Божественна комедія

Сторінка 17 з 100

Данте Аліг'єрі

43] Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,
44] І мій вожай ласкавий дуже був,
45] Мені дозволив трохи відступитись,

46] Батожений цей голову нагнув,
47] Ховаючись, та прогадав, похмурий,
48] Бо я сказав: "І що ти цим здобув?

49] Ні, не змінив своєї ти натури,
50] Венедіко Каччанеміко; гріх
51] Який привів тебе на ці тортури?"

52] І тінь мені: "У підземеллях цих
53] Ти нагадав мені старі оселі
54] Й людей, моєму серцю дорогих.

55] Я той, хто раду дав Гізолабеллі
56] Повірить в те, що обіцяв маркіз.
57] То все брехня про зганьблені постелі.

58] З болонців не один я впав униз, —
59] Тут стільки наших загнано в закути,
60] Що чуєм ми силенну силу слів,

61] Які й од Савенни до Рено чути.
62] Якби цьому взнать докази схотів,
63] То скупість серця прагни не забути".

64] І чорт його тут батогом огрів,
65] Гукнувши: "Годі, бандуре огидний,
66] Вперед! На продаж тут немає дів!"

67] Я озирнувсь, де був учитель гідний,
68] І ми невдовзі з ним дійшли туди,
69] Де висувавсь уступ гребеневидний.

70] Ми легко піднялися до гряди
71] І рушили по ній у праву руку,
72] Лишаючи цю яму назавжди.

73] Коли звелись на мостову ми злуку,
74] Над шляхом, що був страдникам сумним,
75] Вожай сказав: "Постій і глянь на муку,

76] Яка тяжить над грішним людом цим,
77] Ти ще не бачив, що це тут за люди,
78] Бо йшов із ними в напрямі однім".

79] Під арку глянувши між скельні груди,
80] Відразу я помітив одного,
81] Що наче зневажав тягар осуди.

82] І вождь сказав без розпиту мого:
83] "Іде великий приклад страстотерпцям:
84] Ані сльози в очах сухих його.

85] Мов рицар виступає перед герцем!
86] Це той Ясон, що золоте руно
87] Узяв у колхів розумом і серцем.

88] Він перш до Лемносу привів судно —
89] А там порізали всі гнівноокі
90] Жінки чоловіків не так давно.

91] Пустивши в хід дари й слова високі,
92] Він звів там Ізіфілу чарівну,
93] Якою сестри зведені жорстокі,

94] Й лишив її вагітну й самітну.
95] Тож мука ця за гріх той знаменитий,
96] Ще й помста за Медею навісну.

97] Із ним ідуть всі інші дурисвіти.
98] Та досить роздивлятись перший діл
99] І тих, кого припало тут зустріти".

100] Туди ми вийшли вже, де другий схил
101] Перетинався стежкою вузькою,
102] Де на мосту лежав прадавній пил.

103] Тут чулись дужі пирхи над юрбою,
104] Що повнила собою другий рів
105] Й себе вдаряла власною рукою.

106] На вінцях же смердючий глей осів
107] Од випарів, що знизу йшли, зісподу,
108] І для очей нестерпні, й для носів!

109] Тут дно було тьмянисте, як в негоду,
110] Й, щоб яму всю належно озирнуть,
111] Мостом зійти ми мали по проходу.

112] Тих місць ми досягли, куди, мабуть,
113] Гній звезенб з усіх відхідків світу,
114] І грішники в тім смороді гниють.

115] І тінь побачив я суціль облиту,
116] Немов хто гряззю голову обдав,
117] Й не знать, чи має маківку він бриту.

118] Гукнув мені він: "Може, ти гадав
119] Побачити в мені найбільш брудного?"
120] І я йому: "Як вірно я вгадав,

121] Тебе колись я бачив, та сухого
122] Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,
123] Тож і дивлюсь: караєшся ти строго".

124] Й себе він по макітрі ну товкти:
125] "В усьому винні ті слова лестиві,
126] Що мій язик не втомлювавсь плести".

127] Сказав вожай мій: "Очі неслізливі
128] Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,
129] Яка так терпить кари справедливі,

130] Бридку задрипу в сморіднім багні,
131] Що дряпає собі лице руками
132] І то підскоче, то впаде у гній.

133] Таїс-блудниця то з її речами.
134] Як мовив гість: "Чи я годжусь тобі?"
135] Вона: "Ти чудо між чоловіками!"

136] Та досить бачили ми в цій юрбі.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,
6] Ви ж в третім схові кару несете.

7] Під нами далі вже була могила,
8] Коли ми вийшли на крутий місток,
9] І яма нам своє нутро явила.

10] О вишня мудросте, значний твій крок
11] У небі, на землі, у Пеклі злому!
12] В твоїм-бо правосудді всім урок!

13] На стінах бачив я й на дні вузькому
14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,
15] Які були однакові в усьому.

16] Не ширшими здались в моїх очах
17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,
18] Де кум держить малятко на руках.

19] Колись таку плиту при рятуванні
20] Втопаючого я розбив одну,
21] І ось — печатка на моїм зізнанні.

22] У вусті ходу в товщу кам'яну
23] У кожнім ноги грішника стриміли,
24] А тіло все суціль зайшло в стіну.

25] І кісточки яскраво пломеніли.
26] Так сильно корчилися пари ніг,
27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.

28] Як не спалахує все жирне вмиг,
29] А полум'я лиш на поверхні дише,
30] Так тут вогонь од п'яток далі біг.

31] "Скажи, учителю, хто це сильніше
32] За інших корчиться від лютих мук, —
33] Спитав я, — й полум'я там червоніше?"

34] І він: "Як хочеш, не спускавши з рук,
35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,
36] І сам почуєш його мови звук".

37] І я: "Тобі благе й мені є милим.
38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.
39] Ти пан, і я твоїм корюся силам".

40] Тоді ми вийшли на четверту гать
41] І повернули вліво, вниз до ями,
42] Де зяють діри й полум'ям горять.

43] І добрий вчитель стис мене руками
44] І відпустив, як стали — не раніш —
45] Ми там, де грішник той сукав ногами.

46] "Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —
47] Почав я, — наче кіл, що хтось вбиває,
48] Печальний душе, скорб свою утіш".

49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає
50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,
51] її за всяку ціну віддаляє.