Проміння, що втискаються через повіки до оченят, становляться золотим облаком, і вона хотіла б ним уповитись. Але вітер віє у вікно і так її морозить, що вона знов починає кашляти.
її очі заходяться сльозами.
Звичайно вона лякалася, коли осталася сама в хаті, але тепер — вона сама не знає чому — про те їй байдуже. Від вчора не їла нічого ще, то гадає, що мати пішла хліба принести. Та гадка бавить її. Вона покрає той хліб в дрібненькі куснички і кусник за кусничком їстиме уважно. Ах, то буде гарно!
Мати вернула, батько йде за нею на пальцях. Нетерпеливо глядить вона на руки їх обоїх. Обидвоє мовчать, а дитина за хвилечку співучим тоном проголосила:
— Ой голодна ж, голодна я!..
Батько повалився на крісло і заслонив собі лице обома руками; тільки понуре шльохання виривається з його уст. Мати укриває сльози. Вона накриває дитину старими шматочками і приговорює їй, щоб була чемною і спала спокійненько. Але дитина, що від студені дзвонить зубами, зібралася на відвагу. Тонесенькими рученьками обнявши матір за шию, питає вона тихесенько:
— Скажіть мені, мамусенько, чому люди голодні?