі
Веління грізне: "Те зроби й оте;
Постав цього на царство, скинь того;
Як ні,— скараємо".
Антоній Ну, що ти, люба!
Клеопатра Кажу — можливо... Ні, таки напевно:
Тобі не залишитись тут. Мабуть,
Тебе відкликав Цезар... тож дізнайся!
Що вимагає Фульвія? чи Цезар?..
А чи обоє?.. Клич сюди гінців.
Ти зчервонів, клянусь вінцем Єгипту!
Ти так боїшся Цезаря? Чи, може,
Соромишся почути від прибулих,
Як люто шпетить Фульвія тебе?
Де ж ті гінці?
Антоній Хай з Тібром сплине Рим,
Склепіння хай завалиться державне,-
Моя оселя — тут! Всі царства — тлін.
Земля — лиш гній, однаково корисний
Людині й звіру. Велич вся життя
У цьому ось.
(Обіймає Клеопатру)
У пристрасті безмежній,
Що в ній — і це, нехай під страхом кари,
Я світу доведу— нема нам рівних!
Клеопатра Неправда пишномовна. Як же ти
На Фульвії женився без кохання?
Я не безумна ще — Антоній завжди
Собою буде.
Антоній Вірний Клеопатрі.
Та я тебе коханням заклинаю:
Не гаймо часу на пусті сперечки.
Хай кожна мить несе нам насолоду.
Яким розвагам віддамо цей вечір?
Клеопатра Послухай-но гінців.
Антоній Яка ж уперта!
Та все цариці до лиця — і гнів,
І сміх, і сльози. Кожен рух чуття
У неї чарівливий і прекрасний.
Що ті гінці? Я твій і тільки твій.
Ходім, пройдімося вечірнім містом —
На люд поглянемо,— ходім, царице?
Сама ж хотіла вчора.
(До слуги)
Геть. Ні слова.
Антоній і Клеопатра з почтом виходять.
Деметрій Ох, легковажить Цезарем Антоній.
Філон Часами він,— немовби й не Антоній,-
Так мало в нім тоді величних рис,
Антонію властивих.
Деметрій Жаль, що сам
Підтверджує плітки він лихомовні,
Які сягнули Рима. Сподіваюсь,
Він завтра буде інший. Прощавай.
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Інша зала.
Входять Харміана, Ірада, Алексас і провісник.
Харміана Вельможний Алексасе, найлюбіший Алексасе,
найчудовіший Алексасе, майже найдосконаліший Алексасе! Де ж
той ворожбит, якого ти гак вихваляв цариці? Хоч би глянути ме-
ні на майбутнього чоловіка, що буде, як ти кажеш, вінком при-
кривати свої роги!
Алексас Віщуне, гей!
Провісник Що зволите?
Харміана Це він?
Це ти — всезнавець?
Провісник Я читаю трохи
Велику книгу таємниць природи.
Алексас Ти покажи йому долоню.
Входить Е н о б а р б.
Енобарб Швидше
Бенкет готуйте. І вина удосталь —
Пить будем за здоров'я Клеопатри.
Харміана Дай, добрий чоловіче, й долю добру.
Провісник Не можу дати — я лише віщую.
Харміана Ну, навіщуй.
Провісник Краса твоя зросте.
Харміана Він має на думці — у товщину.
Ірада Ні, просто ти під старість будеш підмальову-
ватись.
Харміана Ет! Аби лише не кляті зморшки!
Алексас Не гнівай його віщунської величності. Увага.
Харміана Тихо!
Провісник Частіш кохатимеш сама, ніж будеш
Коханою.
Харміана Ще чого! Краще вже тоді я розпалюватиму
печінку вином, а не коханням!
Алексас Та слухай же його.
Харміана Ну, добре. Давай що-небудь надзвичайне. Хай
одного дня я вийду за трьох царів і зразу ж овдовію. Хай у п'ят-
десят приведу дитину, якої боятиметься сам Ірод Іудейський. Або
стану дружиною Октавія Цезаря і зрівняюся з моєю панею.
Провісник Переживеш ти ту, котрій слугуєш.
Харміана Оце чудово! Довголіття мені солодше за інжир.
Провісник В минулому ти більш зазнала щастя,
Аніж його зазнаєш.
Харміана Тоді, виходить, моїм дітям не ждати шляхетних
імен? Скажи хоч, скільки я матиму синів та дочок?
Провісник Дай кожному з бажань твоїх утробу —
Напевно мала б ти мільйон дітей.
Харміана Йди геть, дурню! Прощаю тобі тільки тому, що
ти не людина, а чаклун.
Алексас А ти думала, про твої бажання знає тільки твоє
ложе?
Харміана Ні, стривай. Поворожи тепер Іраді.
Алексас Всі ми хочемо знати свою долю.
Енобарб Щодо мене, та й багатьох вас, то я знаю, яка
сьогодні жде нас доля,— будемо п'яні як ніч.
Ірада Ця долоня віщує лише цнотливе життя, і нічого
більше.
Харміана Так само, як повноводий Ніл віщує голод.
Ірада Та годі, навіжена, ти ж не ворожка.
Харміана Якщо пітні долоні не віщують плодючості, то,
значить, я й за вухом не вмію почухати. Будь ласка, наворожи
їй щось найзвичайнісіньке.
Провісник У вас однакова доля.
Ірада Але яка, яка саме? Розкажи докладніше.
Провісник Я вже сказав.
Ірада Невже я бодай на палець не щасливіша за неї?
Харміана Ну, а якщо й щасливіша — куди ти б той палрць
доточила?
Ірада Та вже ж не до носа чоловікові!
Харміана Хай береже нас небо від непристойних здогадів!
Ну, а тепер Алексас — його доля, його доля! Благаю тебе, Ізідо
всеблаженна, хай він ожениться з неплідною, і хай вона умре,
а другу жінку дай йому ще гіршу! І далі хай жінки у нього бу-
дуть щораз гірші й гірші, аж поки найгірша з усіх із реготом
проведе його, стонадцять разів рогатого, до могили. Зглянься на
мою молитву, Ізідо милосердна, відмов мені в чому хочеш, тільки
не в цьому,— благаю тебе, Ізідо милосердна!
Ірада Амінь. Зглянься, богине всеблаженна, на наші
молитви. Якщо прикро бачити порядного чоловіка, одруженого з
гультяйкою, то ще прикріше дивитись на негідника, якому не
наставили рогів. Отже, хоч би задля справедливості, пошли йому,
Ізідо кохана, долю по заслузі.
Харміана Амінь!
Алексас Бач які! Якби-то від них залежало зробити мене
рогатим, вони б залюбки стали повіями, аби тільки цього досягти.
Енобарб Тихіше, йде Антоній.
Харміана Ні, цариця.
Входить Клеопатра.
Клеопатра Ти бачив пана?
Енобарб Ні, моя владарко.
Клеопатра Його тут не було?
Харміана Ні, не було.
Клеопатра Він мав уже веселощам віддатись,
Але згадав про Рим свій... Енобарбе!
Енобарб Що, владарко моя?
Клеопатра Знайди його
І приведи сюди. А де Алексас?
Алексас Я тут, владарко. Он іде наш пан.
Входять Антоній, гонець і почет.
Клеопатра Ходімо,— ніби ми його не бачим.
Клеопатра, Енобарб, Алексас, Ірада, Харміана, провісник і слуги виходять.
Гонець Пішла війною Фульвія твоя.
Антоній На Люція, мойого брата?
Гонець Так.
Війна була недовга. Помирились
Вони невдовзі й виступили разом
Супроти Цезаря. Однак, сильніший,
Він зразу ж їх з Італії прогнав.
Антоній Гаразд. Щось гірше є?
Гонець Погані вісті — віснику біда.
Антоній Коли їх боягуз чи дурень чує.
Кажи усе. Те, що було,— минуло.
Прийму я правду, навіть найстрашнішу,
Радніш за лестощі.
Гонець Є прикрі вісті.
Парфянське військо перейшло Євфрат;
Вся Азія в руках у Лабієна:
Від Сірії його знамена мають
До Лідії й Іонії, тоді як...
Антоній ... тоді як наш Антоній...— ти ж бо це
Сказати хочеш?
Гонець О мій володарю!
Антоній Кажи пряміше, висловів не зм'якшуй.
Про Клеопатру мов, як мовлять в Римі.
Лай так, як Фульвія. Перелічи
Усі мої провини так суворо,
Як це злоба й правдивість лиш уміють.
Ми потуранням плодим бур'яни,
Та докір їх виполює. Ну, годі,-
Іди собі.
Гонець Корюсь твоїм наказам.
(Виходить)
Антоній А з Сікіона є які новини?
1-й слуга Гей, посланець із Сікіона! Де він?
2-й слуга Він тут, наказу жде.
Антоній Нехай заходить...
Вже час порвать міцні Єгипту пута,
А то я збожеволію...
Входить 2-й гонець.
Ну, що там?
2-й гонець Твоя дружина Фульвія померла.
Антоній Померла Фульвія? Де?
2-й гонець В Сікіоні.
(Подає листа)
Тут пишеться і про її хворобу,
Й про інші, теж важливі справи.
Антоній йди.
2-й гонець виходить.
Душа велика відійшла. Я сам
Бажав цього. Як часто ми з презирством
Те відкидаєм, що нам потім любе!
А те, що нам подобалося досі,
Спротивлюєм собі. Тепер вона
Жадана, бо — вже мертва. О, коли б
Могла її підняти та рука,
Котра її штовхнула у могилу!
Ні, геть мерщій від цеї чарівниці!
Сто тисяч бід ще гірших наживу
Тут бездіяльністю. Гей, Енобарбе!
Входить Е н о б а р б.
Енобарб Що, повелителю, накажеш?
Антоній Негайно треба звідси виїжджати.
Енобарб Це вб'є наших жінок! Адже для них усяка не-
ласка — це смерть. А наш від'їзд їх доконає.
Антоній Я мушу їхати.
Енобарб Ну, якщо це так конче потрібно, то хай умира-
ють. Шкода було б кидати їх задля дурниці, але як ідеться пре
щось важливе, тоді всі жінки — дурниця! Клеопатра зразу ж умре,
тільки-но вчує. Я вже разів двадцять бачив, як вона вмирала!
і то з куди меншого приводу. Мабуть, смерть має в собі щось
дуже принадне, коли вона така охоча до її обіймів.
Антоній В ній надто хитрощів багато.
Енобарб Ні, владарю! Всі ЇЇ пристрасті — це щирий вияв
чистого кохання. Не досить сказати, що її зітхання й сльози —ц"
вітер і дощ: таких ураганів і злив жоден календар не відзначав.
Це не хитрощі. А коли й так, то вона панує над бурями не гірше,
ніж сам Юпітер.
Антоній Було б не бачити її ніколи!
Енобарб Владарю мій! Тоді б ти не побачив найбільшого
в світі чуда. А не зазнав би ти цього щастя, то й уся подорож
твоя була б даремна.
Антоній Фульвія померла.
Енобарб Що?
Антоній Фульвія померла.
Енобарб Фульвія?
Антоній Померла.
Енобарб Що ж, володарю, принеси богам подячну жерт-
ву. Коли їхнім божественностям заманеться відібрати в чоловіка
жінку, хай він згадає про земних кравців і заспокоїться на тому,
що замість старого вбрання йому пошиють нове. Якби на світі
не було жінок, крім Фульвії, то було б що втрачати і за чим
побиватися. А твоєму лихові легко зарадити: із старої сорочки
вийде нова спідничка. Треба, справді, цибулею натерти очі, щоб
із такого приводу плакати.
Антоній Те, що вона в державі заварила,
Відсутності моєї не потерпить.
Енобарб А справа, яку ти заварив тут, у Єгипті, теж без
тебе не обійдеться. Особливо твоя справа з Клеопатрою аж ніяк
немислима без тебе.
Антоній Та годі жартувать. Оголоси
Наказ воєначальникам. Цариці
Я сам усі причини роз'ясню
І попрощаюсь. Кличе нас не тільки
Смерть Фульвії та голос почуттів,-
Листи від друзів також закликають
До Рима поспішати: Секст Помпей
Повстав на Цезаря і владарює
На морі. А народ, в чуттях мінливий,
Ніколи за життя людей не цінить —
Лишень по смерті, тож і переносить
Чесноти всі великого Помпея
На сина, що не славен ні умом,
Ні мужністю — хіба ім'ям та військом,
А в полководці пнеться. Для держави
Такі затії небезпечні. В нас
Чимало розплодилося такого,
Достоту кінський волос: у воді —
Хробак, та й годі, а як вп'ється в тіло,
То гірш змії отруйної. Іди
І передай наказ мій — готуватись.
До відплиття негайно.
Енобарб Передам.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Інша кімната.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада й Алексас.
Клеопатра То де ж він?
Харміана Я не бачила його.
Клеопатра
(до Алексаса)
Довідайсь, де він, з ким і що він робить.
Затям лиш: я тебе не посилала.
Якщо смутний він, скажеш — я танцюю,
Веселий — то нездужаю. Ну, швидше.
Алексас виходить.
Харміана Коли ти й справді любиш, ясна пані,
То не таким шляхом слід добиватись
Його любові.
Клеопатра Що ж порадиш ти?
Харміана Ні в чому не переч йому, дай волю.
Клеопатра Яка дурна! Я ж так його утрачу!
Харміана Царице, не доводь його до краю:
Не любим ми того, хто нас лякає.
Ось і Антоній.
Входить Антоній.
Клеопатра Хвора я й недужа.
Антоній
(убік)
Чи стане духу задум свій здійснити?
Клеопатра Я падаю... Дай руку, Харміано.
Ходім відціль. Терпіти вже несила.
Всьому є край.
Антоній Царице найдорожча!
Клеопатра І не підходь до мене!
Антоній Що з тобою?
Клеопатра У тебе, бачу, непогані вісті.
Ну, що дружина шлюбна пише? їдь!
Вона тебе даремно відпустила.
Хай зна — я не держу тебе, не маю
Такої сили. Ти ж бо їй належиш.
Антоній Одним богам відомо...
Клеопатра Так ганебно
Цариць іще не зраджували! Правда,
Я це передчувала.
Антоній Клеопатро!
Клеопатра Чи я могла повірити тобі,-
Хоч ти всіма богами в небі клявся,-
Якщо ти зрадив Фульвію? Безумство —
Запевненням клятвопорушних уст
Знов довірятися.
Антоній Ясна царице!
Клеопатра Будь ласка, слів не добирай солодких.
Скажи "прощай",— і в путь. Коли до нас
Напрошувавсь, мав час ти для розмов —
Не про від'їзд. В устах моїх, в очах
Ти бачив вічність, у заломі брів
Блаженство,— я уся була небесна.
Я й досі та ж, але великий воїн —
Брехун, як виявляється, великий.
Антоній Стривай.
Клеопатра Була б я мужем — ти б дізнався,
Що й в єгиптян відвага є.
Антоній Царице,
В нагальній справі мушу відлучитись,
Та серцем я з тобою залишусь.
Бряжчать в Італії мечі усобиць:
Вже Секст Помпей відрізав Рим від моря,
А двоєвластя тільки розбрат сіє,
І всі, хто досі знав саму зневагу,
Набравши сил, знов увіходять в ласку.
Помпей у славі батьковій з вигнанця
Стає героєм, у серця вповзає
До невдоволених сучасним станом,
А їх число загрозливо росте.
Застоєм хворий край і жде рятунку-
Великих змін. А ще одна причина,
Яка цілком виправдує від'їзд мій,-
Смерть Фульвії.
Клеопатра Хоч я і легковірна,
Та не дитя, щоб вірити казкам.
Померла, кажеш?
Антоній Так, моя царице.
Візьми ось — на дозвіллі прочитаєш
Про всі її учинки горезвісні;
Найкращий з них — останній. Тут про нього
Написано: коли і де померла.
Клеопатра Оце твоя любов? А де ж священні
Фіали скорбних сліз? Ні, бачу, бачу —
Так само ти й мою зустрінеш смерть.
Антоній Облишмо сперечання ці. Послухай,
Що думаю робити. А зроблю,
Як ти порадиш. Сяйвом тим огненним,
Що живить нільську твань, клянусь: я твій
Солдат, слуга, йду на війну чи мир,
Як ти звелиш.
Клеопатра
(до Харміани)
Ослаб шнурівку. Ні,
Не треба вже. То стисне, то відпустить —
Як та любов Антонія.
Антоній Облиш!
По правді оціни його любов,
Тверду й несхитну.
Клеопатра й Фульвія це скаже.
Будь ласка, відвернись,— поплач за нею,
А потім попрощайся і скажи,
Що плакав ти за мною,— розіграй
Майстерну сцену почуттів облудних,
І щоб було на правду схоже.
Антоній Змовкни!
Не сердь мене!
Клеопатра Це все, на що ти здатен?
А втім, незле.
Антоній Нехай цей меч...
Клеопатра І Щит...
Чудово. Можна й краще... Харміано,
Чи бач, як шаленіти починає
Цей римський Геркулес?
Антоній Я йду, шановна.
Клеопатра Дозволь два слова, мій вельмишановний!
Ми розлучаємось... Та ні, не те.
Ми так кохалися... Ні, знов не те.
Ти знаєш добре... Що це я хотіла?
Забутлива я стала, як Антоній,
Бо й я забута.
Антоній Не були б законом
Твої для мене примхи,— я б сказав,
Що ти — сама примхливість.
Клеопатра А нелегко
Носити примхи ці так близько серця,
Як Клеопатра носить. Та пробач.
Вони ніщо, коли тобі нелюбі,
Тебе відціль вимоги честі кличуть,-
Що ж, будь глухий до забагів моїх,
Хай всі боги тебе провадять! Хай
Твій меч вінчає лаврами звитяга,
А путь удачі стелять.
Антоній Ну, ходім.
Розлука наша й не розлука зовсім:
Ти будеш і на віддалі зі мною,
А я, відпливши, залишусь з тобою.
Отож у путь!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рим. Покої в домі Цезаря.
Входить з листом у руках Октавій Цезар, за ним — Лепід і слуги.
Цезар Поглянь, Лепіде, і побачиш сам,
Що ганити високого співбрата —
Не Цезарева вдача. Ось що пишуть
Мені з Александрії: "Вудить рибу
Та цілі ночі п'є в огнях бенкетних".
У цього мужа мужності не більше,
Ніж в Клеопатри, доньки Птолемеїв;
Жіночності ж не менше, ніж у ній,
Ледь-ледь прийняв послів, ледь пригадав,
З ким владу ділить. Чоловік цей, видно,
Утілює всі вади, всі пороки.
Лепід Все ж вади ті, гадаю, не затьмарять
Його чеснот, які на тлі пороків,
Неначе зорі у нічному небі,
Засяють ще яскравіше. Вони
Не придбані — вспадковані. Не сам він
їх обирав, але не зміг позбутись.
'Цезар Поблажливий ти надто. Як не гріх
Валятися в постелі Птолемеїв,
За жарти царства дарувать, пиячить
З рабом запанібрата чи тинятись
Удень по місту, битись навкулачки
Із набродом смердючим,— то нехай!
(Яким холоднокровним треба бути,
Щоб цим не гидувать!) Але йому
Немає виправдання, бо й на нас
Кладе він легковажністю своєю
Тягар відповідальності. Нехай би
В розпусті марнував собі дозвілля
І, висохши з переситу на тріску,
Покутував за це,— та гаять час,
Що кличе, ніби дзвін, до справ державних!
Слід вичитать йому, як хлопчакові,
Що, зневажаючи здоровий глузд,
Забув обов'язок та й бешкетує.
Входить гонець.
Лепід Он ще новини.
Гонець Цезарю, наказ
Твій виконано. Вісті із кордонів
Ітимуть щогодини. Пан на морі,
Як і раніш, Помпей — за нього ті,
Хто Цезаря боїться; у примор'я
Тікають невдоволені до нього
И тобі брехливими чутками шкодять.
(Виходить)
Цезар Я іншого й не ждав. Давно відомо:
Не милий, хто вгорі, хоч був жаданий,
Як піднімавсь. А хто скотивсь додолу —
Прихильності той знову набуває.
Любов юрби — як водорість у морі:
Туди й сюди жбурляють нею хвилі,
Аж поки й зогниє.
Гонець Приніс я вість,
Мій Цезарю, що Менекрат і Менас,
Пірати знані, знову розходились:
Скрізь кораблями хвилі моря крають,
Італії плюндрують береги.
Люд прибережний весь дрижить від страху,
А юнь до бою рветься. Тільки вийде
Судно у море — вже у них в руках.
А все ж, гадаю, імені Помпея
Бояться більше, ніж його меча.
Цезар Покинь же хтиві оргії свої,
Антонію! Як ти тікав з Модени,
Де Панса й Гірцій, консули, лягли
З руки твоєї, слідом за тобою
йшов голод. Ти, хоч звиклий до розкошів,
Всі злигодні терпів, немов дикун:
Пив кінську сечу й каламуть болотну,
Що бридить нею й звір. Ти залюбки
Збирав у лісі й ягоди кислющі,
Мов олень, що в снігу шукає паші,
Гриз кору деревну, а в Альпах, кажуть,
І падло їв, аж дехто умлівав,
На теє дивлячись, і (слухай, слухай!
Чи не завдасть це сорому тобі?)
Як воїн все ти стерпів, навіть щоки
Не дуже-то запали.
Лепід Жаль його!
Цезар Нехай хоч сором в Рим його поверне.
А нам з тобою час до зброї взятись —
Скликаймо спішно раду, бо затримка
Сприятиме Помпеєві.
Лепід Назавтра
Тобі відомості подам докладні,
Які поставити я зможу сили
На морі і на суші.
Цезар Я до завтра
Також про все довідаюсь. Прощай.
Лепід Прощай, державче. Сповісти, будь ласка,
Якщо тим часом знов якісь новини
З кордонів прийдуть.
Цезар Звісно, сповіщу.
Це мій обов'язок.
Виходять.
СЦЕНА 5
Александрія. Палац Клеопатрн.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада і Мардіан.
Клеопатра Харміано!
Харміана Що, володарко?
Клеопатра Дай мандрагори випити.
Харміана Навіщо?
Клеопатра Проспати хочу всю ту прірву часу,
Покіль Антонія нема.
Харміана . Не думай
Про нього стільки.
Клеопатра Зрада це.
Харміана Навряд.
Клеопатра Де євнух? Мардіане?
Мардіан Що завгодно
Моїй цариці?
Клеопатра Вже ж не співів. Євнух
Нічим мені не вгодить. Ти щасливий,
Що ти скопець і не летиш у мріях
З Єгипту геть. Ти знаєш, що то — пристрасть?
Мардіан Так, пані!
Клеопатра Справжня пристрасть?
Мардіан Ну, не зовсім
На діло я, звичайно, недолугий,
Та пристрасть добре уявляю. В мріях
Я — Марс, який Венеру любить.
Клеопатра Де він?
Як мислиш, Харміано, де він нині?
Сидить він чи стоїть? Іде? Чи їде?
Щасливий кінь, що на собі несе
Антонія! Неси безстрашно, коню!
Чи знаєш, хто твій вершник? Це Атлант,
Який трима півсвіту на раменах;
Він — людства оборона, щит і меч!
Шепоче він: "Де люба нільська змійка?"
Так звав мене Антоній. Я тепер
Сама п'ю цю божественну отруту.
Антонію! Чи згадуєш мене,
Всю чорну від палких цілунків сонця,
Всю в зморшках від років! Як був тут Цезар
Високочолий, всі мене вважали
За царські ласощі, було, й Помпей
Не раз мені ув очі заглядав,
Топив у них свій погляд, наче якір,
І умлівав, хапаючись за нього,
Мов за життя.
Входить А л е к с а с.
Алексас Прийми моє вітання,
Володарко Єгипту.
Клеопатра Ти нітрохи
Не схожий на Антонія, однак
Ти був із ним, і, наче позолота,
Тебе ця близькість покриває. Як там
Живе мій незрівнянний Марк Антоній?
Алексас Перлину цю віддаючи, царице,
її обцілував він дрібно-дрібно.
Його слова вп'ялись мені у серце.
Клеопатра їх чути хочу.
Алексас "Друже мій,— сказав він,-
Великій єгиптянці передай,
Що вірний римлянин їй посилає
Морської мушлі скарб. Нікчемність дару
Він виправить, піднісши їй до трону
Численні царства. їй,— так і скажи,-
Весь Схід підвладний буде". І, кивнувши,
Він скочив у сідло, мої ж слова
Кінь заглушив іржанням.
Клеопатра Був веселий
Чи журний?
Алексас Як пора, коли ні спеки,
Ні холоду,— ні журний, ні веселий.
Клеопатра От рівновага! Вдумайсь, Харміано,-
Ти вдумайсь тільки, що це за людина!
Не журний він, щоб тих не засмутити,
Хто бачить світло в ньому; не веселий,
Щоб зрозуміли: радісні думки
В Єгипті він лишив. Не це й не те.
Божественна гармонія! О любий!
Тобі й журба, й веселість до лиця!
І хто зрівнятись може із тобою
У тім і в другім?.. Ти стрічав гінців?
Алексас Так, владарко, не менше двадцяти.
Навіщо стільки?
Клеопатра В злиднях хай умре,
Хто народивсь в той день, як Клеопатра
Не вислала Антонію листа!
Чорнила дай, паперу, Харміано.
Спасибі, мій Алексасе.
(До Харміани)
Скажи-но,
Чи так коли я Цезаря любила?
Харміана О Цезар доблесний!
Клеопатра Вдавись цим словом!
Сказала б краще: "Доблесний Антоній!"
Харміана Славетний Цезар!
Клеопатра Вмиєшся ти кров'ю,
Клянусь Ізідою, як прирівняєш
Ти Цезаря до мужа над мужами.
Харміана Пробач уклінно, пані милосердна,-
Одначе я співаю не своєї.
Клеопатра Ким я тоді була? Дівчам зеленим,
Холоднокровним,— то й плела дурниці.
Паперу дай, чорнила. Безупинно
Гінців до нього слатиму з вітанням,
Аж доки обезлюдніє Єгипет.
Виходять.