Вона затулила обличчя руками, щоб Ежен не бачив її сліз. Але він одвів її руки, щоб милуватися на неї – така вона була прекрасна.
– Домішувати гроші до почуття, – яких жах! Ні, ви не зможете мене любити! – сказала вона.
Це поєднання прекрасних почуттів, що звеличують жінку, і вад, прищеплених сучасним суспільним ладом, приголомшило Ежена; він говорив Дельфіні ніжні слова розради, милуючись красунею, такою простодушно необережною в своїх гірких зізнаннях.
– Обіцяйте, що ви не скористаєтеся з моєї щирості, як зброєю проти мене, – сказала вона.
– О пані, я нездатний на це, – відповів Ежен.
Вона взяла його руку і поклала собі на серце в чарівному пориві вдячності.
– Завдяки вам я знов стала вільною й веселою. Я жила досі, мов у залізних лабетах. Тепер я житиму просто, нічого не витрачатиму на себе. Я ж вам подобатимусь така, як я є, правда, друже мій? Лишіть це в себе, – сказала вона, взявши собі тільки шість банкнотів. – Правду кажучи, я вам винна три тисячі, бо вважаю, що ми грали пополам.
Ежен відмовлявся, як соромлива дівчина. Але баронеса наполягала:
– Я вбачатиму в вас ворога, якщо ви не будете моїм співучасником.
Він узяв гроші і сказав:
– Це буде запасний капітал на випадок програшу.
– Ось чого я боялась! – вигукнула вона, збліднувши. – Коли хочете зберегти добрі стосунки зі мною, заприсягніться, що ніколи більше не гратимете. Боже милосердний! Щоб я вас зіпсувала? Я вмерла б із горя!
Вони приїхали до неї. Разюча суперечність між розкошами і злиднями приголомшила студента, і він немов знову почув зловісні слова Вотрена.
– Сідайте тут, – запросила баронеса, входячи у свою кімнату й показуючи на козетку біля каміну. – Я маю написати листа. Допоможіть мені порадою.
– Не пишіть, – сказав Ежен, – покладіть банкноти в конверт, зазначте адресу і пошліть з вашою покоївкою.
– Та ви ж просто чудо, а не юнак! – скрикнула баронеса. – От що значить добре виховання! Ви справжній Босеан, – додала вона, всміхаючись.
"Чарівна жінка", – подумав Ежен, усе більше закохуючись. Він озирав кімнату, де на всьому лежала печать любострасної елегантності, немов у багатої куртизанки.
– Вам подобається тут? – спитала Дельфіна і подзвонила покоївці. – Терезо, віднесіть оце самі панові де Марсе і передайте йому в руки. Якщо його не буде вдома, принесіть листа назад.
Виходячи, Тереза кинула лукавий погляд на Ежена. Обід було подано. Растіньяк запропонував руку пані де Нусінген, і вони пройшли в чарівну їдальню, де він побачив стіл, сервірований так само розкішно, як і в його кузини.
– В дні нашого абонементу в Італійській опері ви будете завжди в нас обідати і проводжати мене.
– Але якщо це триватиме довго, я можу звикнути до такого солодкого життя, а я ж тільки бідний студент і мушу дбати про свою майбутню долю.
– Вона сама про себе подбає, – сказала Дельфіна, сміючись. – Бачите, як добре все влаштовується: я й не думала, що буду така щаслива.
Жінкам властиво доводити неможливе з допомогою можливого і заперечувати факти, посилаючись на передчуття.
Коли пані де Нусінген і Растіньяк входили в ложу, баронеса сяяла радістю та вдоволенням, і це робило її такою гарною, що ніхто не міг утриматися від пліток, готових завжди підтримати будь-яку вигадку і звинувати жінку в розпусті, користуючись із того, що вона не має змоги захистити себе. Той, хто знає Париж, не вірить нічому, про що говорять вголос; а про те, що там справді відбувається, всі мовчать. Ежен тримав руку баронеси в своїй руці, і вони розмовляли між собою без слів, тільки потиском рук, ніжним чи сильним, залежно від тих почуттів, які їм навіювала музика. Для них це був п’янкий вечір. Вони вийшли разом, і пані де Нусінген довезла Ежена до Нового мосту; всю дорогу він марно благав у неї хоч одного такого палкого поцілунку, яким вона винагородила його коло Пале-Роялю. Ежен дорікав їй за цю непослідовність.
– То була вдячність за несподіваний вияв відданості, – відповіла вона. – Тепер це означало б щось пообіцяти.
– А ви не хочете мені нічого пообіцяти, невдячна!
Він розсердився. Примхливим рухом, що так захоплює коханців, вона простягла йому руку для поцілунку; та Ежен узяв її удавано неохоче, і це зачарувало баронесу.
– До понеділка, на балу, – промовила вона.
Ідучи додому при місячному світлі, Ежен снував серйозні думи. Він був і щасливий і невдоволений. Щасливий з любовної пригоди, що сповняла його надією оволодіти незабаром однією з найвродливіших і найелегантніших парижанок – метою його бажань; невдоволений через те, що зазнали краху його плани розбагатіти. Тепер він відчув справжній смисл тих непевних думок, які роїлися в його голові позавчора. Невдача завжди виявляє перед нами силу наших бажань. Що глибше Ежен поринав у паризьке життя, то менше йому хотілося лишатися незнаним і бідним. Він бгав у кишені тисячофранковий банкнот, вигадуючи безліч хитромудрих доказів того, що має право його привласнити. Нарешті він дістався на вулицю Святої Женев’єви; зійшовши сходами нагору, він помітив світло. Батько Горіо залишив свої двері відчинені і не гасив свічки, щоб студент "не забув зайти до нього й погомоніти про дочку", як він казав. Ежен не приховав нічого.
– Що! – скрикнув батько Горіо, охоплений ревнивим відчаєм. – Вони думають, що я вже зовсім зубожів? Але в мене ще є тисяча триста ліврів ренти! Боже мій! Чого ж ця бідолашна дитина не прийшла до мене? Я б продав свої папери, і ми все сплатили б з цього капіталу, а на решту грошей я б купив собі довічну ренту. Чому ви, любий мій сусіде, не розповіли мені про її скруту? Як ви наважились грати й ризикувати її жалюгідними ста франками? Просто серце розривається! А які зяті! О, якби я тільки міг, я задушив би їх! Боже милий! Плакати через це! Вона справді плакала?
– Уткнувшись у мій жилет, – сказав Ежен.
– О, дайте мені його, – попросив старий Горіо. – На ньому сльози моєї дочки, моєї любої Дельфіни; а в дитинстві вона ніколи не плакала. Не носіть його, подаруйте мені, я куплю вам інший. За шлюбним контрактом вона має право користуватися своїм статком. Ах, я завтра ж піду до адвоката Дервіля. Я зажадаю, щоб її гроші було покладено в банк. Я знаю закони, я старий вовк і ще покажу свої зуби.